Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Гамбіт по-сталінськи

10 липня 1941 р. німецькі війська вийшли на р. Ірпінь і опинилися за 15 км від Києва. Свого часу поблизу міста було зведено потужній Київський укріплений район. Однак, з просуванням радянських військ у вересні 1939 р. на захід України і встановленням нового радянсько-німецького кордону, Київський УР був законсервований. Сектори обстрілу заросли чагарником, і КиУР став непридатним для оборони. Але з початком війни доти були переобладнані. В усіх оборонних спорудах поставили кулемети, в деяких — гармати малого калібру. Терміново почалась робота з відновлення УРу. Але ніхто не сподівався на те, що вже через три тижні після початку війни німецька армія буде стояти під стінами української столиці.

Офіційна радянська історіографія, як правило, змальовувала патріотизм та морально-полі­тичну єдність радянського народу: тисячі заяв до військкомату, десятки тисяч народних ополченців, сотні тисяч киян на будівництві військових споруд. Але в реальному житті все було набагато складніше. За даними архівів, багато киян не вірили в ефективність оборони міста, знали силу вермахту, багато хто готувався і до розправи над комуністами, вірив в український уряд, що відродить самостійність України... Дійсність заперечила і ці прогнози.

Спроба 6-ї армії Вермахту увірватись у Київ на плечах відступаючого Південно-Західного фронту провалилась. Хоча дорогу фашистам перегородили не регулярні армійські сили, а зведені військові частини, які складались з воїнів-десантників, окремих частин НКВС, курсантів першого і другого київських артилерійських училищ, загону прикордонників, народних ополченців і партизанів.

В екстремальних вій­ськових буднях вимагалися не тільки героїзм і жертовність бійців і командирів, а й холодний і точний розрахунок командування. Після жорстоких поразок і втрат в Західній Україні командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник М.Кирпонос перебував у важкому моральному стані. Тим часом німці розрізали лінію оборони військ Південно-Західного фронту в центрі і стрімко просувались до Києва. Німецькі війська відрізнялись високим вишколом, маневреністю, взаємодією різних родів військ. Німецькі танкові колони супроводжувались прикриттям піхоти, яка для швидкості пересувались на машинах, мотоциклах і велосипедах. Бронетанкові і моторизовані частини Вермахту підтримувала німецька авіація. А от радянська авіація, мало того, що зазнала великих втрат в перші години війни, діяла не ефективно. З 22 червня по 20 серпня 1941 р. пілоти 36-ї винищувально-авіаційної дивізії, яка входила до складу київського району ППО, здійснила 6856 літако-вилітів і знищила в районі Києва всього 32 ворожих літака. Але плани гітлерівців оволодіти Києвом на марші в липні 1941 р. зазнали невдачі. Проведені напередодні війни німецьким генеральним штабом «ігри» не врахували стійкості оборонців міста. Під прикриттям частин Київського УРу з резервів Ставки була сформована 37-а армія під командуванням генерала А.Власова, яка до останнього дня буде захищати столицю України. 37-а армія завдала по німцям потужного удару і змусила їх перейти до оборони. Хоча, за планом «бліцкригу», на 15 липня 1941 р. німці вже мали заволодіти Києвом.

Головною причиною переходу військ Вермахту до оборонних дій на київському напрямку були значні втрати, які понесли армії групи «Південь», та загальна втомленість німецьких військ за три тижні боїв з початку війни. А також значна перевага радянських військ у живій силі і техніці, і опір, що чинили захисники міста.

29 липня 1941 р., коли ситуація під Києвом дещо стабілізувалась, Г.К.Жуков допо­відав радянському керівництву про ситуацію на радянсько-ні­мець­кому фронті. Якщо група армій «Пів­день» вимушена була перейти до оборони, то групи армій «Північ» і «Центр» своє завдання виконали: фон Леєб стояв біля стін Ленінграду, а фон Бок — під Смоленськом. Німецькі війська глибоко вклинились в радянську оборону і на випадок спільних флангових ударів могли оточити війська Південно-Західного фронту. Щоб уникнути можливого оточення армій Південно-Західного фронту, Г.К.Жуков запропонував відвести їх на Схід, тобто залишити Київ, але в той же час організувати контрудар в районі Єльні, на південь від Смоленська. «Які там ще контрудари, що за дурниці, — різко зауважив Сталін, — як ви змогли додуматись здати ворогу Київ?» Сталін звільнив Жукова, замінивши його Шапошниковим, і відправив командувати Резервним фронтом в район Смоленська. Вчинивши розправу над Жуковим, Сталін все ж дослухався до можливої небезпеки флангових німецьких ударів. Тому було вирішено створити Брянський фронт, який мав розбити Гудеріана.

