«Бий писателя!»

Вибори в Україні дедалі більше нагадують класичний перебіг сучасних громадянських війн у державах Третього світу. Пояснюємо: бойові дії закінчені, оголошені перемо­ж­ці, яких визнає світова спільнота, формуються легітимні (чи майже легітимні) владні структури, оприлюднюється програма виходу з кризи, котра свого часу і призвела до братовбивства — і т.ін. Євросоюз і США відмірюють відповідну до ситуації порцію овацій — аж тут виринає обставина, що зводить нанівець усі благі наміри переможців. Райони колишній бойових дій густо всіяні сотнями тисяч протипіхотних мін, котрі продовжують збирати свою криваву пожертву.

В українських політичних реаліях в ролі мінних полів виступають ЗМІ, передусім телеканали, а останнім часом — й Інтернет. Дехто з незалежних експертів вважає, що все це — результат чергової таємної змови чи діяльність одіозних «п’ятих колон», що вийшли з-під контролю і продовжують свою війну.

То їхня точка зору. Ми ж звернемо увагу на інший аспект проблеми. Виборчі кампанії в Україні реанімують і провокують до активної діяльності тих біологічних осіб, яких на одному з Інтернет-форумів влучно назвали відмороженими хамами.

Зазвичай це псевдоінтелектуальні маргінали, типовий продукт пострадянської епохи. Їхні попередники розписували матюками стіни громадських туалетів. Вони ж — окупували форуми. То вже нехай відповідні, покликані до цього структури з’ясовують як ми дійшли «до жизні такої». Але щось робити треба всім небайдужим, бо відморожений хам від слів уже перейшов до дій. І тут знаковими є обставини публічного спалення підручників новітньої історії України вітренківськими відморозками у Запоріжжі. Адже палили насправді не підручники, а шедеври світової літератури, на які наліпили ксерокопії палітурок підручників. Через десятки років після ганебного фашистського аутодафе книг у сучасній демократичній Україні знову полетіли у вогонь твори людей, яких справедливо вважають совістю нації. І не тільки української. А це вже не політичні антипатії — це моральний голокост.

Наступні характерні приклади. На серйозному сайті «Телекритика» регулярно виступає відомий український письменник Андрій Кокотюха. Його критичні есе бувають досить парадоксальними. Читач старої дати, звиклий до певних стандартів, прочитавши перші абзаци чергових Андрієвих роздумів, зреагує приблизно так: хіба ж можна так писати! Але після наступних абзаців дійде висновку: а таки можна, і він, Андрій, має повне право на цей стиль. Бо то його стиль.

Та от останнім часом на форуми «Телекритики» ломонулися «правдоруби». Їх не цікавлять особливості стилю письменника і навіть порушена ним проблематика. Їхня мета — принизити, опустити, вимазати дьогтем і насолодитися власним свинством. Ось взірці їхнього «стилю»: автор не хоче щось робити, але критикує інших; він продажний писака; його статті — замовні; він обливає лайном порядних людей!

І повірте, це найделікатніші з образ. Аргументація? А навіщо? Вона потрібна таким «розумним занадто», як Кокотюха. Можна, звісно, зауважити, що серйозна аргументована критика — це і є визнана в нормальному світі поважана РОБОТА, тобто професія. Але правдорубам йдеться зовсім не про це. Хто такий Кокотюха? Писатель? Ну, ми йому напишемо!

В тій же «Телекритиці» час від часу ділиться своїми роздумами історик Сергій Грабовський. Можна не погоджуватися з його позицією, але вона чітко аргументована і під­кріплена фактами, фактами і ще раз фактами. І що одержує Грабовський у відповідь? «Автор проектує на всіх хвору маячню своєї бездарності».

Особливе задоволення відморожений хам одержує, коли НИЩИТЬ. Нищить не конкретну людину, а спільноту однодумців. Київське видавництво «Грані-Т» спільно з гуманітарним блоком Уряду ось уже кілька років відроджує українську дитячу літературу, дитячу книжку українською мовою. Конкурс «Золотий Лелека» щоразу дарує нові цікаві імена і твори. Але й сюди стромляє своє відморожене мурло хам з форуму. Все це, мовляв, корупція (нахапалися, лебедики, у політиків!), усе це брехня, ніяких конкурсів немає, премії своїм роздають! Ще одна прикмета хама — міряти всіх міркою своєї ницості.

Донедавна високе реноме серед справжньої української еліти та кращих представників нашої зарубіжної діаспори мав сайт «Укрцентр». Можна сказати, що значною мірою завдяки цьому Інтернет-джерелу українці по всьому світу не забували, звід­ки їхні корені. І що ж? За дивовижним (чи справді дивовижним?) збігом саме напередодні останньої президентської кампанії на «Укрцентрі» прописалися на постійно три «панєнки», котрі подають себе за найщиріших українок, послуговуються псевдогалицьким діалектом, але поводяться, як, вибачайте, тхори в курнику. Не стільки полюють, скільки смердять. Саме так! По-перше, щодня ганять перед нашими зарубіжними співвіт­чизниками Велику Україну. Тут, мовляв, повна руїна, повна катастрофа, народ — ледащо, котре й за холодну воду не береться — і т.д. Наведемо лише одну цитату (подається в авторській орфографії): «…сільське господарство вмерло — не вмирає, а вмерло — їздила я Українов восени і ніяк тим викладачам пояснити не могла чого земля необроблена лежит, чого на ній бурини ростут, як земля така добра».

Але це лише половина тхорячого паскудства. Бо крім узагальнень є ще конкретні нападки на постійних відвідувачів сайту, поважаних людей з української та діаспорної еліти. Отут уже сутність відмороженої хамки не просто не приховується — афішується. Дивно лише одне: що «щирі галичанки» часом мало не дослівно повторюють маячню вітренківських та симоненківських агітаторів. Хоча — може це класичний сюжет «які їхали, таких здибали». Але результат — негативний — маємо. На сьогодні доступ до форуму «Укрцентру» перекритий… гадаєте, тим трьом? Навпаки — об’єк­там їхнього цькування. Аби не мали можливості бодай словом захиститися.

Дозвольте поцікавитися, невже ж утримувачів сайту не хвилює, що вони витрачають свої кошти не на «інформаційно-освітній ресурс», як це заявлено, а по суті, на ресурс безпардонної пані, аби вона могла на весь світ повихвалятися, як вона на роботі чоловікові роги наставляє?

І наостанок: усе вищенаведене, як з’ясувалося днями — то лише забавки на тлі генерального пас­кудства відморожених хамів. Масованої Інтернет-атаки на геніальну Ліну Костенко. Здавалося б, навіть у покидька рука не здійметься на дуже немолоду вже жінку, котра, на відміну від її колег, прирекла себе на 20-річне німе затворництво — аби не розмінювати золото правди на п’ятаки дешевого піару. І от — Ліна Костенко вперше за два десятиліття вийшла на люди і щиро сказала все, що наболіло. Для тисяч людей, що заполонили вщерть Український Дім то було духовним потрясінням. Для хамів з форуму — приводом аби відкинути навіть залишки людської подоби. Модератори з шанованих інформаційних сайтів не встигали вигрібати той бруд, котрий теж накопичувався ці 20 років мовчання генія. Ну а в так званих «живих журналах»… туди краще без валідолу під рукою навіть не зазирати.

Риторичне запитання до політиків: ви пам’ятаєте біблейське застереження щодо свиней, перед якими ви задля виборчого ґанджу розкидали перла? «Вони потопчуть їх ногами, а потім обернуться і розірвуть вас». І тоді не кажіть, що ви цього не хотіли.

В.Н.