Камо грядеши, Дніпре сивий?..

Дніпро, оспіваний у віршах, піснях, явлений з історичної далечіні, а також Дніпро нинішній зі своїми проблемами й негараздами постав нещодавно під час науково-практичної конференції, яка відбулася нещодавно за участі таких відомих в Україні науковців, як Георгій Філіпчук, Микола Жулинський, Сергій Гальченко, а також представників ООНівської програми оздоровлення головної річки України.

Дмитро Рущак.

З візитної картки співрозмовника.

2000 року закінчив факультет міжнародних відносин Львівського національного університету, спеціальність «міжнародні організації та дипслужба». Ще студентом почав працювати за фахом, очолював проекти ООН в Україні з промислового розвитку. Із вересня 2009 року — керівник, старший технічний радник міжнародної програми ООН, покликаної координувати екологічні зусилля країн, які розташовані в басейні Дніпра. За його та його колег ініціативи, а також відомого письменника-природозахисника Володимира Гаптаря, нещодавно відбулася науково-практична конференція, де йшлося про больові точки прадавнього Дніпра-Славутича, про те, як оздоровити головну річку країни.

Нещодавно на Українському радіо «Культура» Дмитро Рущак спілкувався в прямому ефірі зі слухачами популярної програми «Мистецтво жити». Пропонуємо увазі читачів нашого часопису стислий запис цієї розмови.

 

- Пане Дмитре, стати дипломатом чимало ваших ровесників попередніх поколінь могли хіба що мріяти, а здобути цей, сказати б, кастовий фах можна було тільки у Москві, в інституті міжнародних відносин. Але для цього — ще народитися, скажімо, в родині високопоставленого держчиновника чи потомственного дипломата...

- Після здобуття незалежності така можливість відкрилася й для юнаків і дівчат, які народилися в Україні і не були родичами всіляких владних «шишок». Для мене — у рідному Львові…

- Хто у вас батьки за фахом і, можливо, — світовідчуттям; цікаво ще, як вони сприйняли ваше бажання стати дипломатом?

- Обоє — економісти, і взагалі у нас, як раніше казали, — була звичайна радянська родина. І те правда: дружна й роботяща. Зірок з неба не хапали, проте завжди цікавилися всім, чим у культурному сенсі може обдарувати людину прадавнє місто Лева. І мене прилучали до культури, традицій, розповідали про історію міста, а його сучасне розгорталось у мене на очах.

Щодо вибору професії, то це було величезне бажання моєї бабусі, котра досконало володіє кількома мовами й працювала колись у цій сфері. Тож, напевно, мій вибір професії стався на генетичному рівні.

- Як відомо, одна справа — одержати диплом, інша — мати можливість працювати за фахом…

- До нинішньої роботи у мене було досить багато практики. Переддипломну, після п’ятого курсу, мав у посольстві України в республіці Хорватія. Вона тривала майже півроку. Затим — Міністерство закордонних справ, Адміністрація Президента України, відділ зовнішньої політики. Одинадцятий рік уже працюю…

- Те, чим ви опікуєтеся нині, у найбільш концентрованому вигляді звучить, напевно, як Програма розвитку ООН і Глобального екологічного фонду з покращання природного стану басейну ріки Дніпро?..

- Так. І додам, що це, по суті, дипломатична робота, спрямована на культурологічні, екологічні та моральні засади поводження з водними ресурсами, зокрема у басейні Дніпра. Своєю Програмою несемо ідею, як покращити водні ресурси в трьох країнах, теренами яких протікає славетна ріка.

До речі, третя в Європі після Дунаю та Волги за площею та четверта за довжиною і кількістю води в своєму надзвичайно мальовничому річищі. Хоча про це чомусь багато наших співвітчизників забувають. А жаль.

Принагідно доповню сказане статистикою, а вона, як на мене, досить красномовна. Площі територій Росії і Білорусі, які перетинає Дніпро, становлять відповідно 19 і 23% площі його басейну. В Україні ж ріка протікає своїми середньою та нижньою течіями з площею басейну 291,4 тис. км2.

- Ви народилися у Львові, де, як відомо, своєї річки немає?..