Непередбачена затримка на південно-західному напрямку дуже занепокоїла Гітлера. Всіх можливостей армій Кирпоноса Гітлер не знав, але досить серйозно ставився до можливого удару по флангам групи «Центр», яка рухалася на Москву. Щоб підбадьорити своїх генералів, Гітлер віддав наказ: «8 серпня 1941 р. провести в Києві німецький військовий парад». І війська Вермахту з початку серпня з новою силою кинулись в бій. Тепер все відбувалось, як на штабних картах напередодні війни: польові частини 6-ї німецької армії почали шалений фронтальний тиск проти захисників Київського укріпрайону, а моторизовані під­розділи цієї армії раптово розгорнулися на південь і охопили кільцем дві радянські армії, які перебували в районі Умані. Північне крило 6-ї армії почало наступ на Коростень, щоб вийти до Дніпра вище Києва. Таким чином, північне і південне крило армій Рунштедта мало затиснути захисників Києва. Ставка Верховного Головнокомандування нарешті втрутилась в події, які розгортались під Києвом. Щоб деблокувати дві радянські армії під Уманню, було наспіх підготовлено контрудар по зовнішньому кільцю німецького оточення. В наступ перейшло ліве крило Пів­денно-Західного фронту. Але потужний радянський бронетанковий кулак, як це вже було не раз, вступав в бій не всіма наявними силами, а окремими підрозділами по черзі. З мінімумом палива і запчастин 6-а і 12-а армії, опинившись в уманському котлі, чинили відчайдушний опір і намагалися вирватись із оточення. Генерал Клейст дав наказ будь-якою ціною утримувати зовнішнє кіль­це оточення, а внутрішнє кільце дожимало в цей час оточені радянські війська генералів Музиченка і Понєдєліна. День і ніч «працювала» німецька авіація, яка домінувала на південно-західному напрямку. Командування оточених військ прийняло рішення прориватись своїми силами. Однак здій­снити прорив не вдалося. Остання відчайдушна спроба вирватись із «котла» була здійснена в ніч на 6 серпня 1941 р.

Перемога під Уманню була першою великою перемогою німців в битві за Київ. В полоні опинилося понад 100 тис. солдатів і офіцерів, в руки ворога потрапило більше 300 танків і біля 1000 гармат. Разом із своїм військом в німецькому полоні опинились генерали Музиченко і По­нєдєлін. Останній вижив в німецьких концтаборах, але після визволення був розстріляний за наказом Сталіна за «антирадянські висловлювання під час полону». 4—6 серпня німецький наступ набув кульмінації. Підрозділи Вермахту вийшли на пів­денно-західні околиці міс­та. Командування Пів­денно-Західного фронту кинуло в бій всі існуючі резерви: підрозділи парашутистів, які мали діяти в німецькому тилу, партизанів, народних ополченців і бійців винищувальних батальйонів. Основу київського ополчення складали робітники кондитерської фабрики імені К.Маркса, заводу імені Ф.Дзержинського, «Червоного гумовика», фабрики імені Боженка, працівники київської залізниці, студенти і викладачі столичних ву­зів. Німецький наступ захлинувся. Начальник штабу групи армій «Південь» доповідав німецькому Верховному Головнокомандуванню: «Наші війська сильно вимотані і зазнають великих втрат. Важке становище на північному фланзі може бути полегшено тільки завдяки перегрупуванню частин і підходу нових сил».

Провал серпневого наступу на Київ досить серйозно вплинув на подальшу німецьку військову кампанію. Доки потужній укріпрайон навколо Києва на правому березі Дніпра залишався в руках радянської армії, фон Рундштедт не міг продовжувати наступ на Харків і Ростов, як це передбачалось планом «Барбароса». Починаючи з перших чисел серпня, Рундштедт постійно просить у Берліна нових підкріплень для своїх армій.

