Казку — геть!

Сьогодні вже мало хто, крім, хіба що, особливо зацікавлених, знає, що славетного українського радянського педагога і письменника Антона Макаренка з його легендарної Курязької трудової комуни імені Горького… вигнали! І не просто так, а постановою секції комуністичного виховання Інституту педагогіки при Наркоматі освіти УРСР.

Більше того — копію цього рішення разом із протоколом відповідного засідання офіційно передали до республіканського ОДПУ з вимогою негайно вжити заходів: ізолювати, покарати і т.д.

Чекісти, щоправда, зреагували по-своєму: запросили «педагога-антирадянщика» керувати Харківською комуною імені Дзержинського, яка підпорядковувалась ОДПУ.

Що ж такого страшного наробив син колишнього залізничного машиніста? Він, бачите, заперечував і висміював «марксистсько-ленінську педологію», а також — ви не повірите! — проводив колективні читання казок у молодших групах вихованців. По цьому «злочинному читанню» в Куряжі працювала окрема комісія.

Про «марксистсько-ленінську педологію» — дещо згодом. А зараз — про ще одного нашого славетного земляка, позашлюбного сина селянки з Полтавщини та легковажного панича-студента, Корнія Івановича Чуковського. Справжнє прізвище — Корнейчук-овЪ. Він не просто збирав маленьких дітей, ровесників своєї важко хворої доньки, і розповідав їм казки. Він ці казки ще й писав! В автобіографії Чуковського є одна незрозуміла сучасному читачеві фраза: «Десять років із гаком мене люто цькували педологи». Саме за казки.

А тепер про цього звіра — педологію. У сучасних енциклопедіях цей термін подається як певний науковий експеримент, котрий нині має виключно історичний інтерес. А в 20-30-х роках минулого століття педологія була офіційною доктриною, більше того — ідеологією радянської системи освіти. А це вам не жарти.

Загалом це окрема, по своєму дуже цікава тема, навіть історичний детектив, де переплелися класична параноя, благі наміри, відверта кон’юнктура і суто політичні потаємні інтриги. Між іншим, така цікава людина як колишній приват-доцент філологічного факультету Київського університету Святого Володимира, згодом бойовик партії есерів, з 17-го року — полум’яний більшовик Павло Блонський був одним із засновників саме радянської версії педології, але він же чи не першим засудив її хибність.

У двох словах — про що йшлося? Про спробу створити не просто окрему науку, а й практичні інструкції на її базі, котрі дозволили б державі формувати особистість своїх громадян… ну й контролювати, звісно! Фактично — від моменту народження. Однак, заявочка! Але цілком у стилі параноїдальної більшовицької доктрини про формування нового типу «хомо сапієнс» під загальною назвою «радянський народ».

Кому ж конкретно видалася заманливою ця ідея? Маркс не мав до неї ніякого відношення. Він плодив своїх дітей старим буржуазним способом і передовіряв їхнє виховання дружині-аристократці. Леніна сюди приплели теж так, як тоді приплітали до всього, навіть до гінекології і акушерства. А от офіційно затверджена вдова Вождя Надія Крупська якраз і була… ой, ледь не написали «хрещеною матір’ю» радянської педології. Як кажуть у народі, стара ялівка вчила корів, як їм телят годувати.

Та була ще одна зловісна фігура за лаштунками цієї драми. Драми мільйонів радянських дітей. Це Лев Троцький. Для його маніакальної ідеї світової революції потрібні були сотні і сотні тисяч слухняних «автоматів для вбивства». Породити їх — не проблема, а от як вкласти їм у голови замість споконвічної християнської моралі милосердя тупу програму: «Хто не з нами, той проти нас. Ворога — вбий!».

Згідно з педологічними настановами сім’я фактично відсторонювалася від виховання дитини. Ким їй бути, якою їй бути, визначалося на підставі зі стелі взятих тестів (панове, вам не здається, що ви про це десь уже чули, тільки не 90 років тому, а нещодавно?), а далі — мали спрацювати штучно створені «умови соціального виховання і професійної орієнтації». Адепти педології наголошували, що їхня теорія є наскрізь матеріалістичною, себто атеїстичною, а якщо відверто, то богохульною. Діток не просто відлучали від релігії, а змалку дресирували глумитися над нею.

А до чого тут казки, запитає наш наївний сучасник. А в них педологи вбачали чи не основну для себе небезпеку. Як відбувається формування дитини в особистість на основі тисячолітнього досвіду? Практично у всіх народів воно ідентичне. Одразу після появи на світ разом зі смаком материнського молока — мелодія маминої колискової, згодом казка перед сном, що, власне, теж є прозовою формою колискової. Але саме з цієї казки дитина починає усвідомлювати, що таке добре, а що — погано. Потім будуть численні рольові ігри, далі — трудове виховання, знову ж таки, під наглядом батьків. А вже трохи пізніше вирине вчитель з його арифметикою, письмом і, знову ж таки, малюванням, співами…

Ми вже зазначали, що більшовицькі педологи фактично перекреслили тисячолітній досвід людства, передусім в гуманітарній сфері. Відтак усі здобутки дореволюційної педагогіки, традиції сімейного виховання були проголошені буржуазними, отже — антирадянськими, злочинними.

Експеримент кремлівської ялівки і фанатика-авантюриста офіційно закрили в 1936-му році. Не через шкідливість педології для дитячої психіки, а тому, що до неї був причетний Троцький, офіційно оголошений ворогом СРСР номер один. А можливо, причина була в зовсім іншому. Необхідна кількість мутантів, виконавців майбутніх масових репресій вже дійшла до стану критичної маси і в разі подальшого розмноження загрожувала безпеці самих її творців. Після того, як розстрільні команди молодих чекістів виконували доведений до них план по вбивствам, їх… знищували наступні випуски педологічної школи імені Крупської-Троцького. Тих, хто залишився в живих до 1941-го року, прибрала війна.

Але що характерно: відгомін отих педологічних пошуків час від часу лунає і нині на наших українських теренах. І не тільки в непродуманих експериментах деяких новаторів від освіти. Приміром, понад 60 відсотків кримінальних злочинів у нас у державі скоюють особи у віці 15-17 років. Тобто, покоління, яке було штучно позбавлене дитячої книги, казки, справжнього родинного затишку.

В.Н.