РОЗГАДКА — НА ДНІ ОКЕАНІВ

Історія, яку я розкажу не претендує на абсолютну істину і, можливо, буде поставлена під сумнів більшістю читачів. На жаль, досконально перевірити ці факти я теж не мав можливості, але свого часу вона мене захопила і стала відправною точкою цікавості до того обширу інформації, що нині охоплюється поняттям «НЛО».

Був у мене товариш. Ми майже одночасно служили в Радянській армії, але в різних родах військ. Я — в мотострілецьких військах (тут явно нічого особливого і при бажанні не побачиш), а він — в авіації. Був повітряним стрільцем літака, який здійснював патрулювання десь у Баренцовому морі. Мій товариш Михайло багато розказував мені про тактику і техніку того патрулювання. Про інструктаж, який проходив перед кожним вильотом екіпаж літака. Так-от, у цьому інструктажі, окрім взаємин з ворожими американськими візаві, був пункт про поведінку екіпажу у разі зустрічі з НЛО. Зрозуміло, наказувалося не робити ніяких зайвих рухів, не маневрувати, не переслідувати, не наводити зброю, не намагатися входити в радіоконтакт. Тож наступне моє запитання було про зустрічі з НЛО в повітрі. Михайло якось спокійно повідомив, що вони були. Невідомий об’єкт одного разу (про що його повідомили з кабіни пілотів заздалегідь) наблизився і освітив літак так, наче його пронизало Х-променями. Михайло навіть побачив свої кістки під долонями. Ще кілька разів, надзвичайно яскравий прожектор ловив їх у повітрі і супроводжував кілька хвилин. Його джерело було десь на землі. Ніякий військовий прожектор не мав тоді такої сили. Льотчики розповідали, що не раз бачили гігантські круглі «ополонки» у багатометровому арктичному льду і ці розповіді були чимось звичним і серед радянських льотчиків, і серед американських. Мій товариш був абсолютно переконаний у реальності іноцивілізаційних сил на планеті, бо бачив їх прояви і реакцію на це своїх командирів. Проте, він розважливо не ставив зайвих запитань, а під кінець служби йому порадили не «сіяти паніку» і взагалі про «це» не базікати.

Колишній головнокомандуючий ВМФ адмірал флоту Володимир Чернавін розповів про те, що в Радянському Військово-морському флоті накопичилася така велика кількість випадків спостереження невпізнаних об’єктів (НЛО), що літали, спливали з-під води і таких, що занурюються в глибини, що була створена спеціальна група збору і аналізу подібних фактів. Вона раз на тиждень готувала на цю тему доповідь головнокомандуючому ВМФ. Очолював її заступник головкому адмірал флоту Микола Смирнов. Недавно ці матеріали розсекретили.

Характеризуючи флотські уфологічні відомості, колишній заступник керівника секції підводних досліджень океанографічної комісії Академії наук СРСР капітан першого рангу Володимир Ажажа зробив такий розклад: 50 відсотків зустрічей з НЛО пов’язано з океаном. 15 відсотків — з озерами. Отже, НЛО явно тяжіють до водної стихії. Тому військово-морська колекція даних про НЛО має особливу цінність.

Є статистика водних НЛО: перше місце по зустрічах з ними військових моряків займає Атлантика — 44 відсотки випадків спостереження, в Тихому океані — 16 відсотків, 10 відсотків — в Середземному морі, на все інше доводиться 30 відсотків.

Є відомості, що один з підводних човнів Тихоокеанського флоту, знаходячись на бойовому патрулюванні, засобами гідролокації виявив поряд з собою шість невідомих некласифікованих об’є­к­тів. Маневруванням відір­ва­тися від непроханого супроводу не вдалося. Командир підводного човна вимушений був дати команду на спливання, грубо порушивши правила несення бойового патрулювання. При спливанні човна всі шість НЛО здій­снили виліт з води і сховалися.