На серпень 1941 р. стратегічна ситуація розрядилась наступним чином. По-перше, гітлерівцям вдалося нанести важких поразок арміям Південно-Західного фронту, але остаточно знищити їх німці не змогли. По-друге, ворог захопив більшість територій Правобережної України, але наступне просування зупинилося. По-третє, за два з половиною місяці кровопролитних боїв група армій «Південь» своєї головної мети не досягла. (Не вдалося захопити Київ, з’єднатися з арміями групи «Центр» для вирішального наступу на Москву.) В ті серпневі дні по Києву скрізь розповсюджувались агітаційні плакати і листівки: «Київ був, є і залишиться радянським». В центрі Хрещатика для огляду виставили зразки німецької військової техніки, що була захоплена радянськими військами. По головній вулиці столиці показово пройшли радянські танки з надписом «На Берлін». Водили по центру міста полонених німецьких солдат і офіцерів. В той же час, ситуація залишалася досить складною. 19 серпня за наказом Ставки Верховного Головнокомандування війська Пів­денно-Західного фронту відійшли на східний берег Дніпра. А Київ і Київський укріпрайон отримали наказ триматись до останнього.

Перед командувачем фронтом М.Кирпоносом повстала важка дилема. Як професійний військовий він міг добре передбачити розвиток наступних подій, якщо б німці форсували Дніпро з півдня і півночі. Тоді вони виходили в тил військам фронту. І трагедія оточення була б неминучою. Про це не раз він говорив начштабу фронту генерал-майору В.Тупикову. На відміну від Кирпоноса, Тупиков постійно сигналізував до Москви про небезпеку, яка насувалась. В екстремальній ситуації, яка виникла навколо КУРу, Кирпонос змушений був просити дозвіл на відхід війська за дніпровський рубіж у главкома західного напрямку С.Будьонного та начальника генштабу Б.Шапошникова. Ті повідомили Сталіна. Але, коли розгніваний Сталін передзвонив в штаб фронту, Кирпонос виправдовувався: «У нас і думок не було про відхід військ».

В середині серпня 1941 р. Гітлер несподівано прийняв рішення внести зміни до плану «Барбароса». Бронетанковим силам групи армій «Центр» було надано наказ на передислокацію на південь, щоб фланговим ударом розгромити вій­ська Південно-Західного фронту. В наказі Гітлера йшлося: «Головною метою до наступу зими вважати не захоплення Москви, а захоплення Криму, індустріального і вугільного Донбасу і позбавлення росіян підходу до кавказької нафти». 22 серпня Гудеріан отримав наказ рушити негайно на Південь, щоб знищити радянські війська в районі Києва. Фон Бок і Ф.Гальдер були шоковані рішенням фюрера. Вони направили в Ставку Гітлера Гудеріана, який мав найбільший авторитет серед військових. Гудеріан терміново прибув в ставку фюрера разом з Гальдером. Гудеріан пояснював Гітлеру, що операція на півдні може забрати чимало часу. Війська будуть втомлені в боях, матеріальна частина буде потребувати ремонту, а танкісти — відпочинку. Припинення наступу на Москву означатиме серйозні зміни стосовно ходу всієї кампанії, що може мати найсерйозніші наслідки. Гітлер звинуватив генералів, які не розуміли «економічних аспектів війни» в прямолінійності: «Мої генерали... не бачать, що росіяни вже розбиті. Мені потрібен південь. Мені потрібні метал, вугілля, кавказька нафта!» Гудеріан побачив, що йому не вдасться переконати фюрера, і дав наказ розгорнути свою танкову армію. В цей час Сталін прийняв застережливу доповідь Жукова, але був впевнений, що Брянський фронт на чолі з Єременком разом з військовими Кирпоноса зможуть зупинити Гудеріана. Не секрет, що оточення під Києвом — одна з найбільших помилок Сталіна. Він переоцінив сили Брянського фронту. 29 серпня Брянський фронт завдав удару по арміям Гуде­ріана. Трьом німецьким дивізіям протистояли 12 радянських. З двох сторін в бій було кинуто велику кількість танків і авіації. В своїх спогадах Гудеріан писав, що це були найкритичніші для нього дні. В бій було кинуто навіть хлібопекарську роту. Тільки небувалою концентрацією сил вдалося уникнути катастрофи. Німецький генерал запросив допомоги. Як це було не раз, на допомогу підійшли добірні есе­сівські частини: дивізія СС «Рейх» з-під Смоленська, полк «Грос Дойчланд» і перша кавалерійська дивізія. Поставлене Ставкою завдання розбити Гудеріана війська Брянського фронту вирішити не змогли. А Гудеріан перегрупував сили, побудувавши німецький наступ у вигляді клину, і, прикривши фланги, на чолі бронетанкових військ рушив на південь. Німецькі фланги витримали слабкі наскоки радянських військ. 10 вересня танкова дивізія німців прорвалася до Ромен і увійшла в глибокий тил арміям ПЗФ. До сьогодення історики сперечаються: чи міг Єременко зупинити і розбити Гудеріана? Можливо... Адже чисельна перевага, як і в багатьох військових операціях літа — осені 1941 була на боці радянських військ. Але в організації контрударів виявилися вже знайомі недоліки: не були підготовлені сильні угрупування, частини вводилися в бій окремими ешелонами і в різних напрямках, зв’язок між ними був відсутній і взаємодія теж. Замість масованого використання наданих йому танків, Єременко з початку вересня розпорошував їх по всьому фронту. Проте генерал Єременко виявив в боях особисту мужність: в одній шерензі зі своїми бійцями з автоматом в руках відбивав атаки ворога.

