Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Втримати транзитДнями відбулось засідання Європейської Ради щодо енергетичних питань. Країнам-членам Євросоюзу пропонується з 1 січня 2012 року інформувати Єврокомісію про існуючі та нові двосторонні угоди із третіми країнами. Наголошуючи на необхідності розвитку взаємовигідного партнерства в енергетичній сфері з третіми країнами, лідери ЄС запропонували Верховному представнику ЄС із питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки брати до уваги у своїй роботі питання енергетичної безпеки. При цьому, вважають лідери ЄС, питання безпеки енергопостачань мають знайти своє відображення і в Європейській політиці сусідства. У документі лідери ЄС наголосили на необхідності диверсифікації маршрутів постачання енергоресурсів до Європи і запропонували Єврокомісії продовжити роботу над такими стратегічними проектами транспортування газу, як Південний коридор. Разом з цим, лідери ЄС наголосили на необхідності розвитку надійних, прозорих і заснованих на чітких правилах відносин із Росією в галузі постачання енергоресурсів. Результати засідання з огляду на перспективи України в інтерв`ю УНІАН прокоментував експерт з энергетичних питань Богдан Соколовський. - Богдане Івановичу, нині ЄС суттєво акцентує диверсифікацію маршрутів постачання газу, чи не означає це, що рівень актуальності розширення можливостей української ГТС відчутно знижується? — У Вашому питанні закладена відповідь — актуальність нашої ГТС для закордонних партнерів принаймні не зросла, а для України — навпаки, вона збільшується. На «заході» і «сході» дещо різні пріоритети. На жаль, наразі ми штовхаємо російського воза. Пізніше, приблизно після 2015 року, і їм будемо не потрібні. Якби ж ми залишалися у зоні європейських пріоритетів, нам би системно допомагали і ЄС, і брюссельські чиновники, і брюссельські політики. Але якщо з боку офіційного Києва на адресу європейців висловлюються звинувачення в запроданстві, то про яке сприяння може йти мова? При таких стосунках говорити про ГТС, і навіть енергетику Сонячної системи, мабуть, недоречно. Європа, як правило, свою позицію швидко не змінює, навіть якщо для цього з’являються об’єктивні підстави. Чинній владі потрібно докласти максимум зусиль для модернізації ГТС відповідно до брюссельської Спільної заяви від 23 березня 2009 року. Лише після цього можна претендувати на перспективу як країни-транзитера. Якщо й надалі уряд зволікатиме з цим, озираючись на примхи Кремля, Україна дійсно залишиться «сам на сам» зі своєю ГТС: для транзиту вона стане нецікавою ані для Росії, ані для ЄС, а надійність внутрішніх поставок українським споживачам буде заручником «власних сил» її фактичних господарів, які не зацікавлені у нормальній модернізації. Інше питання, чого нинішня влада з усіх сил пнеться, аби заповнити ГТС транзитним газом, готові навіть віддати газотранспортну систему у співвласність з РФ... На сьогодні «Нафтогаз» заробляє на транзиті в рік приблизно 1.3 млрд доларів. У випадку створення СП з «Газпромом» нам залишиться лише половина з цих заробітків і повний контроль ситуації російською стороною. Звичайно, ГТС могла б заробляти втричі більше, якби транзитні ставки були європейськими. У будь-якому випадку, транзитні надходження, звичайно, — серйозний «підсос» для національного ВВП, але не визначальний в питаннях незалежності 46-мільйонної держави. Нам треба бути готовими в разі необхідності жити без транзитних коштів, наприклад, так, як дає собі раду Угорщина. Якщо вдасться заробляти на транзиті — добре, якщо ж ні — немає бути трагедії для країни з нормально функціонуючою економікою і без штучних газотранзитних проблем, що створюються, як правило, ззовні. - Чим викликано бажання ЄС забезпечити відкритий обмін інформацією, зокрема, щодо угод на постачання енергоносіїв із третіми країнами? — Бажання узгоджувати параметри контрактів на постачання енергоносіїв, включаючи газ, вкладається у цілком зрозумілу послідовну концепцію формування спільної європейської енергетичної політики. Насправді, на сьогодні для Брюсселя немає ніяких таємниць щодо параметрів чинних контрактів на рівні господарюючих суб’єктів. Але відкритого обміну інформацією поки не існує, чим часто користуються російські постачальники за принципом «лояльний — нелояльний», враховуючи свої національні інтереси. Тепер Європа намагається запровадити іншу модель співпраці — прозорішу і більш зрозумілу, реально ринкову. Свого часу подібні ініціативи висловлювали президенти Віктор Ющенко, Лех Качиньський та їхні однодумці, було проведено чотири енергетичних саміти за участю зацікавлених сторін. На жаль, цей процес наприкінці 2009 року був призупинений. Тепер подібна ідея розвивається в рамках ЄС, з часом вона переможе. Було б добре, якби ми її підтримали. Тим