Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Битва за крим 1942 р.

Для захоплення Криму німецьке командування виділило 11-у армію (командувач — генерал-полковник Е.фон Манштейн). В майбутній битві мали взяти участь і союзники Німеччини — румунські війська. Загальні сили німців і союзників складали 124 тис. чол., понад 2 тис. гармат і мінометів, більше 100 танків, близько 350 літаків. Німцям протистояла 51-а окрема армія: близько 1000 гармат і мінометів, 66 танків, з яких 56 були легкими.

З самого початку керівництво радянських військ в Криму припустилося низки серйозних помилок: розпорошило сили захисників півострову. Основна небезпека насувалася з перекопського напрямку, а командування розосереджувало війська на узбережжі Криму та центральних районах півострова, очікуючи удар німецького морського і повітряного десантів.

Зразково виконані німецькі десантні операції в Норвегії і на Криті непокоїли радянське керівництво. Хоча реальних умов для німецького десантування не було за двома обставинами: повного панування радянського Чорноморського флоту і відсутності у німців такої кількості плавзасобів для висадки.

Послухаємо контр-адмірала С.Г.Горшкова: «…не обійшлося, очевидно, і без спеціальних акцій фашистського командування по дезинформації стосовно своїх намірів. Тому радянському командуванню неодноразово доводилося організувати протидію морським і повітряним десантам противника. І тільки пізніше з’ясувалося, що дані про висадку ворожих десантів були неправдивими».

Манштейн досить серйозно готувався до Кримського наступу. Адже перед ним стояло непросте завдання: 1) прорвати радянський рубіж на Перекопі: 82 доти з морськими гарматами, 220 кулеметних дотів і дзотів, 33 км протитанкових ровів, 56 км проволочених загороджень, встановлених 9600 мін; 2) на плечах ворога увірватися в Крим, захопити півострів, знищити стрімкими ударами основні сили Червоної Армії. Фінальною частиною операції мало стати оволодіння базою Чорноморського флоту — Севастополем. Німецький наступ проводився, як кажуть, на «лезі ножа». Оперативний простір для Манштейна був 8 км в ширину і 30 км в довжину. Будь-який фланговий маневр був неможливим: з двох сторін море. Здавалося, німецький полководець сам лізе у пастку. Великокаліберна радянська артилерія і кораблі Чорноморського флоту на короткому вогневому рубежі мали просто змішати з землею 11-у німецьку армію та її союзників-румунів. Але радянське командування уперто продовжувало очікувати неіснуючий німецький морський десант. Кораблі залишались на бойовому чергуванні, очікуючи наступ з моря. Значні кавалерійські підрозділи були розкидані по всьому півострову в очікуванні німецького повітряного десанту. Не маючи значних сил, Манштейн пішов на штурм Перекопу, використовуючи нову тактику бою: створив спе­ціальні штурмові загони із елітних підрозділів військ СС і горнострілків. Німецький наступ на перешийку активно підтримувала артилерія і аві­ація, яку фельдмаршал перекинув із інших ділянок фронту. Вміло маневруючи незначним резервом, через 10 днів боїв Манштейн прорвав радянську оборону і увірвався в Крим. Радянське військове командування припустилось чергової помилки — замість того, щоб організувати потужній контрудар по знесиленим тижневими боями німцями, в бій, як це вже було раніше, кидались по одинці дивізії з метою «залатати» дірки в обороні. В бій було кинуто і частини Приморської армії, евакуйованої до Криму після завершення героїчної оборони Одеси. В боях з німецькими і румунськими військами приморці втратили понад половину особового складу, тому не зуміли зупинити Манштейна.

Тим часом німецька наступальна машина роздвоїлася: одна почала переслідування 51-ої армії на Керченський півострів, друга — стрімко просувалася на Севастопольському напрямку. Манштейн швидко зібрав весь рухомий склад, посадив на нього піхоту, яка по Симферопольському шосе почала просуватися до Севастополя. Але місто не вдалося захопити з ходу. В кінці жовтня — на початку листопада 1941 р. загони морської піхоти, курсанти військово-морських училищ та інших навчальних закладів зупинили німецько-румунський наступ. З цього почалася героїчна оборона Севастополя.

Якщо під Севастополем ситуація стабілізувалася, то на Керченському півострові вона була катастрофічною. 54-а армія не зуміла закріпитися на півострові і відійшла до Керчі. 16 листопада залишки Червоної Армії були евакуйовані на Таманський півострів. За німецькими джерелами, від початку Керченської операції переможці захопили 100000 полонених, 450 гармат, 166 танків, 300 зенітних і протитанкових гармат, 2264 кулемета і 630 мінометів.

Перший етап битви за Крим залишив дві різні точки зору на розвиток подій від їх безпосередніх учасників: німецького полководця Е. фон Манштейна та радянського генерала П.І.Батова. Німецький генерал пише про значну перевагу радянської артилерії та танків і про свої основні проблеми. 11-а німецька армія, за його спогадами, «не мала жодного танку». Далі Манштейн славить свій талант полководця-завойовника Криму. Правда, генерал визнає, що противник «героїчно обороняв кожен клаптик землі» і «втрати Вермахту були значними». Справа навіть доходила до того, що командири найкращих німецьких дивізій просили дозволу на відступ.

