КРОК ВПЕРЕД І ДЕСЯТЬ НАЗАД

Розбагатівши на мільйонних оборудках з державним майном, необуржуї рахують до копійки, скільки заробляє підприємець за день на базарі, відмовляючись звітувати про власні статки та статки родин.

Головною темою оглядів економічних експертів сьогодні є проект податкового кодексу. Однак загрози, які він спричинить, поки що зрозумілі лише підприємцям. Тому вони й протестують. Решта українців пасивні, вони не вбачають у проекті загроз, а вони є. Вони реальні і можуть знищити українців як націю.

Для кращого розуміння того, що відбувається в Україні, варто описати розвиток економіки у глобалізованому світі протягом другої половини минулого століття.

На початку 21 століття галузева структура ВВП розвинених країн світу виглядала так: 5% — первинний сектор: сільське господарство і видобувні галузі, 25% — вторинний сектор: виробництво, будівництво, 70% — третинний сектор: фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров’я, транспорт, послуги. При цьому 77% населення було зайнято у третинному секторі.

Натомість в Україні протилежна картина: лише 30% ВВП припадає на сферу послуг, 50% — на виробництво і 20% — на сільське господарство. Щодо зайнятості населення, то більше третини — до 35% працівників — зайняті у сільському господарстві, у розвинених країнах — менше 3%. Ще одна особливість України — велика частка ВВП створюється завдяки використанню ручної праці.

Ще наприкінці 1960-х років на Заході зрозуміли безперспективність подальшої експлуатації так званої фордівської — індустріальної — моделі економіки з великою часткою ручної праці. Вона передбачала концентрацію робочої сили навколо великих індустріальних об’єктів.

Іншою ознакою цієї моделі було масове, багатосерійне виробництво, суцільна уніфікація та слабка гнучкість виробництва.

На зміну “фордівській” моделі прийшла теорія економічного зростання або теорія регіонального ендогенного розвитку. Логіка цієї моделі полягає у переході від масового однотипного виробництва до гнучких систем дрібносерійного виробництва, орієнтованого на мінливий попит.

Це потребувало нової філософії управління на державному і регіональному рівнях.

Зміна форм управління організаційно-виробничими процесами потребувала розширення методів та способів оподаткування. З’являються класифікації бізнесу відносно кількості працівників, капіталу, яким оперує суб’єкт господарювання, граничної межі доходу за фінансовий рік.

У цей період і виникають поняття “малий та середній бізнес” та “кластер”. Під останнім розуміють поєднання за географічною ознакою пов’язаних між собою малих, дрібних і середніх підприємств, зазвичай наукомістких.

Нова модель господарювання створила й новий погляд на політичні інституції. Зміцнилася демократія і розширилися права людини. Є чітка закономірність між середнім класом, розвитком малого бізнесу і сталістю демократичних процесів.

Для існування стійкого демократичного суспільства нормальною вважається схема, коли 20% припадає на клас багатих і дуже багатих, середній клас становить 60% і клас бідних та дуже бідних — 20%.

Ця тенденція логічна. Малий чи середній підприємець не може “купити” політичний вплив. Він може тільки сподіватися на захист своїх прав з боку держави, тобто має потребу у правовій демократичній державі, де всі рівні перед законом.

В Україні ж склалася цілком протилежна ситуація. Багаті і дуже багаті становлять 5%, середній клас — максимум 15%, а решта живе на межі та за межею бідності. Варто зазначити, що навіть середній клас в Україні є, м’яко кажучи, специфічним.

Якщо у розвинених економіках це переважно високооплачувані наймані працівники, представники малого та середнього бізнесу, то в Україні це чиновники, починаючи з середньої ланки і до самого верху, включаючи депутатів, які заробляють за рахунок доступу до бюрократичного ресурсу.

Саме від них залежить започаткування та “нормальна” робота бізнесу, бо вони роздають ліцензії, землю, погодження, дозволи на приватизацію. Це і є причиною виникнення новоспечених чиновницько-депутатських буржуїв з показовим хизуванням своїми багатствами, заробленими не за токарним верстатом.

Ці буржуї не мають ані найменшого поняття про права людини, не кажучи про якісь економічні теорії чи системи оподаткування. Їм це не потрібно, бо вони збагачуються лише у системі тотального контролю за бізнесом, а відтак — і за політичними структурами, що є далеким від проявів демократії.