Колишній командир атомного підводного човна контр-адмірал Юрій Бекетов багато разів брав участь у бойовій службі в Бермудському трикутнику і не раз доповідав адміралові Смирнову про незвичайні явища. Сьогодні він розповідає: «Виходили ближче до США і рухалися до Бермудських островів. Розгорталися. Йшли зворотним галсом. Стикалися з багатьма незвичайними явищами: то прилади давали невмотивований збій, то виникали сильні перешкоди. Деякі нез’ясовні явища, видно, створені штучно. Ми неодноразово спостерігали, що прилади фіксують пересування матеріальних об’єктів з неймовірною швидкістю. Ми вимірювали деякі швидкості — це близько 230 вузлів (400 км. в годину). Таку швидкість і на поверхні важко створити, тільки в повітрі. Адже у води — гігантський опір. Ніби на ці об’єкти не діють закони фізики. Висновок один: істоти, що створили такі матеріальні об’єкти, значно перевершують нас в розвитку. Можна навіть припустити, що в глибинах океану паралельно з нами існує ще одна якнайдавніша цивілізація. Або це прибульці інших світів, що ховаються від людських очей глибоко під водою».

До речі, на території Бермудського трикутника знаходиться найглибша западина Атлантики — Пуерторіканська. Її глибина 8742 метри. Можливо, там і заховані бази НЛО (вір­ніше, НВО — невпізнані підводні об’єкти).

Ветеран розвідки ВМФ капітан першого рангу Ігор Барклай розповідає: «Океанські НЛО часто з’являються в районах зосередження сил нашого або натівського флоту. Це Багамські і Бермудські острови, Пуерто-Ріко, акваторія східного узбережжя США. Саме там, на думку деяких експертів, розташовуються підводні бази НЛО. Особливо часто НЛО бачать в найглибоководнішому районі Атлантики — на півдні Бермудського трикутника і в Карібському басейні. І поводяться вони як господарі вод.

Дуже вражають дані про спостереження НЛО в Байкалі. На кілометрових глибинах цього озера моряки не раз спостерігали свічіння, що нагадують світло прожекторів і спалаху на зразок блискання електрозварювання, а також виліт з-під води незрозумілих об’єктів у вигляді яскравих дисків, що світяться, і сріблястих циліндрів.

Літом 1982 року водолази військово-водолазної служби під час учбово-тренувальних занурень у воду Байкалу кілька разів мало не стикалися з підводними плавцями в сріблястих комбінезонах, у всьому схожих на людей, тільки приблизно триметрового зросту. До того ж на глибині 50 метрів вони не мали ні аквалангів, ні яких-небудь інших апаратів, зате їх голови приховували кулясті шоломи. Спроба зловити непізнаних нирців закінчилася трагічно. З групи водолазів в сім чоловік, що намагалися це зробити за допомогою сітки, четверо стали інвалідами, а троє загинули.

За відомостями вій­ськових моряків, НЛО бувають різних видів: блюдця, сигари, циліндри.

— Є дані від моряків Тихоокеанського флоту, — продовжує Володимир Ажажа, — про те, як у віддалених акваторіях Тихого океану вони спостерігали “розвішені” в небі циліндри, з яких вилітали дрібніші блюдцевидні HЛО, занурювалися у воду, а потім знову поверталися на основний циліндр, і він кудись відлітав. За нашими земними поняттями, цей циліндр можна ототожнити з основним кораблем. З приводу під­водних баз можу сказати одне: це — можливо. Нічого відкидати не можна. Найлегше зайняти позицію скептика: ні у що не вірити і нічого не робити. Люди украй рідко занурюються на великі глибини. Тому дуже важливо проаналізувати те, з чим вони там зустрічаються.

Коментар голови громадської науково-дос­лідної організації “Підводний пошук” капітана першого рангу Володимира Приходька: «Дані наших моряків підтверджуються численними зарубіжними свідченнями. Наприклад, в американській військовій пресі пройшла інформація про нез’ясований контакт біля берегів Пуерто-Ріко. Військово-морські сили США проводили тут навчання, метою якого було виявлення під­водного човна “супротивника”, що начебто проривається з блокади. У навчанні брали участь авіаносець, п’ять ескортних кораблів, підводні човни і літаки. Всі підводні човни, що брали в цьому участь, маневрували в режимі “безшумного ходу”. “Абсолютно раптово відбулося щось надзвичайне, — повідомляє професор Сандерсон, який робив звіт на основі аналізу документів ВМС США. — Технік-гідроакустик на одному з ескортних кораблів передав на місток, що один з підводних човнів порушив стрій і, очевидно, став переслідувати якусь невідому ціль”.

