Земля без людей?

Ми звикли вважати, що з прадавніх часів чисельність людей на планеті неухильно зростала, проте всього 70 тис. років тому наш біологічний вид (людина розумна) був близький до повного вимирання.

Приблизно 3000 поколінь тому — мить в еволю­ційних масштабах часу — народонаселення всієї Землі скоротилося на­стільки, що могло б поміститься на одному футболь­ном полі. Результати дослідження ДНК дозволили оцінити приблизну кількість тих, хто вижив — менше 10 тис. осіб. У одному з досліджень стверджується, що жінок залишалося всього близько п’ятиста осіб. Століттями кожне наступне покоління наших пред­ків могло стати останнім.

Свідченнями такої популяційної кризи («темно-зеленої шийки» еволюції, на арго біологів) стали наші моле­кули ДНК. Справа в тому, що генетична різноманітність сучасних людей не дуже вели­ка. Недавно вчені змогли пояснити цей факт, уточнивши швидкість накопичення нових генів. Розрахунки показали, що в певний момент число здатних до дітонародження самиць людини розумної було мізерним. Інші дослідження ДНК підтвердили такий висновок і дозволили уто­ч­нити дату кри­тичного періоду — приблизно 70 тис. років назад. Саме тоді, після сотень тисяч років успішної еволюції, людина раптом опинилася на межі вимирання.

Генетики визначили масштаби і час кризи популяції, але не мог­ли зрозуміти її причину. Насправді розгадка таємниці лежала буквально під ногами. Нашарування попелу і уламкового матеріалу вказують на одне із найстрашніших стихійних лих в історії життя на Землі. Палеокліма­тологи і геологи стверджують, що воно сталося 71 тис. років тому.

Все почалося з виверження вулкана Тоба на індонезійському острові Сумат­ра — найпотужнішого за останні 2 млн. років і одного з найсильніших за останніх 450 млн. років. Його наслідки від­чула вся планета. Діаметр кратера, що залишився після виверження, перевищував 100 км.

Про масштаби і наслідки цього ка­таклізма можна судити не лише по величині кратера, але і по випаданню вулканічного попелу, сірки і інших компонентів, які і нині знаходять в осадових відкладеннях і льодах аж до Гренландії, що в 11 тис. км. від Суматри.

Зразки льоду, узяті буром з глибин льодовиків, містять сірку, попіл і мікроскопічні сліди життя, зокрема пилок. Це допомогло уточнити час виверження Тоби і оцінити, наскільки довго його наслідки відчувалися у всьому світі.

Власне, виверження тривало близько двох тижнів. За ним послідували шість років «вулканічної зими», коли сонце заховалося за густими хмарами пилу і попелу і обмежило процес фотосинтезу на планеті. Ре­зультатом всього цього стало також як мінімум тисячолітнє глобальне по­холо­дання. Багато людей загинули відразу, під час виверження, проте криза популяції, про яку го­ворят генетики, майже напевно почалася пізніше, коли падіння літньої температури в різних куточках планети сягло 12°С.

Клімат став не лише холоднішим, але і сухішим, що призвело до поступового руйнування багатьох екосистем. Насінню не вистачало вологи і тепла для прора­стания; через нестачу світла погано розвивалися і втрачали живильну цін­ність плоди, сходи і коріння. Поча­лося масове вимирання травоїдних тварин. Земля вкрилася трупами парноркопитних.

Голод і холод явно не спонукали до дітонародження. Малята, що з’являлися на світ, як і люди похилого віку, вмирали першими. Наступними, зазвичай, були жінки, як особини менш здатні до опору агресивному середовищу, ніж фізично сильніші і витриваліші чоловіки. Шанси людини розумної на виживання знижувався з кожним по­колінням.

Неандертальці хоча і були біологічно адаптовані до суворих умов, схоже, різко скороти­ли свою чисельність і відступили на південь Європи.

Скільки всього людей було до виверження Тоби, невідомо, проте після цієї катастрофи їх ледве вистачило, щоб не зникнути.

Уявімо: так і не почавши полювати на мамон­тів і розписувати стіни печер, людина розумна залишила б інопланетним експедиціям не більше слідів свого існування, ніж архантропи, неандертальці та інші примати, що ходили на двох ногах.

Людина вижила завдяки трьом дощовим тропічним областям, де збереглися сприятливі для виживання умови. Вони розташовувалися в Африці, де археологічні знахідки говорять про нову хвилю післякризового розселення людей. Знаряддя праці віком 70 тис. років підтвер­джують: розвиток саме людського інтелекту почався на цьому конти­ненті набагато раніше, ніж в інших регіонах.

Сучасне людство зобов’язане своїм існування декільком дрібним афри­канским популяціям, які, — завдяки дивному збігові обставин і везінню — зуміли пережити геоло­гічну катастрофу, що винищила більшість населення планети.