Як зупинити винищення риби?

Андрій Неліпа очолює Всеукраїнське риболовне громадське об’єднання «Громада рибалок України», яке діє на всій території країни. Діяльність об’єднання спрямована на популяризацію і розвиток аматорського і спортивного рибальства, рибальського туризму, підтримку розвитку охорони довкілля, наукових закладів у галузі рибництва.

«Громада рибалок України» разом з іншими громадськими організаціями веде активну боротьбу з усіма проявами екологічного тероризму: браконьєрством, незаконним продажем браконьєрських знарядь, замиванням нерестовищ, забудовою берегів, ненормованими скиданнями води гідроелектростанціями в нерестовий період тощо. Також ГРУ проводить зариблення й іхтіологічні нерестові заходи. Одним із завдань, спрямованих на подолання зазначених екологічних проблем, є розробка й лобіювання законопроектів, які дозволяють знизити рівень браконьєрства, яке останнім часом досягло катастрофічних розмірів. Щорічно природоохоронні служби фіксують близько 150000 випадків браконьєрства на українських водоймах, на ринках продають мільйони заборонених знарядь лову тварин і водної живності. Слабкі, корумповані й технічно погано оснащені державні природоохоронні інспекції не здатні протистояти браконьєрському натиску. Тому громадськість допомагає владі боротися з цим ганебним явищем.

“Громада рибалок України» закликає всіх любителів риболовлі допомогти віднереститися аборигенній дніпровській рибі в акваторії Києва й у низов’ї Київського водосховища. Пропозиція проста — самотужки організувати установку штучних нерестовищ. Загалом треба зібрати до 30 тис. грн, щоб дати рибі віднереститися вище й нижче Вишгородської ГЕС навіть без природних нерестовищ! Також необхідна допомога добровольців із виготовлення, доставлення на місце й виставлення гнізд. Спостереженням та переставлянням гнізд займуться фахівці.

За нашими підрахунками, риболовлею в Україні захоплюються 12 мільйонів людей, майже третина населення. У нашій організації — 21 регіональне відділення.

Риболовлею захоплюються діти і молодь. Так компенсується відсутність гуртків, спортивних секцій, слабкий розвиток клубного руху в Україні.

Велику роль зіграло те, що ми у 2008 році розробили і затвердили в Міністерстві спорту програму «Школа рибальської майстерності», що тепер, власне кажучи, є офіційною підставою для відкриття факультативних занять, створення навчальних планів, виділення аудиторій.

Ідея зрозуміла: відвернути молодь від пляшки, наркотиків, пустощів, криміналу. Отже, риболовля — дуже позитивне, заспокійливе, корисне захоплення.

Незрівнянно краще витрачати дещицю бюджету на активне захоплення, ніж марнувати час перед телевізором, чаркуватися в генделику, чи колотися в притонах.

На жаль, у країні немає стабільності, міняються міністерства та їхня начинка, усе дуже невизначено, прогресивні новації гальмуються. Якщо в цивілізованих країнах існує величезна кількість рибальських клу­бів, усіляких шкіл, навчальних курсів, платних і безкоштовних, то в нас — мізер. Необхідно впроваджувати, пропагувати, рекламувати. ЗМІ виявляє до рибальства слабку увагу, зате мусують політику, скандали, негативи у суспільстві, попсу.

Риболовлі підвладні всі віки і статі. Це чудове захоплення більш серйозний інформаційний привід для ЗМІ, ніж гороскопи, нічні клуби, світське життя, катастрофи тощо.

Рибальський спорт в Україні розвинений вочевидь недостатньо. Держава його майже не підтримує, клуби насилу розвиваються. Функціонери федерації рибальського спорту здебільшого цікавляться матеріальними благами, поїздками за рубіж, ніж розвитком спорту і залученням нових членів. Натомість спортивна риболовля дуже багатьох цікавить, тому що дає можливість реалізовувати свої амбіції. Це спонукає до вивчення водойм, особливостей риби, їхніх звичок, сезонного поводження, особливостей кормів, насадок, принад, — як бачимо, це високотехнологічний та інтелектуальний вид спорту. 

Рибальський спорт цікавить багатьох саме через інтелектуальність, скла­д­ність, змагальний дух.

