Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

І визволення обернулося брутальним упокоренням

Російська імперія давно робила спроби поставити під контроль західні українські землі. 16 (26) вересня 1655 р. підступило під Львів московське військо на чолі з Бутурліним, нібито союзне з армією Б. Хмельницького. Керівники Козацької України прагнули довершити розгром Польщі і об’єднати з Гетьманщиною Поділля, Покуття, галицьке Підгір’я, Білорусь і Підляшшя, «всі землі до Вісли, де українські церкви були».

Коли всупереч волі гетьмана Б.Хмельницького московське військо почало штурм Гусятина, то український керманич наказав московитів від міста відбивати, при тому багато було їх порубано, а тих, що вдерлися на мури, було бито ззаду з гармат, попри протести Бутурліна. «Нам головне — побити коронне військо, а ви ганяєтеся за користю», — відказував гетьман.

Не бажаючи діяти в інтересах Москви, Хмельницький Львів брати не став, а невдовзі повернув назад в Україну, причому московське військо зазнало великих втрат від союзних тоді полякам татар. Так закінчилося «звільнення» Західної України Росією у 1655 р.

Знову російське вій­сько з’явилися в Західній Україні під час Північної війни Росії із Швецією (1700–1721 рр.) як союзники поляків. Вигнали їх звідси шведи.

Невдовзі послала російські війська в Західну Україну цариця Катерина II. Вони зайняли Львів і всю Галичину. Комендантом Львова призначено генерала Кречетнікова. Під його командуванням у 1767 р. російські війська жорстоко придушили Коліївщину. Полонених гайдамаків Кречетніков привіз у Львів, де стратив у садистський спосіб перед польською шляхетською публікою.

Але й тоді Росія в Галичині не втрималася. 17 вересня 1772 року у Львів вступили австрійські війська. Під час революції 1848 р. в Австро-Угорщині російський цар заявив, що будь-яка спроба українців Галичини створити свою незалежну державу має бути придушена збройною силою, бо містить в собі загрозу для Росії. Такою загрозою росіяни вважали й існування в Західній Україні українських політичних партій, українських гім­назій, українських кафедр у Львів­ському університеті, видання українських книг та газет. Тому, коли в 1914 р. російські війська знову заволоділи Галичиною, за наказом нових властей було закрито всі українські культурні установи, кооперативи, українські періодичні видання. Запроваджено в школах російську мову. Репресій зазнала УГКЦ. Сотні її священиків вивезено до Сибіру, а митрополита Андрея Шептицького заарештовано і вивезено в монастирську тюрму в Суздалі.

Українці радикалізувалися і для оборони краю створили у складі австрійської армії корпус українських Січових Стрільців (УСС).

Після Ризького договору 1921 р. між Росією і Польщею про поділ України, радянський уряд не протестував проти застосування до них репресій з боку польських шовіністів. Навпаки, коли у березні 1939 р. Закарпатська Україна проголосила незалежність, СРСР разом з Польщею вчинив тиск на уряди Заходу, аби ліквідувати цю невелику Українську державу.

Сучасний український історик Юрій Шаповал пише, що Сталін та його соратники, укладаючи з Гітлером таємні угоди у вигляді секретних протоколів, порушували заповіти керівника, який для комуністів є авторитетом №1, себто, Володимира Леніна. Як відомо, у ленінському Декреті про мир бу­ло задекларовано, що біль­шовицький уряд відкидає будь-яку форму таємної дипломатії.

Звісно, цим Пактом тимчасово було зупинено просування нацистів на Схід і це дало змогу трохи відтягти війну. Входження західноукраїнських земель до складу «Великої України» і деполонізація суспільного життя мали позитивні для українців моменти. Адже на той час колонізація українських земель, що перебували під владою Поль­щі, набула жорстких форм і безповоротних тенденцій. На українські землі цілеспрямовано заселяли відставників Війська Польського з родинами, тим самим створюючи етнічні поль­ські осередки. Українців примушували ставати поляками, а хто пручався цьому, ті прирікали себе і свої родини на голодне існування. У той же час від­носна ліберальна атмосфера дозволяла ук­раїн­цям більш-менш легально відстоювати свої права і головне — вільно розвиватися економічно. Варто нагадати, що в Поль­щі тоді діяло більше 20 політичних партій, а в СРСР — одна.