Генерал Батов, своєю чергою, сумнівається у чесності Манштейна, адже в осінніх боях за Крим німці мали значну перевагу в живій силі, літаках і особливо в танках. (Батов П.И. В походах и боях. — М., — 1976. — С.40).

Точку зору П.Батова підтримують і сучасні українські дослідники. За їх підрахунками, перевага німців в техніці (наприклад, в авіації) на Кримському напрямку становила 6:1 (Безсмертя: Книга пам’яті України 1941—1945).

17 грудня 1942 р. почався другий штурм міста. Манштейн кинув в бій 7 німецьких дивізій, 2 румунські та 150 танків. Севастопольський гарнізон складав більше 50 тис. чол., включаючи 21 тис. морських піхотинців. Весь грудень йшли запеклі кровопролитні бої. На цей раз Манштейн не розрахував власні сили. Місто оточували потужні артилерійські та кулеметні укріплення. Радянському командуванню вдалося організувати постійний «міст» через Чорне море: до Севастополя постійно підходило поповнення живої сили і техніки. На цей раз гармати великих калібрів кораблів Чорноморського флоту, підтримуючи захисників міста, завдали великих втрат наступаючим німецько-румунським військам. 25 грудня 1941 р. почалась Керченсько-Феодосійська операція, яка примусила Манштейна зупинити наступ на Севастополь, відступити від міста і почати перегрупування своїх сил.

Керченсько-Феодосійська операція, яка ставила на меті не допустити німецькі війська на Таманській півострів і Кавказ і розгромити німецькі війська в Криму.

Щоб здійснити такі амбітні прагнення, Ставка затвердила план дій: закрити німцям вихід із Криму, захопивши Перекоп і Блокувати Кримське угрупування німців і знищити його.

Але для проведення такої операції потрібно було мати штурмові загони і вчасно забезпечувати наступаючі вій­ська резервами та матеріально-технічними засобами.

На грудень 1941 р. такої готовності не було. 29 грудня 1941 р. був висаджений радянський десант у Феодосії. 30 грудня 51-а армія визволила Керч. Початок десантної операції засвідчив, що радянські війська можуть розраховувати на успіх. В той же час операція не мала попередньої серйозної розробки. Командування Чорноморського флоту дізналось про неї за тиждень до початку десантування… Не вистачало плавзасобів. Доводилось використовувати шпонки, баркаси, підручні засоби. Не сприятливими виявилися погодні умови. Десантникам довелося під час висадки стрибати у холодну воду. Багато поранених замерзали на смерть упродовж години. За військовими зведеннями, радянські десантники зазнали величезних безповоротних втрат. З 82500 військовослужбовців, які взяли участь в десанті, з 30 грудня 1941 р. по 2 січня 1942 р. було безповоротно втрачено 41935 чол.

Але десантна операція виявилась справжнім шоком для німців, які вважали радянські війська не здатними до активних бойових дій. Спочатку Манштейн вважав радянський десант відволікаючим маневром і особливого значення цьому на надав. Але коли німецький генерал граф Шпонок дав наказ відступати і залишити Керченський півострів, він зрозумів всю серйозність становища. Німецький відступ мав ознаки паніки: ворог кидав артилерію і танки. Успішний наступ радянських військ міг заблокувати 11-у армію в Криму з наступним знищенням всього угрупування. Сам Манштейн змушений був визнати: «Як би ворог використав вигоду становища, яке утворилося, і швидко став би переслідувати 46 пд від Керчі, а також би рішуче вдарив в тил відступаючим від Феодосії румунам, то утворилась би ситуація не тільки безнадійна для цієї ділянки фронту 11 армії… Але противник не зумів використати цей сприятливий момент».

Але, на подив Манштейна, десантовані у Феодосії війська замість активних наступальних дій вдалися до окремих вилазок, а основні свої сили спрямували на з’єднання з 51-ю армією, яка наступала з Керчі. Для Манштейна з’явився шанс, який він успішно і використав. Поки Сталін з’ясовував з командуючим фронтом дату радянського наступу, Манштейн зняв з блокади Севастополя 2 піхотні дивізії, всі німецькі і румунські резерви, включаючи офіцерів штабів. Німецьке командування групи армій «Південь» не змогло надати Манштейну допомоги через радянський наступ. Все, на що він міг розраховувати, був 1 піхотний полк. Зібравши всі сили в кулак, Манштейн спочатку оточив і знищив радянський десант і партизанів в районі Євпаторії, а 18 січня знову захопив стратегічний плацдарм — Феодосію. Начальник Кавказького фронту дав наказ відступати на Парпачський перешийок. Почалась криза Кримської операції. Для наведення порядку в Крим прибув армійський комісар І рангу Л.Мехліс. Мехліс, якого знали, як ініціатора арешту і розстрілу в липні 1941 р. командування Західного фронту (Д.Павлова, В.Климовських та ін.) почав кадрові перестановки, чим вніс значну дезорганізацію в дії Кримського фронту. Дісталось і командуючому Козлову. В таємних інформаціях Мехліс просив Сталіна зняти з посади командувача Кримським фронтом.

