Струни часу вібрують у серці

Люблю дивовижу Волиного многокнижжя, починаючи з ранніх оповідань та повістей і закінчуючи «Афоризмами», які презентував нещодавно в своїй авторській програмі Національного радіо «Культура». Чимало співвітчизників відгукнулося на слово самобутнього автора в прямому ефірі, телефонуючи до студії, раз-по-раз висловлювали захват його подвижницькою працею на літературній ниві. Зичили, щоб вона щедро врожаїлась новими ужинками. Просили ведучого частіше запрошувати на передачі, аби мати нагоду обмінятися думками з митцем неординарного мислення, непростої життєвої та літературної долі.

Мали вони рацію, наголошуючи, зокрема, що у нас чомусь переважно захоплюються чужими й синтетичними, а своїми й природними, автохтонними, як Олесь Воля, — хіба що тоді, коли їх не стає. Але то вже слово жалоби, а не прижиттєвого розмислу й подивування талантами, якими володіє Україна.

Один з відомих вітчизняних поетів, прочитавши книгу афоризмів Олеся Волі «Піраміда духу», відгукнувся на них такими рядками:

В однім абзаці — вихори буття,

а вир крутий — в однім рядкові.

Картини доль людських мигтять

у Волі вистражданім слові.

 

В нім — запальна душа амбіцій,

і будня вічна суєта,

і тиша серця, й змиги птиці,

й присяга вірності свята

 

Вітчизні сонячній — Вкраїні.

І хоч над нею нині тінь,

та випрозорюється днина,

яка постане із руїни

на Богом дану височінь.

Із цими рядками важко не погодитися, адже в усьому розмаїтті Волиних афоризмів чується Час у глибинній конкретиці його виявів; у них відлунює Доля окремішньої людини й України як дарованої Богом Вітчизни, а в унісон з нею б’ється авторове серце.

Він шукає Істину, а Творчість вважає божественним виявом Любові.

Схвально й дуже тепло відгукнувся на з’яву книги афоризмів «Піраміда духу» й подвижник на ниві української культури професор Василь Яременко — до речі, навчитель Олеся Волі студентської пори, улюблений вихователь багатьох майбутніх журналістів та письменників. Ще відтоді Василь Васильович помітив обдарованість майбутнього автора книги, аналогів якої в новочасній українській літературі немає — ні за обсягом, ні за глибиною осягнення засадничих понять людського буття, сенсу перебування людини на землі.

— Юний Олесь Воля, до речі, мій земляк-полтавець, майже увесь свій час проводив з книгами в академічній бібліотеці, відзначався сміливістю думок і відчайдушних вчинків, — пригадує Василь Яременко. — А якось несподівано для мене відгукнувся на мою пропозицію прочитати замість мене лекцію для своїх однокурсників. Його не знітила ні ця обставина, ні моя присутність, а навпаки — додала йому запалу. За кафедрою Олесь почувався навдивовижу розкуто, часами — навіть артистично, ніби у своїй давній стихії; матеріал викладав усебічно, чим викликав і моє схвалення, і оплески однокурсників…

Він же, знаний дослідник минувшини й сьогочасся України, нині — директор Центру культурологічних та етнокультурних досліджень імені Іларіона Київського, порекомендував надрукувати розділи з книги Олеся Волі «Піраміда духу» в газеті «Персонал плюс», висловивши впевненість, що вони відлуняться в серцях шанувальників часопису, викличуть відгуки.

Олександр Кавуненко

ЧАС

Хто в русі, з тим і час.

* * *

Час — не Бог. Але сила його в унісон Божій.

* * *

Не стискуйте надмірно час: вибухне!

* * *

Живе не той довше всіх, хто вірить у безкінечність часу, а хто вірить у безкінечні можливості добра.

* * *

Заводити і зупиняти час — прерогатива Природи.

* * *

Коли час нічийний, покоління вимирає.

* * *

Вашого часу втрачено стільки, наскільки загнані ним.

* * *

Великі люди час облагороджують; посередності — його поглиначі; примітиви — поганьблювачі.

* * *

Крізь простір прозирає час, а час видніється крізь простір.

* * *

Пам’ять — це не минулий час, а той, що дорогий.

* * *

Нам не дано бачити час у просторі, але в тому, що він — жива істота, — сумніву немає.

* * *

Минулий час не спочиває і не спить: він готується до тяжких забігів у грядуще.

