«Цей божевільний, божевільний, божевільний світ»

У заголовок нашого есе ми винесли назву комедії американського кінорежисера Стенлі Крамера, відзнятої у 1963-му році.

Радянський глядач із задоволенням реготав над «придурками-мериканцями», аж доки через неповні 30 років до нього дійшло, що кіно взагалі-то не тільки про НИХ, а й про НАС теж.

Не відсьогодні помічено, що талановиті художники бачать у далекосяжній перспективі те, що навіть провідні політики не помічають під власним носом.

Зубр американської дипломатії, колишній посол США в ООН Джон Болтон днями звинуватив Обаму, мовляв, той взагалі не розуміє, що діється у світі. При цьому він послався на те, що вище керівництво його країни відверто проґавило розвиток бурхливих подій у Північній Африці та на Близькому Сході. Щоправда, сам Джон Болтон делікатно ухилився від відповіді на запитання, чому він особисто «прозрів» лише зараз, ставши «колишнім», а не тоді, коли мав вплив на формування зовнішньої політики США.

Та це окрема тема, не будемо про неї зараз.

Ми в Україні теж багато чого не розуміємо. Приміром, найсвіжіший факт: в українських ЗМІ подали інформацію про те, що одіозна поп-зірка Леді Гага під час чергового концерту показала глядачам голу сідницю. Кольорові фотографії додаються.

Скажете — ну то й що, хіба вона перша? І взагалі, з неї станеться. Так, але… чому це повідомлення один із провідних українських Інтернет-порталів розмістив під рубрикою «КУЛЬТУРА”?!

А ви кажете — Лівія…

Перейдемо до того, що болить сьогодні нам, пересічним українцям, а не зубрам закордонних дипломатій. Маємо на увазі сумну перспективу імітувати повсякденні концертні строї Леді Гага попри власні естетичні та моральні стандарти. Ну, вибачайте, голими дупами світити. І то вже сьогодні. Так от, у світлі оцих невеселих прогнозів ми не розуміємо, чому регіонали доручили проведення своїх, м’яко кажучи, найнепопулярніших реформ — податкової, пенсійної та комунальної — людині, котра не має ніякого відношення до їхньої партії. Бо у цієї людини є власна партія, котру він без зайвої скромності назвав Сильною Україною.

Ще одна політична шарада: нас утішили, що зарплати і пенсії українців цього року помітно зросли і далі зростатимуть. Але водночас повідомили й про сумну тенденцію: суми надходжень до пенсійного фонду стали меншими, ніж видатки з нього. Однак пенсіонерів в Україні, як нам неодноразово оголошували з найвищих трибун, хоч і багато, але все ж таки дещо менше, ніж працюючих. Навіть пропорцію називали — 1 до  1,3. заокруглено — три пенсіонери на чотирьох трударів. Тоді чому ж надходження менші видатків, якщо зарплата зросла? «Це тому, що хтось забагато їсть!» — як сказав Кролик Вінні-Пуху. Тому, що у декого завеликі апетити на не свої гроші.

Тепер доречно повернутися до тієї ж Лівії, а також Єгипту, Тунісу і далі на Схід. Доки авіація коаліції за старими рецептами часів війни в Югославії вбомблює режим Каддафі одразу в кам’я­ний вік, в Ємені Аль-Каїда без особливого шуму і галасу (шумлять, галасують і стріляють інші) захоплює міста і арсенали. Тож перспектива для Бен Ладена, якщо він ще живий, мати нарешті власну державу з власною столицею, вже не видається такою божевільною, як донедавна.

З’явилася поки що не підтверджена інформація, що лівійський рецепт уже приміряють і до Сирії. Саудівський монарх поки що відверто відкупився від незадоволених підданих небаченими, як для цього кутка світу, масовими пільгами та привілеями.

Під цим кутом зору вже не є сенсацією повідомлення певних ЗМІ про те, що США послали відвертий сигнал нинішньому російському прем’єру — не висувати свою кандидатуру на найближчих президентських виборах. Підстава: за нинішньої геополітичної ситуації так звана «стабільність виконавчої вертикалі», виявляється, не є синонімом справжньої демократії. Приклад Хосні Мубарака та Муамара Каддафі довів зворотній ефект такої моделі. Відтак лідери найбільших країн світу, образно кажучи, однією рукою з допомогою крилатих ракет та бомб риють котлован для будівництва нових замків на піску, а другою гарячково вираховують, яка ж країна зі стабільним режимом вибухне наступною.

Стенлі Крамер іронічно усміхається з того світу. Він помер у забутті, але тепер, здається, настав час тріумфу його не таких уже й божевільних фантазій.

В.Н.