Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Дума про хліб (наш уклін Олександру Гіталову)

Ще за 20 років до того, як Радянському Союзу жаба циці дала, славетний український хлібороб, справжній, а не роблений Двічі Герой Соціалістичної Праці Олександр Гіталов попереджав тодішню владу: держава, де люди втратили повагу до хліба і розучилися його пекти — приречена. Ніяка новітня технологія і чудеса селективної генетики не порятують, якщо в хаті не пахне свіжим хлібом, спеченим у печі за пра-пра-прадавніми рецептами.

Гіталов не просто попереджав, він волав у своїй статті «Дума про хліб» про факти, з його хліборобської точки зору глибоко аморальні. Про те, що під «мудрим керівництвом» Кремля люди забули прадавню заповідь: хліб — усьому голова. І про те, що так звана урбанізація села звелася фактично до зникнення з інтер’єру хати печі з лежанкою. І про те, що нинішній колгоспник їде в місто і везе звідти куплений за безцінь у магазині мішок печеного хліба, аби в селі згодувати його свиням — про це член Президії Верховної Ради СРСР семи скликань теж відверто написав. І про те, як заболіло у нього серце, коли він побачив, як сільські хлопчаки на шкільному стадіоні грають у футбол недоїденою буханкою хліба.

Його не почули. Ні, відверто заткнути рота людині, котра офіційно уособлювала в тій же Президії Верховної Ради СРСР колгоспне селянство, не наважилися. Вдалися до звичного пропагандистського трюку: так званого масового обговорення. Втопили тему у балаканині. І мало хто тоді побачив крізь гіркі рядки гіталовської Думи страшну пророчу картину майбутньої загибелі цієї держави. Бо якщо селянський серп і снопи пшениці є державними символами, а хлібом з цієї пшениці годують свиней і грають у футбол, то щось тут не просто негаразд. Руйнація багатовікового укладу життя селянина, де піч і свій хліб відігравали не ужиткову, а сакральну роль, обернулась у серпні 1991-го року крахом цієї держави.

Сам Гіталов помер два роки потому. Після того, як оті «футболісти» (чи вже їхні діти?) вкрали всі його заслужені нагороди, включно з двома Золотими Зірками Героя.

Сьогодні ми маємо чергове відлуння того морального занепаду. За даними соціологів, лише 17% жителів у сільській місцевості мають намір займатися хліборобською працею. Решта ж мріють про одне: позбутися свого земельного паю, батьківської хати без печі — і хоч світ за очі.

Так, хліб подорожчав. Економісти стверджують, що йдеться лише про його реальну ціну. Але якщо він і надалі залишатиметься тільки товаром, то нічого хорошого нас не чекає. Важко сказати, чи доживемо ми до наступного голодоморського геноциду. Але що з мізками негаразд у всіх — згори і до самого низу — то вже реалії сьогоднішнього дня.

І от дивовижна навіть для професійних аналітиків річ: доки політики та їхні прісні сперечаються, як їм реформувати агрокомплекс, аби хліб не став предметом розкошу для широких мас потенційних виборців, доки політологи та журналісти гарячково шукають конкретну особу, котра могла би «розрулити проблему і то без базару», в українських квартирах несподівано запахло свіжоспеченим хлібом. Не придбаним у магазині чи спеціальному «жебрацькому» кіоску, а спеченим, наголошуємо, у типовій міській квартирі. Дивовижна річ, слово честі!

Почалось, як це часто буває, з суто технологічного винаходу — побутової домашньої електропічки потужністю кілограмовий буханець за один раз. А потім, напевне, спрацювали ще не забамбулені остаточно гени наших предків — хліборобів і гречкосіїв. І це залишилося б забавкою певної категорії диваків, якби не Інтернет.

Ми не раз у своїх есе поминали Всесвітню павутину «незлим тихим словом». За те, що робиться і на інформаційних сайтах, і особливо на форумах. Модератори, котрі лицемірно називають Інтернет «останніми острівцями свободи слова», тупо «забанюють» інтелігентного відвідувача зі справді розумним словом, зате розчиняють настіж двері перед сексуально хворою курвою, що подає кілометрові описи свого власного досвіду злягання на робочому місці. Содом і Гомора, смітник, помийниця — то ще не найсильніші епітети. Заслужені.

І раптом, раптом, раптом… зазирніть на будь-який сайт, у назві якого є слово «хлібопічка» — і ви зрозумієте, що це не просто обмін рецептами. Це фіксація якогось поки що невивченого процесу духовного переродження, звісно, зі знаком плюс. Як самий запах свіжоспеченого хліба вгамовує вже набридлі родинні сварки, як по-новому, по хорошому розкриваються один перед одним люди, що прожили разом чимало років… одна лише цитата, котра багато вартує: «…їм я те, що Бог подасть, а Бог у мене в цій ситуації — моя дружина». А сам стиль спілкування? Доброзичливий, по-справжньому інтелігентний, нескінченно далекий від до краю озлоблених, як сварка в маршрутці в годину пік, політичних дискусій.

Доки політики ламають голови, як замашніше тицьнути дулю в той бік кордону, а мурлуватий обиватель ламає голову, як йому найдошкульніше уїсти «хахла, бандерлога, кацапа, бульбаша, чорно…ого та ін.», неформальне об’єднання власників хлібопічок через той же Інтернет веде свою народну дипломатію, набагато ефективнішу від офіційної. Цих людей не цікавить, хто кому першим дав у морду у Львові чи на Манежній площі, вони не вимагають від своїх співрозмовників спіл­куватися виключно державною або ісконною мовами — вони лише печуть хліб. Самі. Як це робили їхні пращури. А діти сидять коло них годинами і не зводять оченят із самого процесу. І ніхто не кричить один на одного, не зриває зло, бо опара галасу не любить. Маленьке чудо в металевому корпусі зайняло найпочесніше місце на суто урбанізованих кухнях.

Господи, як усе просто! І як ми все ускладнюємо. А все від того, що ми забули гіталовське: хліб усьому голова. Хліб, а не парламентська фракція, чиясь більшість чи меншість, позиція чи оп-позиція.

Хліб — це не просто пропечений шмат тіста. Це справді річ магічна. 

    В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com