* * *

У спектаклі життя час грає головні щонайтрагічніші ролі.

* * *

Час не снується, ніби мотузка чи павутиння: він випромінюєтья з кожної живої істоти невловимими сонцями.

* * *

У вічності не вмирає й секунда.

* * *

Час дорожчає, коли його не проциндрюєш.

* * *

Покручем часу не бажаємо бути. Але багатьом час таки скручує в’язи.

* * *

Час нікому не підігрує: то люди самообманюються.

* * *

Якби не існувало безсмертя, цінувати час було б безглуздо.

* * *

Віз часу скрипучий: їхати в ньому незатишно й ненадійно.

* * *

То лише поверховому окові здається, що брили часового забуття меншають. Навпаки — важчають; відлуння від них чавунно-глухе...

* * *

Серцем часу є Бог; посердництвом людей він качає гарячу несмертну кров вічності від покоління до покоління.

* * *

Час працює на того, хто працює.

* * *

Хто часом не дорожить, нічого не вартує.

* * *

Риси часу закарбовані не лише на обличчі, а й вібрують у серці.

* * *

В молодості час — брикливий кінь або дурне теля; в зрілості — нав’ючений осел, у якого сто хазяїнів-погоничів; на старості — кульгавий дідок, що повертається з вулиці в свою холодну самотню хату.

* * *

Час навіть уві сні не спить: готує тебе до пробудження.

* * *

На особливо поважному рахункові у часу щасливі, діти й мудреці.

* * *

Без рожевого ретушу минулий час — безглуздий і несправедливий, як, до речі, — й сьогоднішній.

* * *

Смерть — головний охоронець часу.

* * *

Будь-які жарти з часом виходять жартівникові боком.

* * *

Час — це вічність у її смертно-воскресаючому варіанті.

* * *

У часі нас ніхто так не розуміє, як позачасся.

* * *

Час тільки тоді за вас, коли ви не проти нього.

* * *

Ніщо так підступно не закабалює на бездіяльність, як наявність необмеженого вільного часу.

* * *

Кісточки часу стара людина проковтує не розгризаючи...

* * *

Розтрачуємо час мідними дрібними копійками — і вже ніколи його не маємо у золотій валюті.

* * *

Час, який не шукає себе у собі, — мертвіє.

ПРИРОДА

Розум людині дарує Природа; совість — Бог.

* * *

Природа зробить красенем у тій мірі, наскільки гідний її.

* * *

Природа бере уроки моралі сама в себе.

* * *

Природа-Бог — це ми самі. В природобожності й богоприродності.

* * *

Батьки, сини, діди — геніальна триєдність.

* * *

Природа — недоступна жінка: з наближенням до неї віддаляєшся на оманливо-невловиму відстань.

* * *

Природа вибраковує безжально й точно; а неточність допускає людина своїм фальшивим гуманізмом.

* * *

Природі немає аніякої потреби доводити свою мудрість.

* * *

На безумцях природа робить зупинки в самопізнанні, і робить, мабуть, це з тією метою, аби люди наочно бачили, які це жахливі зупинки.

* * *

Порожніє природа, коли в ній поселяються мертві духи.

* * *

Природа створює богів, які націлюють смертну людину на невмируще існування.

* * *

Людська душа — обітниця любові,

Без неї Бог не вірує, а спить.

* * *

Не гнівається і не помщається Природа: вона поводиться так, як вимагає її незбагненна природа.

* * *

Природа тварин схожа на людську; тільки — природніша.

* * *

Природа — не дитячий садок, а хижий ліс.

* * *

Природа не спочиває, а лише міняє рід занять.

* * *

Природу вдариш по зубах — у відповідь проломить голову.

* * *

Людина може стати тим зерням духу, що проросте в усіх розгонистих обширах Галактики, а згодом — і Метагалактики; хоча може й споганити ці обшири своїм мертвотно-руйнівним вірусом.

* * *

Мистецтво — лише примітивний натяк на досконалість і довершеність Природи.

* * *

Природа не така, якою її розуміє людина; але й не така, якою хоче зробити.

* * *

Природа бачить себе в часі лише очима живих істот.

РАБСТВО

Раб не підвладен сам собі

* * *

Дух рабства — ось причина,

Яка веде нас до ярма.

* * *

Життя — в рабстві смерті; радість — у рабстві печалі: світло — в рабстві тіні; абсолютна свобода — в небутті. Однак — таке небуття міф.