Хоч як би там було, але унаслідок домовленостей із нацистами СРСР зайняв значну частину території тодішньої польської держави. «Правда» писала: «Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспромож­ність польської держави... З огляду на таку обстановку, радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної армії дати наказ військам перетнути кордон і взяти під захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії». «Німецьке населення одностайно вітає рішення радянського уряду взяти під захист близьке радянському народові білоруське і українське населення Польщі, залишене напризволяще польським урядом, що втік...»

З точки зору міжнародного права це була агресія, що порушувала низку міжнародних домовленостей. Але ця подія мала і позитивне значення для українського народу, який хоч і у рамках СРСР, але воз’єднався на спільній етнічній території. Відкрилися українські школи, вузи були переведені на українську та російську мову навчання. Проте далі почалося таке, що назавжди відразило західних українців і від соціалізму, і від СРСР.

26 грудня 1939 року, відповідаючи Ріббентропу на поздоровлення із 60-річчям, Сталін відзначив, що радянсько-німецьку дружбу скріплено спільно пролитою кров’ю. Для реалізації домовленостей про спільні дії проти поль­ського підпілля налагодили співпрацю гестапо і НКВД. У місті Закопане було створено спільний учбовий центр. У березні 1940 року тут відбулася зустріч працівників НКВД і Головного управління імперської безпеки.У ході військових дій командири передових частин нацистської і радянської армій здійснювали обмін спеціальними офіцерами зв’язку. У Гродно, Бресті та інших містах відбулися спільні військові паради. Наприклад, у Гродно з німецьким генералом парад приймав командир корпусу В.Чуйков, а у Бресті — генерал Г.Гудеріан і командир бригади С.Кривошеїн.

8 вересня з’явився наказ наркома внутрішніх справ СРСР Л.Берії №001064 «Про оперативні заходи у зв’язку зі здійснюваними учбовими зборами». Цей наказ зобов’язував наркомів вну­трішніх справ України І.Сєрова та Білорусії Л.Цанава на 22 годину 9 вересня зібрати відповідно у Києві та Мінську по 50 осіб оперативних працівників НКВД і по 150 осіб оперативно-політичних працівників прикордонних вій­ськ. Крім того, начальник Управління НКВД Ленінградської області С.Гоглідзе повинен був відрядити до Києва 30 оперативних працівників УНКВД і 30 оперативно-політичних працівників прикордонних військ, а з Москви, з центрального апарату НКВД, до Києва і Мінська мали прибути відповідно 10 і 15 оперативних працівників.

Наказом створювалося дев’ять оперативно-чекістських груп: п’ять у Київському особливому військовому окрузі (по 50—70 осіб у кожній) і чотири у Білоруському особливому військовому окрузі (по 40—55 осіб у кожній). Наказ зобов’язував виділити із військ Київського і Білоруського прикордонних округів у розпорядження оперативно-чекістських груп для виконання спеціальних завдань по одному батальйону чисельністю у 300 осіб кожний. Інший заступник Берії С.Круглов повинен був забезпечити резерв із територіальних органів НКВД чисельністю 300 осіб.

Невдовзі Сєров доповів Берії про виконання одержаних вказівок. 15 вересня до Києва з Москви надійшла шифрограма, що містила суворо таємну директиву Берії у зв’язку з майбутнім входженням Червоної армії на територію Західної України і Західної Білорусії. Цей документ відбиває масштаби наперед запланованих репресивно-каральних дій, дає можливість зрозуміти, для чого, власне, під виглядом учбових зборів створювались оперативні групи, а саме: «з просуванням наших військ та зайняттям тих чи інших міст будуть створюватися тимчасові управління (тимчасовий орган влади), до складу яких увійдуть керівники опергруп НКВД».