- Є тут єдина підземна ріка, проте, на жаль, вона являє собою головний каналізаційний колектор міста, і можна сказати, що водного ресурсу воно не має. Тож що таке вода за графіком й інші проблеми, з її відсутністю пов’язані, львів’яни добре знають. Таких проблем не існує, скажімо, в полісах на Дніпрі чи в придніпровських містах. Але, звісно, від того для мене як людини, котра народилася у Львові, це місто не стало менш притягальним, бо воно рідне.

- А Київ, столиця, ви тепер у ньому живете, а Львів лише відвідуєте…

- Тут — офіс, колеги, а чи стане мені цей європейський мегаполіс таким же близьким і притягальним, як Львів, покаже час. Не знаю, чи мені дуже хотілось би цього.

- Ви багато їздите, спілкуєтесь із різними людьми в різних країнах, а ніби відчуваєте внутрішній спротив модному тепер поняттю і способові життя «людина світу». Принаймні, у мене склалося таке враження під час спілкування з вами ще до ефіру.

- Скільки б не їздив, кажу я сам собі, де б не бував, а місце, де ти вперше побачив небо над головою, — лише одне-єдине. І це назавжди. Бо це твоя батьківщина.

- Чомусь до цього високого поняття незрідка додають прикметник «мала».

- Не може бути малою вітчизною край, де над тобою колись були надзвичайно високі дерева й будинки, де ще дитиною годинами блукав бруківкою, якою ходили міріади твоїх земляків ще до того, як ти народився.

- Пане Дмитре, відомо, що ООНівських програм в Україні — чимало; чи не могли б ви, бодай стисло, виокремити свою?

- Стисло кажучи, Програма природного оздоровлення Дніпра належить до ООНівського підрозділу «Міжнародні води». Донор програми — Глобальний екологічний фонд (ГЕФ). Базуємось у Києві. Трьома урядами сусідніх країн було вирішено, що штаб-квартира розташовуватиметься саме в українській столиці.

- Прикметно, мабуть, і те, що справою заопікувалася міжнародна організація?

- Бо й Дніпро — ріка міжнародна, тому виникають транскордонні питання. Скажімо, перенесення забруднення з країни в країну водним шляхом. Чи питання транскордонного моніторингу.

І не випадково, гадаю, уряди України та Білорусі звернулися до Глобального екологічного фонду з метою імплементації ООНівського проекту в своїх країнах. А з жовтня 2009-го розпочалася чергова фаза проекту — впровадження стратегічної програми дій, яка охоплює чотири компоненти: чисте виробництво, транскордонний моніторинг, гармонізація законодавства з певними юридичними нормами Євросоюзу.

На часі — створення міжнародної басейнової ради, до якої ввійдуть представники урядів України, Росії та Білорусі для подальшої координації та регулювання зусиль щодо поліпшення екологічної ситуації в басейні ріки Дніпро.

- Чи багато людей працює в підрозділі, який ви очолюєте?

- Ні, не багато, ми не витрачаємо бюджет на обслуговування самих себе. Фактично нас четверо: Валентина Кириченко, координатор української частини проекту; білоруської; фінансовий директор Віра Ковальська і ваш слуга покірний. От і вся команда.

- Чим для вас особисто є Програма; яке місце посідає вона нині у вашому бутті, вашій долі?

- Скажу так: це мій обов’язок і важлива частина життя, якому притаманні не лише сухі бюрократичні моменти. Вважаю за необхідне — і від мене також багато в чому залежне — щоб у кожній з трьох країн люди згадали, що таке екологічна культура, належне поводження з водою, що таке взагалі — навколишній світ, природа. Щоб зрозуміли суть простих назовні слів: не ми її, природу, створили, аби мати право знищувати. Тобто треба взагалі змінювати підходи до проблеми.

- Чи можна сказати, що серед трьох країн, теренами яких тече Дніпро, ставлення до ріки десь краще, десь гірше; чи воно, на ваш погляд, має якийсь інший вимір?..

- Я сказав би так: воно скрізь дуже призабуте. Мовляв, тече собі річка, то й тече…

- Але ж є національні програми поліпшення екологічної ситуації на Дніпрі?

