Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Українці проти телевізора

Причина перша: онлайн перемагає. Подивитися кіно або увесь серіал без реклами в будь-який слушний час — перевага безперечна. Чи не кожен український юзер може сьогодні дозволити собі захитати чималий відеофайл. Але справа не лише в техніці.

Мережа поступово, але упевнено знищує монополію ТБ. Як на розваги, так і на інформацію. Жодне гумористичне шоу не здатне конкурувати з Youtube, як жодне реалити-шоу — з соціальними мережами. У Інтернеті немає необхідності чекати час випуску новин — вони завжди під рукою в режимі онлайн.

Переконливо виглядає американська статистика: якщо в 2005-му, за даними Forbes, середній житель Штатів проводив з пультом в руці більше 12 годин на тиждень, при цьому в інтернеті «висів» максимум 9 годин, то в 2010-му ці показники істотно змінилися на користь онлайну: більше 13 годин в мережі і дещо менше перед телевізором.

Причина друга: для «біомаси». Іноді з надр попси і політичного гавкоту на ТБ спливає щось на зразок розумне або хоч би пізнавальне. Принаймні, так здається з анонсів. Коли починаєш дивитися таку передачу, то спочатку намагаєшся терпляче пережити інтродукцію, що складається з фактів, які відомі тобі ще з шкільної програми, потім вислуховуєш експертів, в словах яких теж не знаходиш нічого, окрім банальщини і буденності, потім декілька досить сумнівних версій, і вже спостерігаєш титри. Іноді людям потрібні роки для того, щоб зрозуміти, що не варто чекати від ТБ чогось розумного. Адже у своїх розрахунках телевізійні маркетологи орієнтуються на рейтинговість, масовість видовища, тому що це гарантує прибутки. Тому нема чого дивуватися, що на екранах стільки примітиву, криміналу і псевдоемоцій.

Якщо ж людина як глядач не готова до споживання сенсацій, магів-екстрасен­сів або сімейних драм з життя поп-зірок, то рано чи пізно вона втрачає інтерес до телебачення.

Причина третя: «россійщина». Російська експансія зараз помітна чи не в усіх сферах нашого життя. Але на ТБ вона є такою відчутною, що навіть п’ятирічні діти в україномовних сім’ях іноді спантеличують батьків запитаннями: «А чому в телевізорі усе російською«? Дійсно, телепродукту з Росії на наших каналах понад усякої міри, дійшло до того, що в день річниці Голодомору в програмі загальнонаціонального каналу може стояти відверто антиукраїнський фільм «Мы из будущего-2».

Продюсери українських телеканалів гордяться безперервним зростанням власного продукту. Проте в більшості передач помітні неповноцінність і колоніальні реверанси. Досить поглянути на будь-яке талант-шоу — там в жюрі обов’язково сидять guest stars з Росії.

«Російські серіали, яких так багато на нашому ТБ, — це примітивний сюжет, бездарні актори і дуже часто спроби скопіювати деякий західний зразок. До того ж постійна пропаганда «великої і могутньої» Росії, — говорить Наталія Заіка, фахівець з комунікації Київської школи економіки. — Концерти російської попси і шоу теж дивитися неможливо. Одні і ті ж люди, які співають (розповідають) одне і те ж. У гумористичних передачах ніби «Прожекторперисхилтон» або Comedy club дуже часто сміються над Україною. Я вважаю, що такі програми взагалі не можна демонструвати, тому не дивлюся ТБ.

Причина четверта: нестача часу. У жителя великого міста до восьмигодинного робочого дня зазвичай додається ще півтори години на дорогу, тому особистого часу залишається небагато. Про це свідчить така статистика: за даними компанії GfK, в містах з населенням понад 50 тис. люди щодня витрачають на ТБ 3 години 54 хвилини, тоді як жителі менших населених пунктів — 4 години 8 хвилин.

«Не вистачає часу на телебачення, — говорить Богдан Логвиненко, український блогер. — Кожного разу, коли зі мною ділиться хтось своїми враженнями від проглянутого «Шустер Live» або якогось іншого болота, щиро дивуюся. Не можу зрозуміти, як може бути цікава перестрілка чинуш, які мають обмежений словарний запас і говорять постійно про одне і те ж».

Причина п’ята: прояв протесту. Люди, в основному молоді, прагнучі якось виділитися з маси, завжди схильні до оригінальних витівок. Хтось примикає до доктрини чайльд-фрі (рух, спрямований на відмову від народження дітей), фриганизму (крайнім проявом якого є принципове живлення із звалищ) або ще якимсь екзотичним заняттям. Публічна відмова від ТБ також виглядає явищем такого порядку. Це стає проявом протесту, нонконформізму, незгоди з громадськими стереотипами.

Цей протест не є таким вже безглуздим, як може здатися на перший погляд. Коли в країні вводиться цензура, те ТБ стає першою жертвою. За часів Леоніда Кучми траплялися опозиційні газети, але критикувати президента з великого екрану було заборонено. Підцензурність ТБ позначається і сьогодні: важко не помітити тенденційності подачі теленовин у таких гігантів ефіру, як «Інтер», або позбавлення ліцензій нелояльних до влади каналів.

Хтось виражає цей протест тихо і просто — не бере в руки пульт від телевізора. А рішуче налагоджені активісти навіть удаються до акцій типу «убий в собі телевізор» або «жити, а не дивитися», кульмінацією яких є показове знищення стареньких «зомбоящиків».

Причина шоста: допомога духовному ворогові. Відмовлятися від телевізора примушують також релігійні переконання. У світових релігіях не існує чітких заборон відносно телебачення, хоча священики у своїх проповідях часто закликають людей менше витрачати часу на перегляд ТБ.

«Кумири, зірки, хіти ТБ — це антиподи християнських цінностей. Глядача вводять у світ цінностей двадцять п’ятого учасника групи «Співаючі боягузи», — говорить Роман Кульчинский, перекладач, який вважає себе ортодоксальним християнином. — ТБ виховує середньостатистичну біомасу, яка мріє не про порятунок, а про великий капітал і пропуск у світ поп-культурної еліти. Для дітей ТБ з часом стає учителем «життєвої премудрості», а у батьків краде спілкування зі своїми чадами. «Яскраво запаковані цінності» ТБ переможуть в боротьбі з сімейними цінностями або абсолютно явно, або на підсвідомому рівні».

Причина сьома: розвага нещасних. Не так давно в журналі Social Indicators Research учені університету Меріленд опублікували результати свого 30-річного дослідження: люди, які почуваються обділеними, більше часу проводять перед телевізором. Статистика така: соціально активні люди зазвичай почуваються щасливими, знаходять час на спорт, книги і громадську діяльність. Тоді як нещасні не знаходять, чим себе зайняти, і проводять перед телевізором на 20% більше часу.

Цікаво, що ті нещасні, які приносять увесь свій вільний час в жертву ТБ, не отримують від цього задоволення. Вони дивляться телевізор від нездатності підшукати альтернативу цьому заняттю. Таку поведінку учені розцінюють як деяка подібність наркотичної залежності: тимчасове задоволення, яке заповнює надлишок часу, і почуття невдоволення як наслідок.

Для багатьох українців ТБ ще і супутник нещасть. За даними GfK, за перші п’ять місяців 2009-го час телеперегляду в Україні зріс на 7,2%. Цей період співпав з початком кризи, падінням прибутків громадян і різким зростанням безробіття.

ut.net.ua

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com