Як харківські жандарми історію змінили

Ще 35 років тому радянський письменник-історик Михайло Хейфіц висловив припущення, що феномен В.І.Ульянова-Леніна як безжалісного революціонера-диктатора виник у результаті цілком рутинної, можна сказати повсякденної процедури харківського губернського жандармського управління.

Нащадки Ілліча гідно оцінили цю версію, запроторивши літератора 22 квітня 1974-го року за грати — всерйоз і надовго. Принаймні свої дослідження він зміг опублікувати лише в 2004-му році. Проте і нинішні професійні російські історики, зокрема Владлен (!!!) Ізмозік вважають, що велика доля історичної правди в цьому, здавалося б фентезійному твердженні є.

Отже — 21-го січня 1887-го року секретний відділ перлюстрації санкт-петербурзької охранки перехопив лист без зворотної адреси до Харкова. Слід сказати, що цей відділ, він же «чорний кабінет» мав усього 12 співробітників, проте кваліфікація їх була унікальною. Кожен із них володів щонайменше трьома, а як правило, десятьма іноземними мовами, а такий собі Володимир Кривош знав аж 24! Окрім того перлюстратори були відмінними графологами і могли за почерком визначити не тільки професію, а й характер і схильності автора листа.

Відтак того дня лист без зворотної адреси розпечатали тому, що його автор міг виявити схильності до терористичної антигромадської злочинної діяльності. Про це свідчив характерний — без розривів між літерами — учнівський почерк аноніма. Зміст підтвердив припущення. «Що у нас можливо — це безжалісний терор і дуже скоро» — одразу брав бика за роги невідомий автор і пояснював, що це буде червоний терор, запам’ятайте визначення, і він особисто має до нього найбезпосередніше відношення.

Лист помандрував до Харкова в жандармське управління. Там одразу встановили, що його мав одержати ще зовсім юний студент місцевого університету. За часів ВЧК-НКВС-КДБ студентика одразу взяли б на цугундер разом із рідними та близькими, вибили б із них фальшиві зізнання про якусь розлогу підривну антидержавну організацію, нахапали б купу безневинних і відрапортували до столиці про свою пильність. Однак, як не дивно нам це усвідомлювати, харківські жандарми не поспішали. Вони уважно вивчили особистість адресата, його зв’язки, уподобання, настрої, побесідували з ним без протоколу і, як це водиться в цивілізованому світі, дали юнакові спокій в обмін на прізвище «червоного терориста». Надалі харків’янин навіть не фігурував у матеріалах офіційного слідства.

Рапорт із Харкова санкт-петербурзька охранка одержала 27-го лютого. І того ж дня встановила цілодобовий таємний нагляд за студентом столичного університету Пахомом Андрєюшкіним. Уже наступного дня піднаглядного, а також його друзів Свергунова, Генералова, Осипанова і Свердзіна засікли на Невському проспекті, де вони відверто когось відстежували. А 1-го березня ця п’ятірка знову вийшла на Невський, причому у трьох із них у руках були підозрілі пакети. Оскільки опівдні по проспекту мав проїхати Олександр Третій, то всіх підозрілих затримали. В участку при обшуку з’ясувалося, що в пакетах — саморобні, але достатньо потужні бомби: вибухівка, металеві кульки, порубані цвяхи. Революціонери одразу почали «сипати» один одного і видали конструктора бомб, а заразом ідеолога «червоного терору» — студента Олександра Ульянова.

До суду притягли 15 фігурантів, десятьох засудили до страти, решті відписали каторгу. В останню мить Олександр Третій помилував п’ятьох приречених, але не Ульянова. Звідси, до речі, виникла легенда, що ідеолог «червоного терору» був позашлюбним сином Олександра Другого, відтак замах спланував на власного єдинокровного брата. Потім були легендарні слова Володі Ульянова про те, що «ми підемо іншим шляхом». Щоправда, вищезгаданий М.Хейфіц встановив, що насправді Ульянов-молодший лише повторив слова старшого брата на суді: «За даних умов йти шляхом мирної пропаганди і ненасильницьких дій неможливо. Ми вирішили, що підемо іншим шляхом».

Історик не помилився, бо Ленін і справді пішов шляхом брата, оголосивши через 30 років після його страти, ЧЕРВОНИЙ ТЕРОР.

В.Н.