- Так, кожна країна таку програму має. Тією чи іншою мірою вона виконується, однак без зміни свідомості це буде викидання грошей на вітер. Адже забруднювачем є не лише промисловий комплекс. Не треба забувати про забруднення побутові, які повністю лежать на совісті людей, котрі користуються водними ресурсами.

- Для якої із цих трьох країн ріка Дніпро найдорожча в життєвому, сказати б, виживавчому сенсі?

- Звичайно, для України цей ресурс — найважливіший, хоча б тому, що саме для неї, для нас із вами, — це 60 відсотків питного водопостачання.

- Наскільки відчутно своєю програмою ви можете впливати на ситуацію і які, власне, чинники цього впливу?

- Своєю програмою ми можемо показати, як можна поступово оздоровлювати річку і не лише в межах тієї чи іншої країни. Очевидно, на це розраховували й уряди України, Білорусі та Росії, звертаючись до Глобального екологічного фонду — міжурядової організації, тобто певної нейтральної сили, котра б явила напрямки й стратегії, завдяки яким можна вплинути на ситуацію.

- Коштів для цього достатньо?

- Звичайно, бюджет ООН значно менший, ніж бюджети трьох прикордонних держав, розташованих на Дніпрі. Через те ми — реалісти і не маємо наміру одразу оздоровити річку, докорінно виправити нинішню ситуацію,. А міркуємо так: хоча б на один відсоток упродовж року її покращувати. Так, до речі свого часу було на Дунаї, оздоровлювати який ми розпочали 15-20 років тому.

Щодо Дніпра, то за роки незалежності можна було б досягти двадцятивідсоткового поліпшення ситуації. Це по-справжньому фантастична цифра. Тому наша мета — показати, як це можна здійснювати постійно, стало, яких заходів вживати на підприємствах, які зміни в законодавстві здійснювати.

Власне це не ми знаємо, а нам підказують місцеві фахівці. Але потрібна, наголошую, сила ззовні, яка все це зорганізує. Бо на місцях, як ви знаєте, є момент плинної, часом — рутинної й окремішньої роботи, через те скоординувати зусилля буває надзвичайно важко.

По суті, це наша основна мета, тож працюватимемо з юристами, екологами, спеціалістами Мінпромполітики, місцевими громадами. І це надзвичайно важлива, актуальна справа, бо, кажучи мовою фахівців, водний ресурс басейну Дніпра майже повністю знищений.

- Чи можливі якісь проміжні підсумки в здійсненні Програми — скажімо, після того чи іншого року діяльності? І чи маєте намір здійснювати такий своєрідний проміжний моніторинг? Адже завжди виникає потреба оглянутися на зроблене.

- Звичайно. А підсумок тут може бути який? Якщо ми до кінця нинішнього року підійдемо до здійснення пілотних проектів на підприємствах забруднення, то вже через рік, за наступного моніторингу, можемо казати: є здобутки чи прорахунки, чи щось узагалі не спрацьовує. Оскільки тут насправді може виявитися будь-який результат. Скажімо, не туди були зусилля скоординовані, це в найгіршому випадку. Насправді комплекс заходів уже розроблено, тепер відбувається їх практичне втілення. Сподіваюсь, успішне.

Слухач: Петро, Київ, український націоналіст:

- Пане Дмитре, чи є ще в світі ріка, так зарегульована гідростанційними водосховищами, як Дніпро; погодьтеся, що з нього, по суті, зробили величезну калюжу?..

- Дякую за це запитання, пане Петре. Дніпро справді навіть у світовому вимірі — надзвичайно зарегульований. Можна говорити, що українська частина Дніпра — не ріка, а система водосховищ, і тільки невелика частина його — власне річище. Тому ви абсолютно маєте рацію. Щодо аналогій у світі, то я вам їх не наведу. Наш Дніпро — унікальний приклад того, як на одну ріку можна навісити таке немилосердно величезне навантаження. Кожен водний басейн має свою проблематику. Дніпровську — можна в дечому порівнювати з дунайською, але тільки в дечому…

- Штучних морів, які цвітуть влітку, а взимку загрожують крижаними заторами, позбутися неможливо?

