Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Або дивитися, або займатися

Одного разу з друзями домовилися пограти у футбол. А коли ті не прийшли, зі здивуванням вислухав їх запізніле пояснення: мовляв, була трансляція Ліги чемпіонів, тому посиділи з пивком перед екраном. Нещодавно мій син запросив зіграти однокласників у хокей, але ті не прийшли, бо вже зіграли у хокей ... на комп’ютері.

Відеотрансляції і спор­тивні симулятори давно заполонили вільний час більшості мешканців великих міст і це явище, на мою думку, дедалі більше загрожує здоров’ю  дітей і дорослих. Наче знічев’я нас привчають, що футбол — то неодмінно перегляд якісного видовища з чіпсами та пляшкою пива, і така розвага набагато крутіша за курний дворовий футбол на майданчиках, які ще не захопили невгамовні будівельні магнати.

Завжди обережно ставився до великого спорту, бо у нашому внутрішньому виконанні ця сфера життєдіяльності держави і суспільства повністю перетворилася на якесь пафосне шоу з неодмінно великими капіталовкладеннями. Все підносять як необхідні витрати, які працюють на престиж України. Великі гроші йдуть на утримання дорогих спортивних баз, команд із зарубіжними зірками. Все це крутиться на екранах, обговорюється в газетах і журналах, смакуються голи, очки, передачі, кидки, таблиці. Від такого мерехтіння спортивних подій невільно забуваєш саме призначення спорту, як всього лише прикладу і стимулу для розвитку, як це є в багатьох цивілізованих країнах на півночі Європи.

Не дивно, що держава, яка робить ставку лише на заохочення спортсменів і пропаганду їхніх досягнень, зрештою, втрачає здорове покоління. Які гроші вкладаються у один лише футбол, який дедалі більше нагадує не спорт, а змагання олігархічних угруповань. Та якби ці гроші спрямували на будівництво доступних для всіх спортивних майданчиків, катків, тренажерів! Колись біля адміністративної споруди ФФУ були чудові футбольні поля, де щодня увечері збиралися аматорські футбольні команди різних поколінь. Що тут зараз? Чудові штучні футбольні поля, на яких ніхто зі звичайних людей не грає, бо година коштує до тисячі гривень! Тому й не дивно, що діти скоріше віддадуть 25 гривень за комп’ютерний футбольний симулятор. Така ж сама ситуація і колись з популярним великим тенісом. Ним можуть займатися нині лише заможні люди. Година гри на корті в Києві коштує 200 грн. Тому цей вид спорту поступово став чисто «депутатським».

Що залишається робити нам, звичайним українцям з невеликими зарплатами? Використовувати будь-яку можливість для зайнять спортом на природі і не прив’язуватися до спортивно-розважального балагану, який нам крутять цілодобово по ТБ. Для мене будь-який зіграний на вигоні у Гідропарку футбольний матч важливіший за фінал Ліги чемпіонів. Якщо держава не хоче будувати хокейні майданчики у дворах (як це було за часів СРСР), а година катання на льодовій арені вже тягне на 50 грн і більше, то грайте і катайтеся на водоймах, зробіть там каток власноруч. Те саме стосується і футболу, і баскетболу і навіть тенісу. Згадайте, що навіть гольф колись був розвагою пастухів!

Андрій ГУСЄВ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com