Працівники НКВД мали здійснювати роботу у контакті з військовим командуванням і під керівництвом тимчасових управлінь. Саме опергрупи повинні були створювати на місцях апарат НКВД шляхом виділення зі складу основної опергрупи невеликих груп чисельністю, що залежала від значущості даного населеного пункту. Ось конкретні вказівки з Директиви:

«1. Немедленно занять все учреждения связи: телеграф, телефон, радиостанции и радиоузлы, почты, поставив во главе органов связи надежных людей.

2. Немедленно занять помещения государственных и частных помещений банков, казначейств и всех хранилищ государственных и общественных ценностей и взять на учет все ценности, обеспечив их хранение.

3. Оказать всяческое содействие политотделам армии и прикомандированным к ним работникам в немедленном занятии типографий, редакций газет, складов бумаги и налаживании изданий газет.

4. Немедленно занять все государственные архивы, в первую очередь архив жандармерии и филиалов 2 Отдела Генштаба (экспозитуры, пляцувок — органов разведки).

5. В целях предотвращения заговорщической предательской работы — арестуйте и объявите заложниками крупнейших представителей помещиков, князей, дворян и капиталистов.

6. Арестуйте наиболее реакционных представителей правительственных администраций, руководителей местных полиций, жандармерии, пограничной охраны и филиалов 2 Отдела Генштаба, воевод и их ближайших помощников, руководителей к(онтр)р(еволюционных) пар­тий...

Аресты духовных лиц пока не производить, особенно католиков.

7. Занять тюрьмы, проверить весь состав заключенных. Всех арестованных за революционную и проч. антиправительственную работу освободить, использовав при этом мероприятия для вербовки агентуры и проведения политработы среди населения. Организовать новую тюремную администрацию из надежных людей во главе с одним из работников НКВД, обеспечив строгий режим содержания арестованных.

8. Одновременно с проводимыми операциями разверните следствие заключенных, к/р организаций с задачей вскрытия подпольных к/р организаций, групп и лиц, ставящих целью проведения диверсии, террора, повстанчества и к/р саботажа. Лиц, изобличенных следствием в организации политических эксцессов и открытых к/р выступлениях, арестовывать немедленно.

9. Приступите к созданию агентурно-осведомительной сети с расчетом охватить в первую очередь государственный аппарат, к/р буржуазные помещичьи круги и политические партии.

Особое внимание уделить быстрой организации осведомительной сети в редакциях газет, в культурно-просветительских учреждениях, продскладах, в штабах, рабочих гвардиях и крестьянских комитетах.

10. Принять меры к выявлению и аресту агентов провокаторов, жандармерии, политической полиции и филиалов 2 Отдела Генштаба, использовав для этого изъятый архив.

11. Обеспечить четкую организацию охраны общественного порядка. Организовать надежную охрану электрических станций, водопроводов, продовольственных складов, элеваторов и хранилищ горючего. Организовать борьбу с грабежами, бандитизмом, спекуляцией. Организовать работу по противопожарной охране, назначив нач. пожарных команд надежных людей.

Провести регистрацию и изъятие у всего гражданского населения огнестрельного оружия (нарезного), взрыввеществ и радиопередатчиков.

12. Опергруппам НКВД необходимо занять помещения, соответствующие требованиям работы НКВД. Для содержания подследственных арестованных организуйте внутренние тюрьмы, обеспечив их охрану и обслуживание.

13. В целях обеспечения безопасности и бесперебойности работы ж.д. транспорта работникам дорожно-транспортных групп НКВД на каждой крупной станции организуйте агентурно-оперативную работу по борьбе с диверсией, шпионажем и к/р саботажем, проводя эту работу под руководством начальников опергрупп НКВД. Соместно с комендантом и комиссаром станции организуйте охрану станций, депо ремонтных заводов, станционных складов водокачек, желдормостов, путей и связи.

14. Работникам НКВД принять активное участие в подготовке и проведении временных Управлений народных собраний — украинского, белорусского и польского. Для обеспечения усиленного проведения народных собраний наладить необходимую агентурно-оперативную работу по выявлению и репрессированию к/р организаций, групп и лиц, противодействующих и срывающих организацию новой власти.