А от аматора передусім цікавить краса річки, спілкування з природою, відпочинок від побуту, можливість потримати рибку в руці, почастувати родину. Але треба розуміти: якщо ти сьогодні з друзями переловив у рази, то завтра не клюватиме. Рибінспекція нині практично не діє, в ідеалі вона має контролювати і перевіряти дотримання Правил і норм вилову. Так відбувається у всіх країнах. Це нормально, але і самоконтроль має бути. У моєму розумінні справжній свідомий рибалка ловить дозволеними снастями в дозволених місцях у дозволені періоди часу, він знає, що таке нерест, що таке зимувальні ями, не переловлює, не страждає жадібністю, поважає рибу як супротивника, йому цікавий сам процес і він думає не тільки про себе, а про інших, у тому числі про своїх дітей і онуків.

Лов риби — це мінімум чотири види діяльності: аматорська риболовля, спортивна, промислова і... браконьєрство. Перші два види, по суті, хобі, для душі. А от промисел і браконьєрство — способи заробляння грошей. Якщо промислова риболовля відносно чесний (офіційний) вид господарювання, то браконьєрство — кримінальна діяльність.

Причому кримінальний статус браконьєрство отримало зовсім недавно — завдяки нашим ініціативам. Ми провели в Києві безліч виставок браконьєрських снастей: у Міністерстві екології, Будинку природи, Орхуському центрі, на виставках «Мисливство і риболовля» і навіть у Верховній Раді. У деяких регіонах спеціально проводили такі виставки для рибалок і представників ЗМІ.

Усім учасникам рибальського світу потрібно усвідомити очевидну важливу річ: природа не безмежна, рибні ресурси не встигають відтворюватися через постійний інтенсивний пресинг. Не можна брати нескінченно, треба повертати борги! Цей найважливіший принцип мають усвідомлювати рибалки.

Браконьєрство — це видобуток живих ресурсів у забороненому місці в не дозволений час забороненими снастями.

Хоч правова регуляція досі не відповідає реаліям сьогодення, проте офіційно існує визначений список браконьєрських снастей, Правила рибного лову регламентують норми вилову: розміри і кількість риби. Недотримання цих правил, у тому числі вилов молоді, маткового поголів’я, яке могло б дати гарне потомство, — це все браконьєрство.

Рибу нищать насамперед сітками. Предки використовували їх тисячі років, тому що це був практично єдиний спосіб прогодуватися. Та колись цілком звичні засоби видобутку, нині є заборонними. Ситуація змінилася. Кількість і склад живого світу катастрофічно зменшуються.

Промислові сіті мають певні технічні характеристики-обмеження: матеріал, ширина і довжина, розмір вічка тощо. Та нові технології (машинне в’язання) і матеріали (нейлон, капрон) дозволяють виготовляти сіті з маленьким вічком. Їх роблять у Росії та Китаї, вагонами везуть на ринки країн СНД. Рік тому сорокаметрова сітка з вічком 30-40 міліметрів коштувала 30-50 гривень, нею практично вигрібали все живе.

Безвідповідальні люди, яким наплювати на майбутнє, розставляють ці тенета на кілометри. Якщо якісь не знаходять — з легким серцем залишають у воді. Риба в них масово заплутується, гине, розкладається і отруює водойму.

В Україні 63 тисячі великих і малих річок, озер, ставків перебувають під безперервним браконьєрським тиском (це лихо національного масштабу).

А ще рибу глушать вибухівкою, убивають електрострумом високої напруги і так званими імпульсними вудками, які впливають на бічну лінію риби високочастотним випромінюванням, викликаючи параліч.

Торік ми домоглися внесення змін у закон, прийнятий Верховною Радою, що набрав сили: запроваджено кримінальну відповідальність за застосування знарядь лову з використанням електроструму і вибухових речовин. Цей злочин карається за статтею 249 штрафом до чотирьохсот неоподатковуваних міні­му­мів прибутків громадян, або трьох років позбавлення волі.

За роки незалежності України через безкарність величезна кількість водойм перетворилася на мертві ванни, бо електровудки знищують не тільки рибу, а й усю фауну і флору, зокрема молюсків, ракоподібних, водорості. Такі водойми роками залишаються мертвими.

Це найжорстокіший і найбездумніший вид знищення всього живого.

Громадськість завжди виступала потужним рушієм у природоохоронній роботі. Громадські інспектори складали приблизно 30% протоколів, проводили колосальну охоронну роботу, бо один державний рибінспектор на двісті кілометрів акваторії — це, м’яко кажучи, не ефективно. Тепер рибінспекція перебуває в складі Держрибогосподарського комітету. Він себе контролює і по голівці гладить.

