Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

СТРАХ ЗАХВОРІТИ ТЕЖ ХВОРОБА

Такий розлад називається в психіатрії іпохондрією. Хворі живуть в страcі через нібито наявну у них тяжку хворобу якої насправді немає. Будь-який найнезначніший симптом, який вони у себе знаходять, вважають доказом хвороби.

Хворі, які страждають на іпохондрію, надають надмірне значення і увагу своєму здоров`ю і знаходять у себе проблеми і захворювання, яких насправді немає. Найменша зміна самопочуття змушує їх відчувати страх і вважати це ознакою важкої хвороби. Класичним прикладом іпохондрика є герой комедії Мольєра “Уявний хворий”.

У реальності ніякої хвороби немає, але ці пацієнти переживають її так, як ніби вона існує насправді. До дільничного лікаря вони звертаються з найменшого приводу. Часто бувають у різних фахівців медицини. Нескінченно просять призначення діагностичних проб і досліджень — непотрібних і навіть подекуди шкідливих. Відчувають сильну тривогу і страх з приводу уявного захворювання.

Відповідно до міжнародної класифікації хвороб іпохондрія полягає в постійному неспокої за своє здоров`я і страсі наявності важкого хронічного захворювання. Реальні цифри іпохондриків — людей, які страждають цим розладом, лікарям-спеціалістам психіатрії не відомі, тому що далеко не всі пацієнти з цим розладом потрапляють у їхнє поле зору.

Іпохондрія може мати більш-менш спокійні періоди в своєму перебігу, але ніколи не проходить сама по собі, без лікарського втручання. Страждають нею люди різного віку: і молоді, і літні, і в рівній мірі чоловіки і жінки.

Хвороба ця не є новою. 2000 років тому її описав Гіппократ, вважаючи її фізичним стражданням. А в II столітті нашої ери Гален вперше висловив припущення, що цей психічний розлад. Чому воно виникає?

Сучасна психіатрія не знає точних механізмів розвитку цього захворювання. Вони криються в історії життя кожного хворого. В основі її лежить високий рівень тривожності і емоційної напруги. У когось він виявляє себе іпохондрією, у іншого певними синдромами: обсесивно-компульсивними або кризами паніки.

У перебігу та прогнозі цього розладу важливу роль відіграє позиція, яку займають щодо таких хворих лікарі сімейної медицини, які стикаються з цією проблемою першими. У таких пацієнтів не можна йти на поводу, призначаючи їм незліченну безліч діагностичних проб і змінюючи призначення на їхнє прохання, тому що це їх перетворює на хронічних хворих. Необхідно робити рівно стільки, скільки насправді потрібно, щоб не залишити без уваги імовірність важкого захворювання.

Експерти в психіатрії вважають, що цих пацієнтів не потрібно переконувати, але завжди їх треба розпитувати, чому вони вважають себе важкими хворими, даючи їм тим самим можливість каналізувати свої страхи, і самим побачити їхню абсурдність.

За іпохондричною поведінкою може стояти емоційне напруження, викликане складною ситуацією на роботі, в особистих відносинах із партнером, в сім`ї та інші хворобливі переживання, які на рівні підсвідомості змушують пацієнта проектувати їх на своє фізичне самопочуття.

Такі пацієнти якомога раніше повинні опинитися на прийомі у фахівців з психіатрії та психології, для надання їм адекватної допомоги. Терапія, яка призначається в таких випадках, спрямована на першопричину цього захворювання — на зниження рівня тривоги і страху. Радикальної специфічної терапії для іпохондрії не існує. Непогані результати в лікуванні цього розладу дає психотерапія і бальнеотерапія — лікувальні ванни.

med2.ru

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com