Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПАМ’ЯТАТИ СЛАВНИХ ЗЕМЛЯКІВ

Україна повинна поіменно пам’ятати усіх своїх героїв. На жаль, це і донині є лише декларацією. Зокрема, прах багатьох уродженців України, які загинули смертю хоробрих під час воєн ХХ століття, і донині перебуває в чужих землях. А от останки відомого українського стратега І.Черняхівського перенесли до Москви, але ж могли і з почестями поховати у рідній землі...

Українці становили 25% солдатів збройних сил СРСР, які брали участь у цій війні. Щоправда, серед офіцерів та генералів цей відсоток був дещо меншим, проте командували генерали українського походження фронтами та арміями. Німецький вій­ськовик Пауль Карель так писав у своїй книзі «Східний фронт», яка була заборонена в СРСР, про командувача 3-го Білоруського фронту: «Один із найталановитіших і найобдарованіших радянських генералів Другої світової війни. Не сивий вояка, що постарів на службі революції, а людина нового покоління, лише тридцятивосьмирічний. Сміливий бойовий командир, що пристрасно цікавився сучасною зброєю і технічними досягненнями».

Йшлося про генерала армії Івана Черняхівського. Він народився сто років тому, 29 червня 1906 року, у селі Оксаниному в тодішньому Уманському по­віті. А 18 лютого 1945 року поблизу містечка Мельзак у Східній Прусії автомобіль командувача 3-го Білоруського фронту потрапив під артобстріл. Осколок німецького снаряда пройшов між лопатками генерала, і Івана Черняхівського не встигли довезти до госпіталю. Батьки Івана Черняхівського (російською мовою його прізвище переробили на Черняховський), які походили з ходачкової шляхти, померли від тифу 1919 року. Тож Іванові довелося пасти худобу, а згодом працювати на станції Вапнярка. Рятуючись від голодомору 1921-1922 року, Іван тікає до Новоросійська, де працює на цементному заводі. Через два роки юнак вступає до Одеського училища піхоти, а потім продовжує навчання у Київській артилерійській школі. Потім Іван Черняхівський закінчив ще Вій­ськово-технічну академію та Академію механізації та моторизації РСЧА імені Сталіна. До початку війни Черняхівський дослужився до звання полковника та став командиром 28-ї танкової дивізії, що розмістилась у Литві. В роки єжов­сько-берієвських чисток на нього писали доноси, звинувачуючи в «антирадян­ській діяльності та буржуазному націоналізмі», а також у «приховуванні свого соціального походження». Та Іванові Черняхівському вдалося уникнути арешту, і в червні 1941-го танки його дивізії навіть на короткий час перейшли на територію Райху, виконуючи сталінський план «розгрому ворога на його території». Однак у перші місяці війни дивізія втратила всі свої танки. Це і не дивно, бо 1941 року радянське військо втратило понад 20 тисяч танків. Черняхівського ж призначають командувачем корпусу, армії, фронту. Протягом трьох років за вміле керівництво військами його двічі відзначили званням Героя Радянського Союзу та нагородили всіма радянськими генеральськими орденами — Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького. Хоча часто успіхів у боях досягали за рахунок надмірних втрат своїх же солдатів. 20 лютого 1945 року Іван Черняхівський мав отримати звання маршала, однак смерть командувача фронту зупинила видання цього наказу. Натомість цього дня генерала поховали у Вільнюсі, на площі Ожешкеннес. Згодом на його могилі встановили пам’ятник. Проте для литовців цей пам’ятник залишався символом радянської окупації. Коли Литва відновила свою незалежність, останки генерала перенесли до Москви, а пам’ятник — до російського міста Воронежа. Хоча могли б встановити його й десь в Україні — у містах Києві, чи Конотопі, де воювали вій­ська під командуванням Черняхівського. Адже не варто забувати, що один із найталановитіших генералів ІІ Світової війни Іван Черняхівський теж був українцем.            

Іван ҐОР
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com