Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Республіка «комбрига» Камінського

Твердження, що в сучасній Росії заборонили об’єктивне вивчення т.зв. білих плям в історії Великої Вітчизняної війни, є некоректним. Існують певні рекомендації щодо висвітлення цих проблем на телебаченні. Але! Це пояснюють тим, що основним глядачем провідних каналів РТ є маргінальна публіка, яка за своє життя не брала до рук жодної книги, крім, хіба що, букваря. Та й то — розпорядилася ним так, як колись Буратіно. Відтак — не сформувалося аналітичне мислення, зокрема, здатність переосмислювати певні усталені факти і постулати.

Що ж до освіченого російського читача і глядача, то він має у своєму розпорядженні достатню кількість серйозних наукових видань, автори яких без прикрас викладають гірку правду про недавнє минуле своєї батьківщини. Матеріали однієї з таких праць, книги російського історика Бориса Соколова «Окупація. Правда і міфи» використані у нашому коментарі.

«Локотська республіка» — до останніх днів існування СРСР навіть згадка про неї суворо заборонялася. Фактично лише в 2002-му році вищезгаданий Б.Соколов детально, спираючись на офіційні радянські і німецькі документи, розповів про це унікальне державотворення.

Локотську республіку на території нинішньої Брянської області РФ проголосили в листопаді 1941-го року два інженери місцевого спиртзаводу: Костянтин Воскобойнік та Броніслав Камінський. Територіально вона охоплювала кілька районів на південному заході Брянщини і межувала, зокрема, з Сумською областю України. Республіка мала всі формальні ознаки держави — кордони, виборне самоуправління, уряд, главу держави, спочатку Воскобойніка, а з 8-го січня 1942 р. Камінського, міліцію і навіть свої збройні сили — Російську Визвольну Народну Армію. Офіційною ідеологією Локотської республіки став націонал-соціалізм, правлячою партією — Російська націонал-соціалістична партія.

Воскобойнік і Камінський заснували свою республіку через місяць після того, як гітлерівці окупували Брянщину. І от тепер увага — найцікавіше! Пригадайте короткочасну, щоб не сказати миттєву історію незалежної України, проголошеної у Львові Бандерою та Стецьком і трагічний фінал переважної більшості її засновників. Берлін не визнавав будь-яких форм національного державотворення на теренах окупованої України. А от Локотська республіка проіснувала аж до 1944-го року.

Берлін визнав автономію Локотської республіки вже через 2 тижні після офіційного звернення. Гітлерівське командування на Східному фронті одержало наказ всіляко підтримувати і захищати російських націонал-соціалістів. У внутрішнє життя Локотської республіки німці фактично не втручалися.

Сам факт існування нехай невеликої, але все ж таки російської фашистської державки став для Кремля джерелом постійної тривоги. Сталіну регулярно доповідали про стан справ у Локоті і околицях. До кордонів республіки підтягли значні сили спеціальних загонів НКВС, замаскованих під червоних партизанів. І справа тут була не в мілітарній потузі брянських сепаратистів. Чисельна кількість їхньої армії разом із міліцією ніколи не перевищувала 15 тисяч чоловік. Крапля в морі на тлі мільйонних армій СРСР та Німеччини. Сталіна, як досвідченого партійця, найбільше лякала ідеологія, що припала до душі (хоча й з різних міркувань) певній частині радянських громадян.

Маленький, але промовистий факт: в республіці діяли 345 шкіл, майже 50 лікарень і медпунктів і навіть спортивні клуби. У перші ж дні було відкрито практично всі закриті радянською владою церкви. Видавалися свої газети.

Російська націонал-соціалістична республіка проіснувала близько двох років. Потім Камінського, його збройні сили, міліцію і адміністрацію організовано евакуювали у Вітебську область, де під їхній контроль передали чималу територію.

Історія Локотської республіки завершилася восени 1944-го року. На той час Камінський і компанія звірствували вже у Варшаві, придушуючи антигітлерівське повстання поляків. Відчуваючи близький кінець, Камінський спробував запропонувати свої послуги командуванню УПА, але одержав рішучу і категоричну відмову. Невдовзі «комбрига Камінського», як він себе називав, пристрелили гестапівці, а рештки його війська влили до складу генерала Власова.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com