15. Принять активное участие в организации временного управления рабочей гвардии и крестьянских комитетов, обратив при этом серьезное внимание на предотвращение проникновения в их состав, во враждебных целях, к/р и провокаторских элементов.

16. Конфискации фуража и продовольствия у населения избегайте. Необходимый фураж и продовольствие покупайте у населения за наличные в советских рублях, объявив населению, что стоимость (курс рубля) равняется стоимости (курсу) злотого».

Цей документ говорить про грунтовну підготовку до подій вересня 1939 року.

З оперативних зведень Генштабу Червоної Армії, що друкувалися у пресі з 17 до 25 вересня, лише одне містило фразу про те, як місцеве населення захоплено зустріло червоноармійців. У подальших повідомленнях цей сюжет був відсутній. Його замінили репортажі про зайняті міста, переможні марші (30—40 км на день), захоплених полонених.

Історик Юрій Шаповал говорить, що вступ Червоної армії на територію Західної України викликав неоднозначну реакцію у місцевого населення: хтось сприймав її як акт звільнення від поляків, а хтось — як нову окупацію. Значна частина поль­ських державних службовців: офіцерів, інженерів, лікарів, адвокатів та члени їх сімей із перших днів подалися в еміграцію. Лише до окупованої німцями частини Польщі, за приблизними оцінками, перебралося від 20 до 30 тисяч українців і поляків. Переважно це були молоді люди.

Згадана директива Берії несла в собі зародок майбутніх трагедій, серед яких розстріли поляків у Катині, Харкові і Твері, знищення ув’язнених у тюрмах України і Білорусії. Маючи величезний досвід у боротьбі з «ворогами народу», НКВД почав масові розправи. Опергрупи НКВД і прикордонників (на початок жовтня в них на Білоруському фронті було близько 90 тисяч, а на Українському фронті — близько 105 тисяч осіб) здійснювали тотальні арешти.Для залякування взятих у полон опергрупи широко застосовували селективні розстріли. На 6 жовтня 1939 року війська Українського фронту взяли у полон 304 334 особи, Білоруського — 60 202 особи.Після закінчення військових дій арешти та затримання не припинялися, хоча в’язниці були переповнені.

Уже з грудня 1939 року розпочалася підготовка до депортації населення західних областей України і Білорусії на північ СРСР. Перших мешканців було депортовано у лютому 1940 року це були родини уже згаданих польських військових осадників і лісничих.

З 1940 до травня 1941 року — з західних областей України і Білорусі НКВС депортувало 1 млн 138 тис. осіб — це були вже переважно українські селяни, т.зв. «куркулі», які не бажали вступати до колгоспів і підтрмувати у такий спосіб владу. З березня 1941 р. до червня 1941 виселили ще 528 тис. осіб, ця хвиля охопила біженців з окупованих Німеччиної Польських територій. Наступна хвиля репресій почалася уже під час чергового «визволення» 1944 року. Тоді депортували 320 тис. осіб.

Тисячі найактивніших українських політичних і громадських діячів були вбиті у в’язницях Львова, Самбора, Станіславова, Стрия, Чорткова, Ковеля, Дубна, Рівного і Луцька перед початком війни між СРСР і Німеччиною. Коли поляки відступали влітку 1939 р. вони не перешкоджали в’язням залишати тюрьми і навіть відпускали їх. Ніяких розстрілів не було. Коли ж німці 1941 р. відкрили щойно захоплені радянські в’язниці, то населення жахнулося кількості закатованих земляків і СРСР для них остаточно став ворогом номер один... Тому не дивно, що коли у 1944 р. Червона Армія знову підступила до Західної України, багато українців пішли в дивізію «Галичина» або УПА, щоб зупинити нову навалу «червоних».

Нині Сталіна деякі ліві сили в Україні оголошують ледь не українським «соборником». При цьому замовчують справжні мотиви дій СРСР у Західній Україні — приєднання цих територій до червоної імперії з метою колонізації і створення нових плацдармів для військового тиску на Європу. Тому не варто забувати основний урок історії вересня 1939 року: якщо хочеш бути справді вільним, то звільни себе сам.

 

 

За матеріалами інтернет-сайтів
підготував А.Гусєв

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com