Ну й ОРГАНІЗували...

У День подвійного свята — 92 річниці проголошення незалежності України від 22 січня 1918 року і 91 річниці Злуки двох держав 1919 року — політрада Української Національної Громади на чолі з лідером партії «Нова сила» Юрієм Збітневим організувала у Будинку кіно столиці форум громадських організацій з метою підготовки скликання Конституційних зборів України.

Для досягнення бажаного результату на всеукраїнському рівні в Києві раніше був створений за активної участі генерала О.Скипальського Оргкомітет Суверенних Конституційних зборів України, який, згідно оприлюдненого порядку денного, планувалось розширити з одночасним формуванням робочих комісій. Все, як і годиться на велелюдних громадських зібрання з неабиякою політичною задачею: скликати з усіх областей України повноважних народних представників для прийняття нової Конституції.

Українським національним силам сьогодення, на відміну від їх могутніх попередників — Франції і Росії — нічого не загрожувало: основною рисою теперішніх рушіїв історії виявилась … відсутність та безпомічність організованості. Після трьох годин зборів один з дотепних учасників запитав з трибуни: скільки організаторів грандіозного заходу залишилось в залі серед нечисленного кворуму після перерви? Виявилось, окрім ведучого зборів — ні одного! Весь склад великої президії подався з холодного залу до теплого борщу на власній кухні! Великим тиранам і диктаторам відтепер ніщо не загрожує...

На цьому годилось би поставити крапку і забути, аби не велика кількість представників громадських організацій, яка з надією відгукнулась на заклик — створити нову Конституцію України.

Сподівалася громада на прийняття рішення з цього питання у формі резолюції зборів, яка б пояснила суспільству необхідність заміни чинної Конституції.

Але, як відзначив промовець, — ані протоколу, ані протоколіста. Звичне «випускання пари».

А як же «розширення складу комітету», а як же «створення і укомплектація робочих комісій»?

Виконана лише одна програма — ЗМІ: були дві телекамери.

Та попри безпорадних організаторів зборів нагальна проблема залишилась: незаконність існуючої Конституції. Хто обговорював і приймав чинну Конституцію? Відповідь — «вузьке коло спеціалістів». Воно ж і переробляло десь там — «поза городами» — Основний закон України з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку. А якщо треба буде, то переробить на що завгодно, аби лишень утримати владу. Так робила КПСС. Тому суспільство і проковтнуло звичну ідеологічну поживу, кинуту згори, загорнуту у законодавчий папір з визначенням народу як «єдиного суверена влади» з правом схвалювати або відхиляти конституційний проект та здійснювати доповнення. Безглуздість окремих положень сучасної Конституції породжує у суспільстві протистояння і всепоглинаючу боротьбу кланів. З доброго дива, наприклад, Верховна Рада, крім притаманної їй функції приймати похідні від Конституції закони, наділена ще й «правом» призначати та знімати посадових осіб, що є правом виконавчої влади, а обидві ще й формують третю гілку влади — судову — більшого безглуздя важко придумати. На місце збалансованості і взаємним противагам трьох гілок влади в Конституцію України високочолі мислителі заклали бомбу взаємного знищення і протиборства. Народні, а тепер за новим виборчим законом — партійні депутати — обираються «всліпу», наче при грі в «очко», а перед самими президентськими виборами латають та перероблюють закони про вибори в залежності від того «чия взяла». Депутати самі собі встановлюють разом з «державними службовцями» (витвір народного слуги О.Мороза) захмарні зарплати, тримаючи у суворій таємниці розмір найбільших в Україні зарплат і відповідно пенсій, не забуваючи при цьому гірко побиватися над мізерними пенсіями і заробітками власних виборців. Верховна рада порпається в Конституції, як посудомийка на кухні з брудним посудом, кожного разу підганяючи «непорушний» Основний закон під потреби най­більшого і зажерливого клану партдепутатів — ось нагорода людям за дотримання законності і участі у безумовно чесних виборах. В новій Конституції ми хочемо обирати всі три незалежні, але збалансовані, гілки влади, ми закладемо в Конституції у процентному відношенні шкалу найменшої і най­більшої зарплати і пенсій, ні, ми будемо обирати і відкликати лише конкретних депутатів, виборчий закон буде зафіксований раз і назавжди в новій Конституції, яку обговоримо і схвалимо ми, громадяни! І нарешті заборонимо Верховній раді щодня міняти статті Конституції в залежності від перемоги тієї чи іншої фракції. Зміна однієї статті Конституції буде можливою лише при річному її обговоренні з наступним референдумом, а не у сесійній залі під кулачний бій депутатів. Для цього потрібне усвідомлення громадян: Конституцію приймають Конституційні збори, а не Верховна чи якась інша «захмарна рада»! А делегатам Конституційних зборів буде заборонено обиратись до Законодавчого корпусу (ВР), щоб не робили закони Конституції «під себе» (досвід Національних зборів Великої Французької революції). Ось, приміром, те, що покликало людей на збори, аби на власні очі побачити лише претендентів на нову «еліту».

Тож для народного волевиявлення зі створення нового Основного закону залишилось зовсім небагато — за великим задумом «розширеного і доповненого Оргкомітету» скликати всеукраїнські Суверенні Конституційні Збори заходами безпомічних організаторів з «Нової сили».