Чиновники на всю країну відкрито заявили, що виступають проти громадськості, нема чого їй сунути свій ніс у природоохоронну сферу, домоглися того, що статус суспільних інспекторів був анульований в Адмінкодексі. Тепер маємо державу в державі — рибне царство, де ніхто не заважає можновладцям жити за своїм законами.

Не є таємницею, що існує чітка такса: тисяча гривень із човна, дві тисячі — з рибальського судна — і, будь ласка, ловіть, нікого не хвилюють якісь квоти, ліміти. Побори, які збирають рибінспектори з видобутку риби, по суті, зворотний бік організованого легалізованого браконьєрства в національному масштабі. Цю інформацію на семи сторінках щільного тексту у вигляді звернення ми направили в усі органи влади: до Верховної Ради, Кабміну, надіслали Президентові, поширили цю інформацію в ЗМІ — на сімох сторінках щільного тексту зазначені всі злочини Держрибгоспу, усі невідповідності нормативної бази його діяльності з чинним законодавством.

Наша думка така: у наявності незаконна деструктивна діяльність. Я не упевнений, що до наступного Новому року у водоймах буде риба, оскільки зараз усе вигрібається до дна. Рибінспекція використовується не як орган охорони водних і тваринних ресурсів, а як служба захисту корпоративного інтересу. Хоча в рибінспекції працювали порядні розумні люди, котрі дійсно боролися з браконьєрством і співпрацювали з громадськістю. Їх змусили піти, усіх керівників познімали, багато інспекторів самі звільнилися, протестуючи проти такої політики. На сьогодні Держрибоохорона цілком дискредитована. Уже ні в кого немає ілюзій у цьому відношенні, ми тепер єдиним фронтом виступаємо. Сподіваюся, наша держава все-таки одумається, тим більше що рибалки цю справу просто так не залишать.

Ми вживатимемо активних заходів, рибу не залишимо в біді. У нас є програми нерестові, зариблення. Незважаючи на те, що цим мають займатися Держкомітет, ми робимо це самі: на ентузіазмі, за свої кошти.

Практично всі місцеві рибальські співтовариства цим займаються. Співробітничаємо з підрозділами МВС, з державною екологічною інспекцією (раніше, до нинішнього бєспрєдєла, співпрацювали з рибінспекцією). Застосовуючи законні методи, використовуючи всі можливості громадських організацій, активісти на місцях наводять і підтримують порядок.

Торік чиновники допустили катастрофу на Київському морі, інтереси двадцяти відомств були підпорядковані одному — не затопити котеджі товстосумів. Внаслідок чого загинуло п’ятдесят відсотків живності Київського моря! Досі нікого не притягнуто до відповідальності. Нічого не зроблено з компенсаційного відтворення, хоч держава виділила чотири з половиною мільйони гривень. Але куди вони пішли — ми з вами ніколи не довідаємося. Може, довідаються правоохоронні органи?

Риболовля як хобі під серйозною погрозою. Нам дуже хочеться її зберегти, передати дітям, онукам, власне, у цьому наш інтерес. Головне, що нас поєднує — ми хочемо зберегти природу, примножити убогі водяні ресурси. Хочемо, щоб риби було побільше. Ми пам’ятаємо той час, коли можна було легко наловити «кілька хвостів» на юшку. Нині такого немає.

Так, існують певні приватні, комерційні інтереси, особистісні фактори, амбі­ції, недарма кажуть: два українці — це партизанський загін, а три — це партизанський загін зі зрадником. У рибальському співтовари­стві, як і скрізь, є свої під­водні течії. Але серйозні проблеми нас об’єднують, концентрують зусилля, чотирирічна діяльність «Громади рибалок України» призвела до багатьох позитивних зрушень.

Необхідно припинити свавілля у рибному господарстві, навести порядок і добитися розробки і ухвалення ефективного Закону про рибальство, якого немає в країні майже двадцять років. Відсутність нормативної бази — це мутна водичка, в якій добре почуваються зацікавлені чиновники, котрі з цього годуються. Закон про мисливство існує. Чому немає закону про риболовлю? Та тому, що він не вигідний чиновникам Держкомрибгоспу.

Ми ж люди законослухняні, готові робити грошові відрахування на охорону водяних ресурсів, на розведення риби. Нехай тільки державні служби цим займаються, ми підтримаємо.

Для мене браконьєрами є не тільки ті, хто виловлює рибу забороненими способами, а й ті, хто наживається на продажу незаконно виловленої риби.

 Андрій Неліпа, президент Всеукраїнського риболовного громадського об’єднання «Громада рибалок України»