Літературний бій рояліста Булгакова

Життя російського письменника Михайла Булгакова склалося так, що він став очевидцем руйнування Російської імперії і учасником збройної боротьби в лавах Білої гвардії за порятунок самодержавства. Переживши поразку, він прийняв її як невідворотну подію, але не припинив опору переможцям.

Змінивши засоби, вже у якості письменника, М. Булгаков переніс боротьбу в царину мистецтва. Тому всі значні роботи, написані ним після царевбивства, являли собою викриття вад соціалістичного державного ладу і нищівне його осміювання, винахідливо прикриті оманливістю неоднозначного тлумачення. Він вів подвійне існування, не видаючи своєї ворожості повсякденними вчинками і невпинно воюючи пером. В літературній війні М.Булгаков діяв за звичаями справжнього бою — наступально, зухвало, безпощадно і підступно щодо ворогів.

Разом з тим, у відповідь на численні спроби представників влади примусити його чи то заявами, чи то змістом творів, визначити себе прихильником соціалізму, М. Булгаков незмінно просив «дати йому спокій». І продовжував кепкувати з радянської дійсності...

Помітним для громадськості проявом його запеклої, майже відкритої, самотньої боротьби проти  червоних узурпатрів, став роман «Біла гвардія».

В дослідницькій літературі вкорінилися думки, ніби-то «Булгаков ніколи не висував і не захищав антисоціалістичних ідей», «не був монархістом, що затаївся, і таємним білогвардійцем».

Насправді усе було якраз навпаки. Роман умістив безліч одкровень М. Булгакова. Серед них — яскраве, у вигляді іносказання, пророцтво невідворотної загибелі соціалізму. Найближчий друг П.Попов знав творця таким: «Він був сміливий і неухильно прямолінійний у своїх поглядах». Суть своїх громадян­ських переконань М. Булгаков гранично ясно сповістив усьому світу у висловлюваннях головної діючої особи «Білої гвардії» — доктора Олексія Турбіна: «Я <...>не соціаліст, а <...> монархіст. І навіть, можна  сказати, не можу виносити самого слова «соціаліст». Це послідовна прихильність поглядам, що склалися дуже рано і тоді ж помічена співучнями: «Булгаков у гімназичні роки був безкомпромісний монархіст, <...> він дотримувався правих поглядів, але помірного порядку».

Ті ж послідовність і непримиренність простежуються в ймовірно пер­шій друкованій оцінці М. Булгаковим комуністів (підписаної не повним ім’ям, а лише ініціалами), на сторінках однієї з газет Північного Кавказу, в яких він виступав, бувши білогвардійцем: «...за лиховісною фігурою Троцького ще тупцюють зі зброєю в руках обдурені ним безумці».

Комуністи — від рядових до вождів — миттєво розпізнали самодержавно-білогвардійську суть переконань письменника. Найбільше влучно й образно про них висловився співробітник Главреперткома А.Орлінскій у ході обговорення п’єси з такою ж назвою, першої з написаних на основі роману: «Біла гвардія» — це політична демонстрація, в якій Булгаков переморгується з залишками білогвардійщини». Письменник у своїх творах зумів не дати однозначних підстав для обвинувачень, а вороги не спромоглися переконливо їх обґрунтувати. Діячі ж вищих радянських владних і каральних установ, з невисвітлених поки ще причин, чомусь не вдалися до розправи з ним, хоча інших митців жорстоко переслідували за менш значні спроби незалежного мислення. М. Булгаков відкидав нападки недоброзичливців, заявляючи, що є прихильником свободи друку, оскільки він «гарячий шанувальник цієї свободи» і робить «...великі зусилля стати неупереджено над червоними і білими». Він говорив правду. Та не всю. Повну правду, що відповідає переконанням М. Булгакова в часи громадянської війни, передають саме наведені вище слова доктора Турбіна. Ось яким чином можна довести таке твердження.

Догадуючись про тотожність цього образу з його творцем, ні вороги, ні шанувальники не змогли до кінця розкрити, що доктор Турбін — це і є сам письменник М. Булгаков. Тільки з такою обізнаністю в іноземних мовах, яку мав М. Булгаков, можна було розгадати його творчий прийом. Обираючи ім’я головному герою, він застосував надзвичайно небезпечний тайнопис для уведення свого власного імені в зміст книги. Письменник не тільки використав родове прізвище своїх предків по лінії бабусі з боку матері — Анфіси Іванівни Турбіною. Тайнопис полягає в тому, що латинське «turbo», українське «турбота» і тюркське «булга» перекладаються на російську мову однаково — «беспокойство». Тому створене від латинського кореня прі­звище Олексія Васильовича Турбіна означало те саме, що і створене від тюркського кореня прі­звище Булгаков. Якщо на російську мову перекласти грецьке ім’я «Алексей» («захисник») і по батькові «Васильевич» («Василий» — «цар» + -евич = «царевич»), то разом із прізвищем виходить  — «Захисник царевича Булгаков».