- Найближчими десятиліттями — ні, неможливо. Нині науковці мають дві ідеї щодо цього. На нашій науково-практичній конференції йшлося, що фактично Дніпро і є системою поєднаних між собою озер.

Слухач: Мене звати Ігор, телефоную з Києва, але я ваш земляк, Дмитре, львів’янин.

- Чи ставили ви світове товариство до відома про жахливі речі, які відбувалися цієї зими на Київському морі. На догоду жменьці якихось незрозумілих людей стільки загублено риби, забруднено воду?!.

- Звичайно, світова громадськість знає про це. Такий залповий спуск води на Київському морі ще довго обговорюватиметься, потрібен він був чи ні.

Наразі ж можна констатувати: безумовно, жаль, що загинули рибні ресурси. Однак важливо й те, що рівень води у Київському морі не піднявся до критичної позначки. Тобто Прип’ять не принесла тієї кількості води, яка очікувалася, і зараз існує проблема з наповненням водного дзеркала після того, як воно впало.

Ще запитуєте, шановний земляче: які міжнародні проблеми у зв’язку з цим можуть виникнути? Можливо, позначаться на українсько-білоруських стосунках. Подальший розвиток подій покаже, але як представники ООН ми не можемо цього коментувати. Бо це внутрішня справа двох сусідніх країн.

Сергій, Київ, запитання до пана Дмитра Рущака щодо чорнобильського фактора.

Біблійна зірка Полин упала на ріку Дніпро — третину європейської рівнини. Кажуть, що в найближчі 600 років поліпшення ситуації не передбачається...

- Так, на дні Київського моря є мул. Цей мул радіоактивний, забруднений. Щодо якості поверхневих вод чи якості водозабору, — ну не можемо сьогодні ми сказати, що вона небезпечна для життя людини. Але проблема залишається.

Аварія на Чорнобильський атомній електростанції — техногенна катастрофа, і це страшно. Але не менш жахливо те, що відбувається повсякдень на побутовому рівні; що існують проблеми якості водного ресурсу та багатьох водозаборів, розташованих на Дніпрі, скидання в річку промислових відходів, зокрема, важких металів, що є чимало інших питань щодо екологічного стану ріки, над якими ми зараз працюємо.

- У нещодавно організованій вами, пане Дмитре, діловій і водночас по-романтичному захопливій мандрівці Дніпром на прес-конференції було представлено чимало фахівців-екологів, учених, які вивчають ситуацію, якість дніпровської води, фактори, що впливають на її показники. Певно, невипадково? Хотілось би також довідатися про основний підсумок науково-практичної конференції, яка відбулась на борту стрімкого пароплавика під час цієї ділової і водночас захопливої поїздки.

- Якщо стисло, то він такий: в Україні є інтелектуальний потенціал вирішувати будь-яку проблему, пов’язану з екологічною ситуацією на Дніпрі. Аби були політична воля й фінансування.

Ясна річ, що існують також соціальні аспекти проблеми. Образно кажучи, закрити «Запоріжсталь» нереально. Адже тоді на вулиці опиняться тисячі людей. Бо це місце, де вони заробляють собі кошти на прожиття. Один момент. З іншого боку, підприємство забруднює дніпровську воду й довкілля, тож треба мати політичну волю, аби знайти компроміс, золоту середину.

Вважаю, що промислові підприємства свої прибутки мають скеровувати на природоохоронні заходи. Оскільки земля, на якій вони розташовані, дає можливість їм заробляти гроші. Тобто свою данину навколишньому світу вони зобов’язані повернути.

Не будемо мислити нереалістично. Жодне підприємство не може сьогодні виділити мільярд доларів на спорудження супермодерних очисних споруд. Але якщо це робити планово, хоча б по відсотку на рік, то можна лише уявити, скільки було б зроблено для екологічного оздоровлення Дніпра впродовж втрачених двадцяти літ незалежності. Те, що згаяно колись, треба наздоганяти сьогодні.

Спілкувався Олександр Кавуненко

(Закінчення буде)