ВЕЛИКІЙ ПІСТ — ШЛЯХ ДО ВОСКРЕСІННЯ

Якщо християнин хоче зрозуміти що таке духовне життя, що воно дає йому в сучасному світі, то відповідь на це запитання він повинен шукати не в соціології і політологічних напрацюваннях, а у віровченні Церкви, її літургічному бутті. Життя з Христом — це не приниження в рабському чині, а багате й радісне існування, коли Бог відкриває людині нові реалії життя, нові обрії мислення. Християнська етика полягає не в тому, щоб відповідати концепції «успіху, росту, фінансового благополуччя й процвітання». І це не виконання добрих справ заради того, аби домогтися благовоління у загробному світі, не послух архаїчним правилам святої стародавності, які були сформульовані святими подвижниками й створені десь далеко від нас, в епоху Древньої Церкви.

Втілення християнської етики означає, що сьогодні ми вчимося жити з Богом з урахуванням нинішніх життєвих реалій, але не наслідуючи світські стандарти життя, а кардинально трансформуючи світ у контексті буття Христового. Тут віруючій людині потрібна соціальна мобілізація християнських зусиль, моральна цілісність, парафіяльна модернізація, постійне прагнення до богословського пізнання світу, прояв волі, духовного горіння серця та християнської мудрості. Цьому нас вчить життя, навчання, смерть і воскресіння Христа Спасителя, керівництво й освячення Святого Духа в таїнствах Церкви. Відчуття присутності Бога в молитві, церковному богослужінні, оптимізм святих апостолів, відвага пророків, мужність мучеників і досвід святих отців насичують християнське буття новим змістом і сенсом існування у Христі.

Книжки святих отців християнського минулого, сучасні роздуми богословів Церкви з питань історії, богослов’я, богослужіння залишили нам приклад духовного життя. Коли ми читаємо цей список, у нас може скластися помилкове враження, що все це незалежні одне від одного джерела мудрості, але насправді це не так. Вони взаємопов’язані сотнями різних духовних і трансцендентних ниток. Богословське мислення, інтелектуальна інтуїція та мудрість християнського життя багато в чому складаються з уміння прислухатися до історії Церкви й безцінної спадщини релігійного життя усього людства.

Християнське життя — це смерть для гріха й повернення до справжнього існування з Богом через Воскресіння Христа Спасителя. У цьому зміст таїнства святого хрещення — початок мандрування до Царства Божого. Образи подорожі до Царства Божого, духовної досконалості наповнюють духовну християнську літературу й усю богослужбову традицію. Наприклад, зараз, у цей період християнин починає свою подорож через Великий Піст до світлого Христового Воскресіння.

У період Великого Посту християнин повинен зробити подорож від гріха, пороків, недоліків «від єгипетського рабства» у землю обітовану, в Царство християнської радості Воскресіння Христова і повноти буття. Для християнина святою обітованою землею стає увесь світ, і в ході нашої подорожі до Царства Божого сам Господь виявляє нам свої чудеса, силу, реальну енергію, благодать Святого Духа, що перетворюють увесь матеріальний світ.

Наша подорож починається зі смерті й воскресіння Господа Ісуса Христа. Звідси треба пам’ятати, що під час нашої мандрівки через пустелю невір’я, скептицизму, розчарування, розпачу й зневіри нам доведеться зректися гріховного способу мислення, яке й приводить людство до жахливих явищ буттєвої порожнечі та соціальних протиріч.

Зречення нам необхідно тому, що світ у його теперішньому стані далекий від свого кінцевого призначення за задумом Творця, і тому багатьом речам, які глибоко ввійшли в наші людські надбання й гріховні звички, православні християни повинні сказати недвозначне «ні». Тільки відкинувши своє гріховне буття, свій гріховний внутрішній світ і взявши свій хрест, можна досягти спасіння.

Це, як ми бачимо, радикальним чином відрізняється від програми численних сучасних психологічних концепцій «пізнай себе, твій розум і твоє я — ключ до успіху й процвітання». Але християнин знає, що здолати свій гріховний світ дуже важко й неможливо без допомоги Бога. Це неможливо зробити самостійно навіть за допомогою титанічних моральних зусиль і координації волі. Тут можна покластися лише на таке джерело сили, що перебуває поза межами емпіричних уявлень людини: на силу Святого Духа. Через таїнства Хрещення, Покаяння і Євхаристії ми долучаємося до смерті й воскресіння Христа Спасителя.

Разом з тим, на цьому шляху духовної динаміки, матеріальних здобутків і соціальної активності ми робимо нові відкриття. Нове життя у Христі — це не відмова від нашої людської природи, але її нове утвердження, і тому є безліч явищ земного буття, яким християнин повинен сказати «так», хоча, на перший погляд, це суперечить його духовно-аскетичній інтуїції, богословській схоластиці, і може навіть морально збентежити. Воскресіння Спасителя дає змогу зрозуміти нам, що в християнському світосприйнятті ми вчимося новому життю.

Треба наголосити, що етика Православної Церкви, врешті-решт, — не абстрактний ідеалізм чи містицизм, а об’єктивний досвід реального спілкування з Творцем всесвіту, якій пов’язаний із безпосередньою реальністю життя, з його суспільною та історичною дійсністю. Саме те, що Христос був розп’ятий при Понтії Пілаті, свідчить про реальність історичного, а не міфічного, вигаданого Христа, бо саме Понтій Пілат — реальна історична постать в історії людства. Приймаючи на Себе людську природу, Бог вступає в потік часу, в певний момент людської історії. Ісус Христос — особа історична. Він народжується в конкретну епоху і в конкретному місці життя людства.

Тому страждання і смерть Христа мають об’єктивне значення. Христос здійснив перемогу любові над ненавистю. Христос, наш Бог, до кінця полюбив Свої творіння. Через любов Він сотворив світ, через любов Він народився у світі людиною, через любов перейняв нашу зруйновану людськість і зробив її Своєю власною. Через любов Він ототожнив Себе з усіма нашими бідами.

Смерть Ісуса на хресті не є поразкою, що була якось виправлена Його воскресінням. Сама по собі смерть на Хресті є перемогою. Але перемогою чого? Тут можлива лише одна відповідь: перемогою стражденної любові. «Бо ж любов, як смерть сильна... Водам великим любови не вгасити» (Пісн. 8, 6:7).

Хрест показує нам любов сильну, як смерть, любов навіть сильнішу від смерті. Христос воскресає з мертвих і Своїм воскресінням визволяє нас від тривоги й страху. Перемога на хресті підтверджена: відкрито показано, що любов сильніша за ненависть, а життя сильніше за смерть. Сам Бог помер і воскрес із мертвих, і отже, більше немає смерті: навіть смерть наповнена Богом. Завдяки тому, що Христос воскрес, нам більше нічого боятися темної чи злої сили у світі. Тому і в дійсності людського життя повинні завжди відбуватися події воскресіння та духовного оновлення. І це не лише ідея та релігійний містичний заклик, це реальність православної духовності і буття.

протоієрей Діонісій Мартишин,
 настоятель академічного храму Собору Дванадцяти Апостолів