У полоні ймовірностей

Невеличка історична розвідка історика з Польщі, який напрочуд незангажовано оцінює українсько-польський конфлікт періоду Другої світової війни і намагається бути підкреслено об’єктивним навіть в деталях, спонукає до роздумів з приводу персони гауляйтера рейхскомісаріату Україна Е.Коха і його подальшої долі. Проте автор зовсім упустив з виду багату «прелюдію» конфлікту на Волині. Це перш за все активна асиміляторська діяльність Польського уряду, переселення на українські терени польських відставних офіцерів з родинами (за короткий тер­мін міграційної політики кількість польського населення тут зросла з 7 до 17 від­сот­ків!). Переселенцям Поль­ський уряд надавав найкращі землі, лісові угіддя, великі державні позики. Все це робилося, природньо, з утисками місцевого населення. Ех, забули поляки про те, що для українця земля — то не просто територія, і за її клаптик тут брат на брата йшов з вилами, не кажучи вже про чужинців. А тут ще нав’язлива полонізація в релігії та освіті. От сюди і призначив фюрер Е.Коха.

Наша газета вже писала про те, чому ж радянський розвідник М.Кузнєцов не відважився застрелити Е.Коха у його кабінеті. Висувалися різні версії, аж до неймовірних — Кох був завербований НКВС! Але наразі це фантастичне припущення ані спростувати, ані підтвердити неможливо. А от поставити питання вигоди певним сторонам конфлікту руйнівної діяльності Еріха Коха в Україні доречно. Подальша доля почесного ув’язненого суперката двох народів пітверджує це (гауляйтер комфортно дожив у в’язниці віку).

Загадкою долі Е.Коха переймався і відомий український історик В.Косик. Ось, що він писав: «Націонал-соціалістська Німеччина не задовольнилась придушенням спроб українців узяти владу у свої руки і при­душенням проголошення незалежності (1941 р.). Німеччина почала провадити поділ України, передавши частину її території Угорщині і Румунії та приєднавши Галичину до Генераль­ного губернаторства, утвореного із залишків Польщі. Решта української території була перетворена в Рейхскомісаріат Україна. Гітлер відкинув навіть пропозицію Розенберга щодо відкриття у Києві університету і «деякої культурної свободи на Україні. Він призначив райхскомісаром України Еріха Коха, бо знав, що той суворо до­тримува­ти­меться його інструкцій, і ще тому, що Кох був дуже безпощадною людиною. У головному штабі Гітлера Коха часто називали «другим Сталіним», і була думка, що він єдиний здатний якнайкраще виконати своє завдан­ня на Україні. Треба відзначити, що Еріх Кох, відповідальний за проведення на­цистської політики на Україні в політичній, расовій, економічній і ку­ль­турній галузях, ніколи не був засуджений за свої злочини в Україні. Проте, саме відповідно до його директив німецькі комісари (принаймні більшість із них) застосовували тілесні покарання і провадили насильний набір робочої сили для Райху, що призвело до тисячних жертв.

Прямо чи посередньо Кох був відповідальний за криваві репресії та смерть сотень тисяч українців. Але опинившись у британській зоні оку­пації, Кох ніколи не був об’єктом запитів уряду Української PCP чи Москви про його видачу. Ли­ше Польща на початку 50-х років вимагала його видачі. Еріха Коха судили у Варшаві за смерть багатьох тисяч по­ляків у районі Бялостока, приєднаному до Східної Пруссії, де Кох був гауляйтером. У 1959 році він був засуджений до смерті, але не був стра­чений (він назвав себе хворим). Його подальша доля покрита завісою таємниці. На Заході ніхто ним не цікавився. Проте один автор говорив про нього, що Кох «символізував собою найбільш лютого і найбільш су­ворого нациста», що його ім’я «наводило жах на дітей» і що він не міг го­ворити на якусь тему, щоб не згадати про розстріл. Але коли в 1949 році виявилося, що він жи­вий, «пам’ять (про діяль­ність) українських націо­налістів була ще занадто свіжа, щоб був бажаний його процес в Україн­ській державі». Отже, Москва і Київ нічого не робили, щоб їм видали Коха. Той самий автор додає, що Еріх Кох був «палким прихильником Радян­ського Союзу», навіть після приходу до влади націонал-соціалістичної партії («Le Monde juif», No 17. Paris, mars 1959, p. 3, 4, 5). Цілком очевидно, що Москву більше влашто­вувало надати Коху притулок у Варшаві і зробити так, щоб він назавжди опинився у тюрмі і щоб через нього ніхто не порушував української спра­ви і не говорив про боротьбу українців за свободу і незалежність. Кох по­мер у вигідній польській тюрмі 12 листопада 1986 p., маючи 92 роки».

Те, що «політика» Е.Коха на Волині спричинила хаос і обопільну українсько-польську різанину, а також створила ідеальну базу для діяльності червоних партизанів, що несли сюди прапор радянського месіанства, зрозуміло. І для цього не треба бути агентом НКВС. Достатньо бути дурнем, або преконаним людиноненависником. Вірно й те, що ситуацією скористался ОУН (б), які ненавиділи нацистський режим так само, як і радянський. Революційна ситуація на Волині створювалася ретельно, а коли вона вибухнула новою Коліївщиною загнуздати її було вже запізно.

Куди винесли хвилі історії всіх учасників цього конфлікту, ми вже знаємо, а те, що не знаємо — дізнаються наші внуки, можливо...