Хвіст забутого Лева

Світла мрія кожного політика, навіть видатного: увесь Його народ, як один, зводиться з колін і, цитуючи Месію, Пророка, Святе Писання чи Коран, іде під проводом вищезгаданого політика в бій за землю, за волю, за кращу долю… у крайньому разі за втілення в життя доленосних реформ. Майбутніх істориків пробиває на сльозу. Постановники кіноблокбастерів уже підраховують прибуток з прокату майбутніх шедеврів про Оце…

Гай-гай, життя — це не кіно. Забудькам радимо віднайти (бодай в Інтернеті) і перечитати першу новелу роману Юрія Яновського «Вершники» — «Подвійне коло». У ній повна квінтесенція всіх революцій, а надто українських. П’ятеро братів із символічним прізвищем Половці люто рубають один одного в бою посеред Таврійського степу, бо у кожного своє розуміння правди, волі і кращої долі.

Однак трапляються навіть у цьому жахливому кривавому тирлищі такі індивідуї, що від них у належний час відхрещуються чи не всі учасники тих подій. Наш земляк Карл Бернгардович Собельсон, він же Карел Радек — поза сумнівами, був по-своєму неперевершений.

Він народився у Львові в 1885-му році, коли місто входило до складу Австро-Угорської Імперії. І чомусь не любив про це згадувати. Загубилася точна дата його появи на світ та подробиці дитячих і юнацьких років. Знаємо лише, що закінчував якусь із гімназій — чи то польську, чи то австрійську чи мо’ навіть єврейську, закінчував екстерном, бо щось там не склалося зі стосунками. Вчився у кращих університетах Польщі, Німеччини та Швейцарії, вирізнявся дивовижною ерудицією, досконало знав кілька мов і послуговувався ними в написанні своїх статей. У кількох ключових моментах європейської історії на початку ХХ століття зіграв важливу, а часом і вирішальну роль. В Радянському Союзі офіційно вважався журналістом номер один.

Одне слово — ідеальна біографія для енциклопедій, вікіпедій та короткого курсу історії ВКП(б).

Та ось короткі, але вичерпні характеристики Карела Радека, надані його сучасниками та істориками сьогодення. Провідна діячка Комінтерну та соціалістичного Інтернаціоналу Анжеліка Балабанова: «Радек представляв собою незвичайну суміш аморальності, цинізму та стихійної оцінки ідей, книг, музики, людей… Є люди, що не розрізняють кольорів. Радек не сприймав моральних цінностей. Хоч сам був євреєм, проте його численні анекдоти були виключно про євреїв, зображених у принизливому вигляді». Сучасний російський історик В’ячеслав Румянцев: «Він усе життя прожив без принципів. Верткий, спритний, безпринципний, умів пристосуватися до будь-якої влади». Український публіцист, що виступає на сайті «Захід.net» під ніком Mankurt: «Знавці стверджують, що Карел Радек був рідкісним мерзотником, проте слава його незаперечна: у 20-30 роки в СРСР його знали всі».

Хоча є і виваженіші відгуки. Іван Петрович Кавалерідзе згадував, як у 1924-му році Карел Радек разом зі своєю коханкою Ларисою Рейснер, майже офіційним сексуальним символом більшовицької революції, приїхав на відкриття пам’ятника Артему в місті Бахмут. Рейснер у суто комісарській манері навіть не говорила з трибуни, а викрикувала вірші Маяковського: «Чтоб природами чахлыми не сквернились скверы, в небеса шарахаем железобетон!..» А Карел Радек, попри його високий тодішній партійний статус, тримався ніби в тіні своєї красуні-подруги, лише часом інтелігентно, але іронічно всміхаючись.

Як поєднати те, що не поєднується? Ось лише перелік діянь Карела Радека, про які донедавна знало вельми обмежене коло людей. У 1902-му році він став членом польської соцпартії, а в 1903-му перейшов до російських більшовиків. З 1908-го він уже один з лідерів лівого крила німецьких соціал-демократів. Навесні 1917-го саме Радек разом із офіцерами розвідки німецького генштабу організовує переїзд Леніна і його соратників з Швейцарії до Росії через Німеччину у горезвісному запломбованому вагоні. Випадковим людям таких операцій не доручали.

Після жовтневого перевороту Радек фактично керує зовнішньою політикою радянської Росії. На початку 18-го б’є горшки з Леніним через Брестський договір, але вже в 1919-му відряджений Москвою до Німеччини на підтримку революції. Та коли Карл Лібкнехт і Роза Люксембург відмовилися бути маріонетками Москви, той же Радек — за даними незалежних дослідників — організував їхнє вбивство.

У 1923-му році саме Радек умовив Сталіна ще раз спробувати збройним шляхом привести комуністів до влади в Німеччині. Але від цієї ідеї довелося відмовитися ще на стадії планування.

Після приходу в 1933-му році до влади в Німеччині Гітлера саме Радек став таємним посередником Сталіна у секретних переговорах з фашистами ще задовго до пакту «Молотов-Ріббентроп».

І нарешті — «Сталінська конституція» 1936-го року насправді вийшла з-під пера Радека і його близького друга Бухаріна.

То що ж — сучасники передали куті меду стосовно цинізму і аморальності недовченого львівського гімназиста? Та ні, швидше применшили.

Два приклади: у 20-х роках Радек небезпідставно вважався правою рукою Троцького. До історії увійшла його дотепна репліка Ворошилову, котрий на Політбюро сказав, що Радек плентається в хвості у Троцького. Карл Бернгардович відвзаємнив: «Краще бути хвостом лева, ніж дупою Сталіна». Проте, невдовзі Радек здав свого кумира, образно кажучи, з тельбухами і аж до свого арешту в 1936-му році публічно лаяв Лева Давидовича на всі заставки.

Відомо, що великому терору 1937-го року передували три процеси над так званими троцькістсько-зінов’євськими змовниками-перевертнями. Найгучнішим із них був третій, на якому засудили до страти Бухаріна та інших провідних діячів партії. Відомо також, що самі ці процеси насправді були спектаклями, де кожен з учасників учив напам’ять і виголошував заздалегідь написані і затверджені Сталіним «правильні» тексти показань і свідчень. Але й сьогодні мало хто знає, що детальний сценарій цього ганебного дійства розписав дослівно… Карел Радек. Він же виступив головним свідком обвинувачення на цьому судилищі. От де згодилося навчання в трьох кращих європейських університетах і досвід «першого пера радянської комуністичної журналістики».

Самого Радека засудили ще на другому процесі. Та на загальне здивування «японський шпигун, злісний троцькіст, зрадник і агент польської, німецької і швейцарської розвідок» відбувся усього десятьма роками таборів. Приблизно стільки ж, скільки він міг одержати, приміром, за свій славетний жарт, що Мойсей вивів євреїв з Єгипту, а Сталін — із Політбюро. Схоже, таким був останній авторський гонорар короля радянської журналістики.

За офіційними даними Радек загинув 21 травня 1939-го року під час бійки в’язнів у Тобольській в’язниці. Проте, ще й досі живі свідки, котрі зустрічалися з «покійником» у місті Магадані в середині 50-х, уже після смерті Сталіна.

Якщо людина прагне до публічної влади — це загалом нормальне і навіть природне бажання соціально активної особистості. По-справжньому небезпечним є той, хто жадає влади таємної, безжалісної і аморальної.

В.Н.