Цікаво, що в Києві не вистачало озброєння для ополченців. За даними ЦК КП(б)У, їх нараховувалося біля 50 тис. Тоді М.Хрущов додзвонився в Москву до Г. Малєнкова і попросив озброєння для захисту міста. Але позитивної від­повіді не одержав. Малєнков зауважив, що все озброєння пішло до Ленінграда, тому запропонував робити списи, мечі, інше озброєння на місці. На гнів Хрущова: «Ви що думаєте, що ми будемо битися з танками списами?», — Малєнков порадив запастися пляшками з бензином чи керосином.

Тим часом німці активізувались по всьому пів­денно-західному напрямку. Танки Клейста захопили плацдарм в районі Кременчука, форсували Дні­про, рушили на північ на з’єднання з Гудеріаном. Кирпонос повідомив Начальнику Генштабу Шапошникову про смертельну небезпеку для армій фронту. Відповідь Москви шокує все керівництво ПЗФ: «Всі ці дані не дають ще підстав для прийняття такого корінного рішення, про яке ви просите». В умовах кризи 8 вересня Будьонний бере на себе відповідальність і дає наказ на відступ військ КУРу, але під тиском Сталіна наступного дня відміняє його. 11 вересня є одним із критичних днів київської оборони. Тільки тепер керівники штабу ПЗФ, насамперед, командувач південно-західним напрямом маршал С.Будьонний, наполегливо прочять дозволу Ставки на відхід військ КУРу. Натомість у відповідь надходять нереальні накази Сталіна: «повести відчайдушні атаки на конотопську групу німців, негайно організувати оборонний рубіж на р. Псьол з 5—6 дивізій; після цього почати евакуацію Києва». З точки зору військового мистецтва, все правильно. Але для того, щоб створити оборонний рубіж, у захисників Києва вже не було ні часу, ні вільних 5—6 дивізій. Війська ПЗФ за 2 місяці боїв ледве відбивали наступ німецьких військ і до якихось активних наступальних дій були не готові. В останні дні київської оборони Ставка Верховного Головнокомандування ще раз підтвердила, що не володіє ситуацією. 10 вересня Кирпонос повідомляє Кремль: «Фронт переходить до боїв в умовах оточення…». Але протягом 11—14 вересня Москва знову «бомбардувала» штаб ПЗФ нереальними вказівками. Начальник штабу Південно-Західного фронту В.Тупіков за власною ініціативою направив телеграму начальнику генштабу, в якій висловився за негайний відхід військ. Телеграма Шапошникову закінчувалась словами: «Початок зрозумілої Вам катастрофи — справа кількох днів». А у відповідь: «Ситуація вимагає виключної холоднокровності і витримки. Треба навіяти всьому складу фронту необхідність вперто битися, а не оглядатися назад. Необхідно неухильно виконувати вказівки т. Сталіна». Кирпонос, так і не отримав наказ про відступ. Тільки 18 вересня Ставка під­твердила дозвіл на відступ. Але вже було запізно.

В оцінках англійських військових істориків подвиг і жертовність Києва повністю себе виправдали. Кампанія 1941 р. в цілому закінчилась для німців повною невдачею. Вони не досягли жодних із поставлених цілей. Радянські війська, зазнавши величезних втрат, не були розгромлені.

Гітлерівські засоби масової інформації весь кінець вересня і початок жовтня 1941 р. сповіщали світ про велику перемогу німецької зброї під Києвом. Проте, лише воєспеціалісти знали, що замість запланованого наступу на Москву (15—20 серпня) фашистський наступ почнеться не раніше 2 жовтня. Радянське командування виграло час для орга­нізації оборони столиці і мобілізації резервів. Але за це було заплачено величезну ціну у понад півмільйона полонених і вбитих воїнів Південно-Західного фронту.

 

 

За матеріалами журналу «Історія в школі»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com