Динаміка духу та творчості

Під час Різдвяного посту напередодні свята святителя Миколи Чудотворця (19 грудня) редакція газети звернулася до настоятеля академічного храму дванадцяти апостолів, завідувача кафедри православної культури та теології МАУП, доктора богослов’я протоієрея Діонісія Мартишина з проханням розповісти про богослов’я і місію Православної Церкви у сучасному світі.

Розповідаючи про історію Церкви, аналізуючи життя та писемність святих, треба постійно нагадувати, наголошувати і підкреслювати, що церковне життя не зводиться лише до історичних фактів, воно формує сфери сьогодення і моделює християнське життя майбутнього. Досвід святих отців освячує і конструює людську історію, оскільки має особистісний реальний приклад можливості наближення до Істини й пізнання Бога. Богослов’я Церкви — це відтворення й трансляція внутрішнього світу подвижників благочестя у площину життя та цінностей сучасного людства. Досвід навернення до Бога дозволяє людині перетворювати кожен день буденного існування на яскраву біографію індивідуального подвижницького життя особистості. Розуміння цього має великий потенціал у вихованні й освіті. Церква повинна надати можливість сучасній людині зрозуміти, що істинна свобода та велич людства — у духовному подвигу. Церковне буття завжди існує у формі історичної творчості, заглиблення у свій внутрішній світ, душу та серце. Церковна історія — це не тільки те, що минуло, вона пробуджує сьогодні наскрізні, вічно живі цінності Христа Спасителя.

Духовний світ християнина — це перш за все спосіб життя та дії, що виражає досвід тисяч поколінь людей, які мали реальний досвід спілкування з Христом у благодаті Святого Духа. Про будь-яке явище церковного життя можна говорити лише в контексті вираження та використання живого досвіду спілкування з Богом, освячення історії благодаттю Творця Вседержителя. Богослов’я — це не просто вираження чогось, бо тоді воно б перетворилось на виражальні засоби, на мову лише історії. Богослов’я — це система перенесення цінностей Церкви та реалізму життя самого Христа в сучасне буття людини, у смисл її життєдіяльності з урахуванням досвіду минулого та перспектив майбутнього. Це спосіб побудови життя людини коштом досвіду сотень минулих поколінь святих праведників — подвижників духа, коштом реалізованих і — що вкрай важливо — ще нереалізованих можливостей історичної дійсності Православної Церкви. Богослов’я — це динаміка духу та творчості. Воно не зводиться до статичної побудови з метафізичних ідей, етичних концепцій, обрядів та ритуалів. Перенесення духовного досвіду минулого на цінності сучасності означає в богослов’ї також і реалізацію нереалізованого, актуально можливого і в цьому сенсі — продовження церковної історії у рамках людської свободи та духовної творчості. Православне богослов’я може бути визначене як актуалізація смислового потенціалу творчої діяльності Святого Духа у потенції людського буття. Тому православні християни повинні бути сумлінними працівниками в усякій діяльності і напрямку сучасного життя, вони повинні все висвітлювати і розглядати через призму християнської свідомості й повсюди вносити подвижницький дух творення Правди та Істини Божої. Все це необхідне для розуміння сутності християнської місії.

Поєднати православну віру, євангельську радість, релігійну мораль із повсякденними інтелектуальними думками, соціальними сподіваннями і надіями сучасного світу означає допомогти знайти сучасній людині від­повіді на питання та протиріччя розвитку сучасної цивілізації. Православна віра стане зрозумілою і реально затребуваною для молоді й усього суспільства лише тоді, коли православне богослов’я вирішить інтелектуальні протиріччя людського буття і, попри всю множинність та суперечливість існуючих векторів духовного життя, приведе людину до єдиного справжнього, — містичного, молитовного та літургічного спілкування з Творцем.

Там, де сьогодні перемагають психологія, філософія, ідеологія та політичні спекуляції, має перемогти Божественне Одкровення, бо його транслює і передає Одвічне Слово — Божественний Логос — Христос Спаситель світу, Який сильніше людського слова. І якщо ця істина не стає очевидною для багатьох людей, то це означає тільки те, що краса та переконливість Святого Євангелія затемнюється інерцією, пасивністю християнського життя. Сьогодні Православна Церква стоїть перед новими завданнями, новими проблемами, новими темпами життя сучасного людства. І вирішення цих завдань, подолання негативних процесів деморалізації, духовний підйом можливі лише за умови коли Православна Церква, вільна від стихій світу і духу віку цього, здійснюватиме свою спасительну місію свободи від гріха в торжестві людського духу і творчості, за висловом апостола Павла, «для творення самого себе в любові (Еф. 4 — 16)».