РЕМЕНІ ПСЕВДОБЕЗПЕКИ

Либонь кожен, хто мандрував світом у вагонах радянської чи пострадянської залізниці, звертав увагу на сталеві скоби зі специфічними отворами, пригвинчені попарно до торців горішніх полиць. А для чого вони? Навіть досвідчені пасажири висловлюють припущення, далекі від істини. А між тим — кожен провідник добре знає, що це нижні кріплення для залізничних ременів безпеки. Призначення цих пасів те ж саме, що і в їхніх автомобільних тезок: уберегти пасажира в разі аварії чи просто різкого гальмування. Плюс є ще значна категорія людей, схильних падати з верхньої полиці при найменшому похитуванні вагона.

Та не будемо розвивати тему в цьому напрямі, повернемося до самих пасів. Скажіть на милість, бодай хтось із наших читачів бачив їх на власні очі? А між тим — вони є. І зберігаються у бригадирському вагоні. От тільки користуватися ними неможливо, бо у них немає… кріплень. Десь хтось колись не додумав, не встиг, поспішив відрапортувати про дострокове введення, а потім спрацювала легендарна формула чиновника-совка: «Ну, так склалося, то що тут поробиш?»

Вам нічого не нагадує цей чорний залізничний гумор? Приміром, нинішню незалежну Україну, котра має надійні гарантії особистої безпеки прав і свобод громадян? Конституційні, між іншим, гарантії! А от коли доходить до їх реального використання, то… Оживає, мов мрець-упир у фільмах-трилерах безсмертний совок з його невмирущим «нутаксклалося».

За радянських часів можна було заробити п’ять років «хімії» за такий от популярний анекдот: «У нас в СРСР все в ім’я людини, для блага людини. Я навіть бачив ЦЮ людину». Що змінилося за двадцять років, відколи останній із ЦИХ людей позбувся влади? Їх, ОЦИХ, стало більше. Щонайменше — 450 в одній тільки Верховній Раді. І видатки на утримування цього вельми сумнівного поки що «головного пасу безпеки» з кожним роком обходяться пересічному українцеві все дорожче.

Проте не будемо зараз товкти наших нардепів. Набагато успішніше це роблять… вони самі. Остання парламентська «мочемордія» за підрахунками спікера обійдеться народові в мільйон гривень. Погуляли! Бо навряд чи в Литвина шпурляли золотими яйцями. Та й димові шашки сьогодні на базарі по дві гривні відро. Ні, воно звісно, в українських традиціях масова бійка є ритуальним елементом певних дійств, зокрема весіль. Але щоб натовкти посуду на мільйон гривень?!

Вертаємося знову на рейки залізнично-фольклорної тематики. Основним плюсом радянського чиновного совка було не стільки бездоганне виконання довіреної йому роботи, скільки вміння гарно відрапортувати про вчасне, а ще краще — дострокове завершення взятих на себе (ким, з чиєї згоди, на якого дідька?) соціалістичних зобов’язань. У народі таке називалося — бігти поперед паровоза. Особливо відзначався цим найнижчий прошарок номенклатури.

А тепер скажіть: чому за 20 років незалежності цей специфічний вид спорту не тільки не вимер, а й процвітає? Найсвіжіший приклад з інформаційних Інтернет-сайтів: виконуюча обов’язки директора автовокзалу в одному з обласних центрів Півдня України наказала охоронцям викинути на вулицю продавців… газет і журналів українською мовою. Підстави? Цитуємо (так, як було сказано): «На территории автовокзала действует второй государственный язык — русский!»

Наказ був виконаний згідно з приписами статутів радянської армії: «Беспрекословно, чётко и в срок!». Розумієте, що діється? Навіть ті політики, у передвиборних програмах яких ішлося про впровадження російської як другої державної мови, визнають, що то швидше декларація про наміри, ніж гарантія їх здійснення. Не вийде! Навіть відомий «лінгвістичний радикал» нардеп Колісниченко наполягає лише на імплементації — себто впровадженні міжнародних норм щодо захисту в Україні мов нацменшин, яким загрожує вимирання. До таких мов парламентар чомусь відносить і російську, але то його позиція. Тут головне інше — не встиг хтось на Печерських пагорбах необережно висловитись, як на Причорноморських рівнинах уже побігли ламати базову статтю Конституції на території конкретного автовокзалу. Приїхали!

І насамкінець — знову про безпеку на транспорті. Після резонансного зіткнення двох маршруток у Києві автоінспекція оприлюднила вражаючу статистику. Виявляється, кияни і гості столиці щодня грають у так звану «російську рулетку». Бо кожна п’ята маршрутка в катастрофічно аварійному стані. На додачу кожний десятий водій — із перевірених міліцією — не мав при собі ні техпаспорта, ні водійських прав. А кожного шостого заловили в момент, коли він із перевищенням швидкості летів на червоне світло.

По кількості чиновників на один квадратний метр офісної території Мінтранс, здається, перепльовує всі державні відомства. А користі? То чи не пора нарешті взяти за петельки не тільки легковажного водія, що їздить «непристібнутим», а й усю вертикаль дармоїдів, які ставлять під загрозу не лише конституційні права людей, а й їх елементарну особисту безпеку.

В.Н.