Весь лютий — першу половину квітня 1942 р. відбувались зустрічні бої противників. Радянським військам не вдалося прорвати німецько-румунську оборону, але і ворог не зміг в зустрічних боях розгромити радянські вій­ська. В кінці березня почалось весняне бездоріжжя, і сторони відмовились від активних бойових дій. Почалася підготовка до весняної кампанії. Манштейн зумів отримати одну свіжу танкову дивізію (180 танків). З часом до Кримського угрупування німців додались дві елітні дивізії: єгерська німецька і чорних стрільців (румунська). В той же час Мехліс значно поповнив радянські війська Кримського фронту, які втратили велику кількість бронетехніки в лютнево—квітневих боях. За рахунок Ставки і військ, які були виведені із Ірану, 39-а і 40-а танкові бригади нараховували по 10 танків КВ, 10 — Т-34а, 25 — Т-60. 55-а і 56-а танкові бригади, які прибули з Ірану — по 66 Т-26 і 27 вогнеметних танків. 226-й танковий батальйон нараховував 16 танків КВ.

В штабі Кримфронту панувало загальне піднесення — вважалось, що до розгрому ворога залишилось кілька днів. В той же час розвідка доповідала, що Манштейн готується до наступу, але ці повідомлення вважалися дезінформацією. Проте, об’єк­тивна оцінка військ Кримфронту доводить, що вони якісно поступались німцям, незважаючи на значну кількість різноманітних зведених підрозділів. В березні 1942 р. генерал Франц Гальдер занотував у своєму щоденнику: «Під Керчю в наступах противника бере участь велика кількість танків, переважно старих і нікуди не гідних, взятих з учбових під­розділів».

Манштейн звів в єдиний кулак понад сотню танків Pz.III та Pz.IV, дивізіон САУ з 76,2 мм гарматами, які могли ефективно стримувати добре броньовані Т-34 та КВ. Групу прориву складала моторизована піхота і артилерія. Командування Кримфронту напередодні наступу розташувало радянську оборону у вигляді симетричних смуг в три лінії. За такої конфігурації оборони резерви не були розгорнуті. На випадок прориву противника ні контрудар, ні активна оборона були неможливі. 7 травня 1942 р. Манштейн розпочав операцію «Полювання на дроф»: бронетанковим кулаком прорвав радянську оборону на Керченському півострові та почав охоплювати війська Кримфронту. Радянське командування в Криму намагалось відповісти контрударом, але через конфлікт між комфронтом Козловим і представником Ставки Мехлісом час було втрачено. Німецька авіація завдала бомбових ударів по штабах і лініях зв’язку. Було одночасно порушено зв’язок між сухопутними силами і авіацією. Не маючи ніяких вказівок від штабу, одні частини Кримфронту виходили на позиції для контрнаступу, інші — навпаки почали відступ. Катастрофа наближалася.

Манштейн і Гальдер у своїх спогадах смакують факти полонення радянських солдатів. Проте, згадаймо Аджимушкайські печери, де зайняли оборону відступаючі частини радянських військ. Ще 170 днів в повній ізоляції вони будуть на смерть битися з німцями. Сучасники назвуть це «Керченським Брестом». Із спогадів німецького офіцера: «Опи­нившись в пастці в старому мідному руднику біля Керчі, кілька офіцерів і солдатів Червоної армії продовжували чинити опір протягом всієї окупації півострова. Коли в їх опорному пункті були вичерпані запаси води, вони почали злизувати вологу з мокрих стін… У німецьких військових виникло почуття поваги до цих бійців».

Залишки радянських військ ревакуювались на Таманський півострів. 4 червня 1942 р. за підписами Сталіна і Василевського вийшла директива Ставки «Про причини поразки Кримфронту в Керченський операції». В провалі звинувачувалось все керівництво Кримфронту на чолі з Д.Козловим та представником Ставки Л.Мехлісом. Всі винні у Кримській катастрофі були звільнені з займаних посад і понижені в званнях. Не зважаючи на об’єктивний аналіз ситуації, радянська історіографія зробила… «цапом відбувайлом» за Крим Л.Мехліса, який і до сьогоднішнього дня залишається своєрідним «злим генієм» війни.

Д.Козлов не погодився із звинуваченнями на свою адресу і був прийнятий Сталіним. Колишній командувач фронтом всю провину за поразку радянських військ в Криму намагався покласти на Мехліса. Але Сталін до його аргументів не прислухався, нагадуючи Козлову, що командуючий фронтом був не Мехліс, а Козлов.

Після перемоги на Керченському півострові Манштейн всі сили кинув на Севастополь.

 

За матеріалами журналу
«Історія в школі» підготував А.Гусєв

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com