Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Моє слово людям

За убієнних у тридцять третьому голодною, насильницькою смертю мільйонів моїх братів-українців ще й досі ніхто не відповів. Нових «нюрнбергів» нам не треба, але моральне покарання колишніх винуватців за скоєний геноцид (принаймні, символічне) через міжнародний суд повинно обов»язково відбутися.

* * *

Найпростіший і найвідчутніший спосіб ослабити державу — наповнити її аморальними вчителями на всіх рівнях.

* * *

Коріння часу заглиблене в історію мого народу; крізь затемнену химеру віків видніються могили холодні й сумні. Бачу натруджені руки, простягнені в благанні розпачливім до неба, аби Бог змилувався до них: бо — в ярмі. Це ярмо й до сьогодні тяжіє над нами.

* * *

Моя мама

Моя мама — звичайна жінка-українка. Пережила голодовки тридцять третього і сорок сьомого років. Перенесла на своїх жіночих плечах усякі дурнуваті трубації-перетрубації в державі і рідному колгоспі; змалечку від зорі до зорі трудилася на полі і сама виховала, вивчила, підняла на ноги нас, трьох синів. Згодом, коли стала вже пенсіонеркою, шахраї державники пограбували її, знецінивши геть, зароблені тяжкою працею, гроші на ощадній книжці: тисяча рублів і сорок три копійки... Гроші вона берегла на чорний день, а точніше, на смерть. Ще згодом вона невиліковно захворіла, і я допомагав їй грішми на ліки й на прожиття. Але... маючи воїстино добре материнське серце, навчена бідами й «заворухами», мама економила навіть на ліках (про це довідався після її смерті). Аби зекономлена копійка лишилася нам, дітям. До останнього свого подиху мама думала і дбала про нас. Ось чому мою рідну неньку, звичайну українську селянку, за душевними і моральними якостями, мужністю і добротою серця, працелюбством і талантом я ставлю поруч з найвищими духовними авторитетами й світочами.

* * *

Не мрійливість і сентиментальність гублять українця — бездіяльність, коли треба проявити сувору рішучість і непоступливість.

* * *

Таке враження, що українському народові ніби подобається, коли його постійно і планомірно ведуть не туди і не ті люди. Що ж, коли подобається — хай терпить і лишається обдуреним...

* * *

Українці хворі дивною хворобою: перелякані лякають нормальних...

* * *

Поки що в Україні так виходить, що хто не порушує законів, той найбідніший.

 

Олесь Воля

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com