М.Булгаков явно сподівався на воцаріння нового, законного вінценосця. Як знак надії у доктора Турбіна вдома переховували портрет престолонаслідника царевича Олексія. При цьому Турбін суворо засуджував царя Миколу ІІ: «Йому ніколи, ніколи не пробачиться його зречення на станції Дно. Ніколи. Але все одно, ми тепер навчені гірким досвідом і знаємо, що врятувати Росію може тільки монархія. То­му, якщо імператор мертвий, то хай живе імператор!». Це майже повторення схожої думки самого письменника в згадуваних кавказьких білогвардійських газетах. Отак за допомогою тайнопису М. Булгаков оприлюднив у романі свої потаємні думки.

Прихильність М. Булгакова до самодержавства була присутня і в наступних книгах. У 1933 році редактор серії «Жизнь замечательных людей» А.Тихонов, прочитавши його рукопис життєпису Мольєра, прийшов до висновку, що оповідач «схильний до роялізму». Часом сам М.Булгаков не помічав перетворення власних уявлень в риси літературних образів, як от у п’єсі «Блаженство»: »Усі одностайно вчепилися і закохалися в Івана Грозного. Очевидно, я щось зовсім не те створив». В останньому романі «Майстер і Маргарита» діючих осіб королівської крові (Маргарита, Понтій Пілат) письменник підкреслено шанобливо зробив моральними переможцями.

У цій смертельній літературній боротьбі М.Булгаков переграв і такого досвідченого в таємній діяльності супротивника як Ста­лін. Комуністичний володар мав уявлення про тайнопис, адже пар­тійні прізвиська у середовищі комуністів були складовою таємності. Але випада М.Булгакова Сталін не помітив — і назавжди залишився в якості переможеного.

Всі відомі (призначені для обнародування) відгуки Сталіна про п’єси М.Бул­гакова зневажливі. Разом з тим, він не тільки вважав їх більш глибокими порівняно з доробком інших радянських драматургів, але і виказував задоволення від п’єси «Дні Турбіних», написаної за романом «Біла гвардія». Через особливу прихильність до неї, Сталін 17 разів відвідував її вистави. Завдяки його вказівкам, п’єсу в Малому художньому академічному театрі ставили близько 1000 разів. У Сталіна не спрацювала притаманна йому проникливість, очевидно через те, що він не мав можливості прочитати роман: на той час книга не була надрукована цілком. Зміст же п’єси настільки відрізняється від змісту роману, що вона є самостійним твором, і задум М. Булгакова в ній прихований ще більш вправно. Особливо в останній обробці, яку Сталін дивився на підмостках, не здогадуючись про використання М. Булгаковим тайнопису. Мабуть тому поблажливо терпів його інакодумство і не спрямував проти нескореного письменника каральні дії.

Збереглися свідоцтва (зокрема і в щоденнику), про віру М. Булгакова в те, що зловмисникам за скоєне зло обов’язково мстять­ся чи то обставини буття, чи то Бог. Ця віра відбилася в його творах, де письменник у відповідності до Євангелія визначав кару дійовим особам «за вчинками їхніми». Перебіг подій дійсності, які знищили нелюдський державний соціалістичний лад в СРСР, дозволив йому не лише особисто звершити літературну помсту комуністичним силам зла, але здається підтвердив правильність його світоглядних переконань. В такому випадку, якщо і самого М.Булгакова оцінювати за тими ж євангельськими вимогами порядності, тоді численні тяжкі випробування, які спіткали його у житті, треба вважати не чим іншим, як таким же покаранням за відомі його власні неправедні вчинки. І судячи за змістом закінчення роману «Майстер і Маргарита», М.Булгаков це усвідомлював. Бо підбиваючи підсумок життєвого шляху свого літературного двійника, Майстра, М.Булгаков тим самим проголосив вирок і самому собі: «Не заслужив світла».

Микола Задорожний,
викладач Горлівського медичного коледжу.