Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Неелітна еліта

Хто з юристів не мріє про високі про­фесійні здобутки та, відповідно до них, почесні відзнаки? Скажімо, стати «Заслуженим юристом України»? Згідно з Указам Президента України та відповід­но до Закону)! «Про державні нагороди України» це — державна нагорода.

Тобто, якщо ви впродовж певного ча­су як юрист працюєте в органах державної влади чи місцевого самоврядування, прокуратури, юстиції, державної безпеки, внутрішніх справ, адвокатурі, на під­приємствах, в установах, організаціях і зробили значний внесок у розбудову правової держави, цілком можете роз­раховувати на таку почесну відзнаку. Та щоб її реально отримати. Крім професійних досягнень, звісно, непогано мати ще й прихильність керівництва, від якого залежить оформлення потрібного подання.

Гармонійне поєднання всіх відповідних складових від­криває перед вами жадану перспективу в недалекому май­бутньому побачити своє прізвище в указі Президента України з нагоди якої-небудь урочистості чи свята. І з почуттям законної гордості почепити на видноті омріяний знак із чис­того срібла у вигляді овального вінка, утвореного двома гіл­ками лаврового листя, обвитих стрічкою. А в середині він­ка — картуш, увінчаний малим Державним Гер­бом, з рельєфними літерами «Заслужений юрист України». Потім — привітання колег, радісне пожвавлення у родинному колі. Ну і, як годиться, тости на вашу честь. Ад­же тепер ви не просто юрист, а заслужений! Тобто заслу­жили. Згодом покладете нагороду в оксамитову коробочку, а її у якусь шухляду — не прийнято чомусь у вас щодня на­городи на грудях носити. Ніби вихваляєшся. Це ж не де­путатський значок. І лише на візитівках та під творчими доробками зазначатимете своє почесне звання. І пишати­меться ним.

Але, виявляється, можна й не чекати цілих десять ро­ків. І не надто напружуватися задля збагачення, скарбниці вітчизняної юиридичної думки чи дбати про власний внесок у розбудову правової держави. Достатньо заплатити кому треба якихось жалюгідних 10 тисяч доларів — і мож­на без усіх цих обтяжливих клопотів увійти до численних лав заслужених юристів.

Скажете, блюзнірство? І будете праві. Чи можливо та­ке? Адже це означає цілковиту девальвацію почесної наго­роди, самої ідеї такого стимулу, а заразом і образу на ад­ресу сотень дійсно заслужених юри­стів, які носять свою відзнаку по праву глибокизх знань, напруженої праці та важких наукових здобутків! Подібне припущення кидає на них тінь підозри в тому, що коли й не всі, то дехто, імовір­но, так і вчинив.

Припускати таке навіть не блюзнірство, а моральний злочин.

Утім, член фракції БЮТ, голова підкомітету з питань фінансового забезпечення та розвитку матеріально-техніч­ної бази судової системи України Комітету Верховної Ра­ди з питань правосуддя Андрій Сенченко в своєму інтерв’ю минулого тижня не припустив, а прямо звинуватив чинов­ників Секретаріату Президента в торгівлі державними на­городами. І навіть розкрив механізм цієї торгівлі. За його твердженням, на будь-яку нагороду, в тому числі й на зван­ня Героя України, існує своя тверда «такса». Розпродаж нагород у Секретаріаті став прибутковим і майже абсолют­но легальним бізнесом. Каже, всі про це знають і відкрито пропонують свої послуга охочим стати орденоносцем чи отримати почесне звання. За словами бютівця, наближен­ня виборчої кампанії, а також криза позначилися на «роз­цінках» вони знизилися. До того ж, чим вища посада у чиновника, тим менше він бере за свої послуги, бо менше доводиться ділитися з вищим керівництвом.

Викривач чиновницької корупції на найвищих щаблях державної влади не обмежується самими роз­мірковування­ми «на тему», а стверджує, що йому ві­домі факти, «як один мешканець півдня заплатив за зірочку «Героя України» 5 мільйонів доларів США». А якийсь чиновник Секретаріату в розмові з Сенченком нібито подивувався неймовірній су­мі та сказав, що він би й за 250 тисяч доларів таке зробив. Мабуть, це був дуже високопоставлений чиновник. Склада­ється враження, що своїми обвинувальними заявами Сенченко підводить нас до невідпорного висновку: на самому верху, там, де укази про нагороди підписуються, розцінки взагалі мізерні.

На подібні звинувачення, кинуті публічно, відмовчатися неможливо. Але керівник Секретаріату Віра Ульянчен-ко, мабуть, вирішила, що не н це справа — спростовувати всіляку нісенітницю. І доручила обстоювати честь прези­дентської канцелярії заступникові керівника Служби наго­род і геральдики Віктору Бузало, який дисципліновано назвав усі звинувачення брехливими.

Через добу, зрозумівши, що це не той рівень, і роздав­ши прочуханів кому треба, змушений був відредагувати сам Президент. За його дорученням Генпрокурор Олександр Медведько у 20-денннй термін має перевірити заяву депу­тата. І вжити відповідних заходів. Ох, і нелегко буде Генпрокурору виконати таке доручення, щоб не лити воду на млин БЮТу. Опинився він між Сцилою права та Харибдою політики. Не позаздриш. А, може, розрахунок на те, що че­рез 20 днів усе підзабудеться? Як-от справа Зварича, Ло-зинського чи Пукача.

До речі, якщо раптом Президентові спаде на думку по­давати на депутата судовий позов про захист честі та гід­ності, колишній голова Секретаріату Віктор Балога може бути свідком, бо визнав, що і йому хабарі пропонували. З відомства Юрія Луценка. За те саме. Але не брав. Хто ж у такому зізнається.

У передвиборний рік політична еліта показала, що в боротьбі за владу всі засоби годяться. Це слова незламно­го борця з корупцією бютівця Сенченка.

Ну, що ж, яка еліта, такі й засоби.

 

 

Володимир ШАРОВ
«Юридичний тиждень»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com