Розбагатівши на багатомільйонних оборудках з державним майном, вони рахують до копійки, скільки заробляє підприємець за день на базарі, відмовляючись звітувати про власні статки та статки родин. Чи не з цієї причини відкладається набрання чинності законів про корупцію та звітування чиновників-буржуїв?

Чинна система оподаткування в Україні склалася наприкінці 1990-х років, коли було прийнято законодавство про ПДВ та оподаткування прибутку підприємств.

Запровадження цих законів без належного адаптаційного періоду, широкої роз’яснювальної роботи серед керівників, підприємців і бухгалтерів стало ледь не катастрофою для підприємницького середовища.

Втім, віддушиною для “маленьких та дрібненьких” став указ президента про спрощену систему оподаткування і звітності, який з’явився завдяки тодішній керівниці Держкомпідприємництва Олександрі Кужель. Не в останню чергу завдяки “спрощенці” почалося зростання економіки України — за десять років у десять разів.

Валовий внутрішній продукт, у фактичних цінах, 1996-2008 роки, мільйони гривень

1996    81 519
1997    93 365
1998    102 593
1999    130 442
2000    170 070
2001    204 190
2002    225 810
2003    267 344
2004    345 113
2005    441 452
2006    544 153
2007    720 731
2008    948 056

Джерело: Держкомстат

Як пояснюють творці нинішнього податкового кодексу, метою прийняття такого документа є зменшення кількості податків і спрощення їх адміністрування. Однак уважний аналіз останньої редакції документа, запропонованої Кабміном, дає підставу вважати, що малий і середній бізнес перебувають на грані зникнення.

Виникає питання: навіщо було влітку виносити на всенародне обговорення проект кодексу, обговорювати три місяці, збирати пропозиції та зауваження, витрачати купу державних коштів та ресурсів підприємців, якщо у підсумку в парламент внесено документ, у якому системні умови для бізнесу суттєво погіршено?

Світ переживає занепад ери споживання, і з цим пов’язані кризові явища у світовій економіці. Великі індустріальні об’єкти із значною кількістю працівників збиткові. Приклад — автомобільний гігант “Крайслер”, якого від банкрутства не врятувало навіть отримання багатомільярдної фінансової допомоги від уряду США.

Майже всі напрями світової економіки нерентабельні. Світ ще тримається за рахунок вкидання в котел світової кризи безпрецедентної кількості нічим не забезпечених паперових грошей. Наприклад, недавно Федеральна резервна система США вирішила надрукувати 600 мільярдів доларів.

Багато країн втягнуті у валютні війни, що виливається у суттєві коливання світових валют. Результат цього економічного землетрусу — розбиті вітрини, спалені авто на вулицях європейських міст. Географія таких акцій буде тільки розширюватися.

На всі негаразди накладається брак ресурсів. Саме тому уряди провідних країн опираються на малий і середній бізнес — більш гнучкий і схильний до інновацій.

Українців чекає жебрацьке існування

Запропонований проект податкового кодексу призведе до масового безробіття або закріпачення людей, які працюватимуть за мізерну зарплату.

Підприємцеві стає невигідно працювати. Суттєве обмеження за видами діяльності, кількості працюючих та обмеження обороту на рік для “спрощенців” призведе до скорочення кількості суб’єктів малого підприємництва.

Багато людей підуть на біржу праці. Вартість робочої сили різко впаде, а вартість продуктів першої необхідності зростатиме. Зарплати впадуть, а ціни підвищаться.

Проект кодексу орієнтований на банальний “фордизм”, а це десятки кроків назад. Поспішність, з якою дехто має бажання прийняти цей документ, дуже нагадує поспішність, з якою було прийнято закон про місцеві вибори 2010 року.

Прикро, що разом з податковим кодексом до Верховної ради внесено проекти законів про мирні зібрання, обмеження діяльності громадських організацій, проект закону про поліцію, якій планується надати широкі повноваження.

Натомість депутати не квапляться ухвалювати закон про доступ до публічної інформації та антикорупційне законодавство.

Може, це все має одну мету: створити підстави для репресій проти тих, кому не подобається бути рабом, і щоб вернути народ назад в СРСР? Складається враження, що готується підґрунтя для запровадження авторитарного режиму.

У програмах кандидатів на найвищі посади в країні говорилося одне, а насправді відбувається зовсім інше. Можливо, влада відповість на запитання: куди стратегічно рухається Україна?

Андріян Фітьо, Роман Соломонюк, Назар Мазур,
дискусійно-експертний клуб “Наш час”, ЕП