* * *

Крайня точка свободи і крайня точка рабства зливаються в одну.

* * *

Рабство мерзенне своєю принизливою догідливістю; свобода — нахабним себелюбством.

* * *

Раби! Невже усі раби... Хіба відвага вмерла й звірячий страх людьми керує. О Боже любий — з колін братів моїх ослаблих ти підніми і просвіти.

* * *

До сорока років не став режисером свого життя? — ти раб. Рабом народився — рабом і помреш...

* * *

Раби не ті, якими керують, а що непідвладні самим собі.

* * *

Спочатку людина була рабом у природи; згодом додалося ще й рабство від собі подібних.

* * *

Щоб вільним буть — ми боремось віки; рабом стають за мить продажну.

* * *

Рабство не знає батьківщини — йому лише аби ярмо.

* * *

В’язниця — жахливе рабство, але в ній трапляється чимало вільних духом людей.

* * *

Що в бідного, що в багатого шанси стати рабом однакові

ПРАВДА, ІСТИНА

Захищена правда вкрай небезпечна: вона існує незаконно.

* * *

Занадто розгарячіла істина всередині холодна.

* * *

Не ганяйтеся за істиною: вона з вами, та ви чомусь себе і досі не спіймали...

* * *

На костурах сумніву істина найстійкіша.

* * *

Правдива брехня і брехня правди ходять по світу обнявшись.

* * *

Яка ж то істина без гуль і синців...

* * *

Тисячі золотих монет не варті однієї золотої істини.

* * *

З тієї хвилини, коли оголошуєте своє право на володіння істиною, вас отруює своїм гадючим жалом олжа.

* * *

Правда, зодягнена в ганчір’я слів, апатична, але й розкішний одяг їй ніскілечки не личить.

* * *

Істина дурній голові розуму не додає.

* * *

Саме з легких, невимушених танців думок народжується легкостанна музика правди.

* * *

Лінивого істина втомлює; дурного — засмучує, і лише в душі мудрого істині просторо, мов пісні на волі.

* * *

Коли правда грім, вона перегримить; коли правда тиша, стозвуко вибухне ізнов.

* * *

Грою слів правди не скажеш.

* * *

Не кажете правди собі? — Не вимагайте її від інших: інші вважатимуть вас таким же боягузом, як і вони.

* * *

Про те, що таке істина, запитайте в невігласа: він знає про неї найточніше, а головне — ще туманніше, ніж ви.

* * *

Не біжіть до правди наввипередки: все одно вона опиниться позаду вас.

* * *

Правда сувора й проста, і коли її зодягають у блискучі фольгові шати, на неї реагують лише як на дівицю легкої поведінки.

* * *

Істина — моя чарівна небесна дружина. Я їй вірний, наскільки талант і провидіння мої дозволяють.

* * *

Золото правди знаходимо напомацки, дуже-дуже рідко й не на тривалий час.

* * *

Все було на світі. І всі істини давно існували. Але всі смертні часто вважають себе істиною в останній інстанції.

* * *

Ніхто вам правди не каже й не скаже. А ви її все одно кажіть — усім!

* * *

Не кажіть одразу правди: люди по інерції сприймуть її за брехню.

* * *

Користуєшся чужими правдами? — Ти не живеш. Визріла єдина, твоя, власна правда? — нікому її не віддавай, адже тільки вона приносить тобі гірку насолоду від життя.

* * *

Правда не вмирає: старіють її носії. І це — п р а в д а.

* * *

Наша українська псевдоеліта каже таку правду, яка шкідливіша брехні.

* * *

Суспільство настільки забрехалося самому собі, що правду кажуть лише психічно хворі люди...

* * *

Правду шукайте серед простих людей.

* * *

Правда, яку замовчуємо, мучить найдужче.

* * *

Що коротший вік у правди, то вона правдивіша.

* * *

Мовчазна правда надійна.

* * *

Замовчувана правда час від часу вибухає в людських душах, руйнуючи ще дужче довколишній галасливий світ.

* * *

Правда — жінка: що недоступніша, то більше в неї поціновувачів.

* * *

Занадто яскрава правда самозасліплюється.

* * *

Правда, поки не стане брехнею, нецікава, бо — одностороння.

* * *

Олжою правди не здолати.

* * *

Правда — не залізо, а скло: коли по ній б’ють сильно й грубо, розсипається на окремі дрібні скалки.

Олесь ВОЛЯ