ПОЛІТИЧНА АРИФМЕТИКА

Отже, Центрвиборчком з воістину християнським милосердям оголосив офіційні результати виборів Президента-2010 саме в Прощену неділю. А переможець кампанії з самого ранку попросив пробачення в усіх, кого він образив. Мудро — і десь навіть благостно.

Юлія Тимошенко дещо перекапустила загальну атмосферу піднесеннясудовою епопеєю. Але це її право. В даній ситуації головне — що рішення оскаржувалося в суді, а не на майданах чи, не дай Боже, барикадах.

Тепер про те, що дає певні підстави до оптимізму. Вже після другого туру виборів Верховна Рада прийняла фактично конституційною більшістю важливі поправки до Кримінального Кодексу України. Якщо в такій же злагоді пройде голосування поправок у другому читанні, то без перебільшення мільйони батьків із полегшенням зітхнуть. Адже йдеться про те, що відтепер сексуальні злочини проти неповнолітніх визнано особливо важкими і покарання за них — більш ніж вагоме. Тобто від 10 років ув’язнення до довічного. А не 3-5 років так званого обмеження свободи, себто, підписки про невиїзд, як це було досі. Ще одна поправка, знову ж таки, підтримана всіма фракціями, унормувала порядок застосування амністії в Україні, оскільки ця, загалом гуманна процедура зусиллями політиків, які, сподіваємося, відходять в минуле, перетворилася на індульгенцію для шкодливих «любих друзів» і їхніх прісних.

Що б там не говорили штатні оратори з парламентських трибун, але для нормальної людини відчуття власної безпеки, а особливо безпеки дітей — найвища цінність. І про це слід пам’ятати і новому Гаранту, і його команді.

Тепер про те, що продовжує турбувати. У правилах справжньої демократії є один дуже важливий постулат: «Що можна говорити кандидату, те переможцеві — зась!». Особливо, якщо цей кандидат на момент виборів перебував у опозиції. На жаль, ця проста, але мудра думка чомусь не дуже доходить до декого з помічників та спічрайтерів Віктора Януковича. Тож і оприлюднюються постулати, які суперечать і Конституції, і логіці.

Звернемося до прикладів. Згідно з новою 2005-го року редакцією Конституції України новообраний Президент не призначає главу Уряду, а Уряд не йде автоматично у відставку. Прем’єра висуває парламентська більшість, а Президент може лише рекомендувати ту чи іншу кандидатуру. Те ж саме і з парламентською більшістю. Її формують політичні фракції, а не певна математична кількість депутатів. І для того, щоб фракція перейшла з більшості в опозицію чи навпаки, потрібне рішення половини її членів плюс один голос. Тож заяви на взірець «вже в понеділок ми призначимо нового прем’єра» чи «за кілька днів до нас перейдуть 10-15 необхідних нам депутатів з інших фракцій» свідчать або про лукавство, або про незнання ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ.

І знову — щодо математики. В реєстрі виборців України вписано 36,6 мільйони громадян, що мають право обирати владу всіх рівнів — від голови сільради до Глави держави. Тепер — увага! За переможця президентських змагань-2010 проголосувало (із заокругленням до тисячі) 12 мільйонів 481 тисяча виборців. Тобто — десь третина. За його конкурентку віддали голоси 11 мільйонів 593 тисячі. Тож виходить, що долю України на найближчі 5 років вирішували не 36 з гаком мільйонів, а… 888 тисяч.

І за кожним із двох претендентів — переможцем і переможеною стоїть не весь народ, а одна третина населення. Це різні речі. Це якраз та політична арифметика, бавитися в яку дуже і дуже небезпечно. Особливо якщо врахувати, що Віктор Янукович набрав менше голосів, ніж усі його попередники — це раз. І жоден із цих попередників не мав на посту лідера опозиції таку сильну особистість, як Юлія Тимошенко. Тут не порадієш і не позаздриш. Найпевніше буде побажати обачності. І якщо вже йдеться про право представляти весь народ України де-факто, а не з допомогою демагогічних підрахунків-перерахунків-узагальнень, то робота фактично ще не почалась.

В.Н.