Донесення акустика поставило офіцерів в безвихідь. Річ у тому, що цей невпізнаний об’єкт, за показами приладів, йшов під водою із швидкістю 150 вузлів! Тобто — 280 км/год! Такого бути не може, бо сучасний підводний човен в зануреному стані не може розвинути швид­кість понад 45 вузлів. Вахтовий офіцер негайно доповів про це командирові корабля, а той, у свою чергу, терміново зв’язався з штабним кораблем. Яким же було його здивування, коли він дізнався, що, буквально перебиваючи один одного, решта всіх кораблів доповідала на авіаносець те ж саме. “Принаймні, — пише професор Сандерсон, — в 13 вахтових журналах підводних кораблів і бортжурналах літаків з’явилися записи про те, що їх гідроакустики засікли “надшвидкий підводний корабель”. Відповідні донесення про все це були негайно направлені командувачеві Атлантичним флотом ВМС США. Здивуванню військових моряків не було меж і вони його сповна виразили документально.

Чотири дні об’єкт маневрував в радіусі великого району і чотири дні кораблі і літаки ВМС США приймали його сигнали, стежачи за ним. Але це ще не все. Судячи зі звітів гідроакустиків, цей об’єкт занурювався до глибин у 20.000 футів за лічені хвилини. Іншими словами, він маневрував у вертикальній і горизонтальній площинах так, як цього не може робити жодне сучасне підводне судно, побудоване людиною. Hе кажучи вже про те, що межа занурення для сучасного підводного човна не перевищує 6000 футів. Навіть батискаф “Трієст”, побудований спеціально для надглибоководного занурення, на якому відомий океанограф Жак Піккар в 1960 році зробив рекордне занурення в Маріанську западину на глибину близько 35.800 футів, щоб не бути зруйнованим, витратив на це занурення 4,5 години. А цей невідомий об’єкт маневрував майже від поверхні до глибини 20.000 футів за лічені хвилини! “Іншими словами, — пише Сандерсон, — загадковий об’єкт вочевидь належав іншому світові”.

Свідком іншого незвичайного випадку був відомий арктичний дослідник доктор Рубенс Віллела, а також рульовий і вахтовий офіцер криголама, що брав участь у військово-морських маневрах під кодовою назвою “Діп Фриз” в північній Атлантиці. Справа була надвечір. Доктор Віллела знаходився на палубі, коли раптом побачив, як “щось з’явилося з води, пробивши триметрову товщу льоду, і величезною сріблястою кулею зникло в небі”. Величезні брили льоду, підняті в повітря на декілька десятків метрів, з гарматним гуркотом обрушилися назад на тороси, а вода у величезній ополонці, що утворилася, вирувала. Від неї піднімалися клуби пари, що, мабуть, указувало на гігантський енергетичний потенціал процесу, що тільки-но відбувся.

У 70-і роки американські військові моряки проводили випробування апаратури підводної телекомунікації. В Атлантичному океані знаходилося судно, яке приймало сигнали, що випромінювали з побережжя. І раптом вони почали приймати сигнали, схожі на послані, але видозмінені. Аналіз показав: це не відлуння, не повторення первинного сигналу. Визначили місцезнаходження джерела сигналу. Він знаходився на глибині 8 кілометрів. На думку американських учених, це виглядало так, ніби хтось приймав сигнал, видозмінював його, а потім передавав на тій же частоті з метою привернення до себе уваги.

В ті роки розшифрувати сигнал не вдалося. Недавно спробу повторили за допомогою потужних комп’ютерів Пентагону. Про результати не повідомляється. Але американці після цього помітно активізували роботи з вивчення дна в тому районі, звідки виходили “відображені” сигнали.

На початку 90-х років минулого сторіччя під час обстеження дна Бермудського трикутника в самому його центрі на глибині 600 метрів було виявлено дві гігантські споруди. Про це ще в 1991 році повідомив на прес-конференції керівник експедиції океанограф доктор Кведвар Мендлік. На його думку, споруди, схожі на піраміди, споруджені всього 50 років тому. Технологія незрозуміла. Матеріал схожий на дуже товсте скло.

У 1997 році улоговину Белінгсгаузена в приантарктичній зоні обстежували автралійські військові моряки. На глибині 6 кілометрів кінокамера батискафа відобразила овальні утворення, що випромінювали інтенсивне внутрішнє світло. Плівку досліджували учені Королівського інституту океанології. Висновок був однозначний: ці споруди можуть бути тільки штучного походження.

Ці факти підводять до висновку про те, що глибини океану зберігають в собі велику таємницю. Можливо, не меншу, аніж широта космосу.

Підготував Андрій ГУСЄВ