паче, що певні обов’язки пов’язані з нашим членством в Енергетичному співтоваристві. Але наразі ми є поміж процесу: теоретично — на боці європейської прозорості, практично — в російських енергетичних схемах. — Намагання посилити безпеку поставок та забезпечити вільне переміщення газу країнами ЕС є підтвердженням побоювання ускладнення «газової» ситуації, коли фактично діє один маршрут транзиту? — Проблема вільного пересування енергоносіїв в ЄС стала актуальною після приєднання пост-соціалістичних країн, вона загострилася в період російської газової атаки початку 2009 року, коли в скрутне становище потрапили Словаччина, Румунія, Болгарія та ще низка членів Євросоюзу. Поза маршрутом, що пролягає через Україну, в ці країни не можна поставляти газ іншим шляхом. Нещодавно, вже у безкризовий період, дискомфорт відчула Польща. Проблема «тупікової труби» існує і в Балтійських країнах. Те, що зараз ЄС намагається вирішити ці питання — розбудувати альтернативні внутрішні газогони — є однозначним позитивом європейської колективної системи енергетичної безпеки. Досвід реалізації цих проектів буде корисним нам для його вивчення і, можливо, запозичення. — У підписаних на саміті документах мова не йде про «Південний потік», там фігурує «Набукко». Для України це може бути обнадійливим фактом? — Диверсифікація джерел постачання енергоресурсів Україну має цікавити, насамперед, з точки зору перспективи. Для Європи в останні роки є особливо актуальною тема газу і нафти із Каспійського регіону, де підтверджено значні запаси. Країни цього регіону де-юре, а часто — й де-факто, вписуються у західні політичні критерії диверсифікації. У цьому контексті зараз Брюссель акцентує увагу на так званому «Південному енергетичному коридорі», який може бути реалізований через газотранспортні проекти «Набукко», «Білий потік» тощо. Мова йде про нові маршрути, розраховані на каспійську ресурсну базу. Переконаний, що їх реалізація принесла б користь і Україні, як мінімум — опосередковано, а при нашому бажанні — й безпосередньо. Зокрема, за рахунок каспійського газу через «Набукко» на європейському ринку однозначно послабляться позиції «Газпрому» і його газ стане доступнішим (зокрема, дешевшим), в тому числі й для України. Це стосується і вже призабутого проекту «Білий потік». А якщо б Україна доклала зусиль, ми могли б розраховувати на реалізацію гілки «Білого потоку» через Україну. Не кажучи вже про теоретичні шанси отримувати каспійський газ по реверсу через Румунію чи Угорщину. І тут знову піднімається питання модернізації ГТС, яка була б адаптована до існуючих і перспективних транснаціональних проектів. Головне, що це було б вигідно українському суспільству, державі, владі (незважаючи на ідеологічне спрямування) і бізнесу. Але у будь-якому випадку потрібно бути активним і треба, щоб нас поважали, а не називали вголос чи пошепки невдалими учнями. На сьогодні сталося, на жаль, по-іншому. І відповідальна за це нинішня владна команда — подобається це комусь, чи ні. — Але для реалізації цих ідей необхідно активізувати співпрацю з ЕС... — Слід розрізняти дві принципові речі: диверсифікація маршрутів поставок, розрахованих на одну ресурсну базу, і диверсифікація маршрутів, обумовлена диверсифікацією джерел. Європу цікавить і перше, й друге. Причому немає значення, через яку країну пролягає траєкторія маршруту. У першому випадку стратегію більше визначає постачальник — нині Росія. Українська роль у цьому процесі, відверто кажучи, успадкована від радянської імперії. Зараз мова йде про те, чи зможемо ми втримати свої транзитні функції, чи ні. Очевидно, що Кремль, розбудовуючи нові маршрути, інколи навіть економічно необґрунтовані, наприклад, «Південний потік», розраховує ефективно зсередини впливати на ЄС, принаймні на окремих його членів. Брюссель, мабуть, сподівається через трубопроводи спонукати Росію до більш цивілізованого співробітництва, подібно до того, як у 70-х роках минулого століття «захід» успішно скористався брежнєвською політичною короткозорістю і збив ціни на енергоресурси, що підірвало радянську імперію. Кому цього разу більше поталанить? Поживемо — побачимо. Але однозначно можна стверджувати, що України в цій геополітичній грі згадані партнери не бачать. Хіба що в ролі асистента. Для Москви ми тепер ситуативний «дружбан» у фарватері кремлівської політики, а для Брюсселя — не кращий учень, який не виправдав сподівань. Зрозуміло, що останнє стосується, насамперед, нинішньої влади, так званої еліти, яка виступає від імені значної частини українського суспільства. Україна, безумовно, має перспективи стати більш впливовим учасником згаданої гри. Але для цього треба демонструвати активну самостійну енергетичну політику. Розмовляв Юрій Дощатов (УНІАН) |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |