Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

У пошуках добрих новин

Зваживши на дискусію, що розгорнулася в медіа середовищі на тему балансу хороших та поганих новин у ЗМІ, та на міжнародний досвід урегулювання цього питання законодавчим шляхом (приміром, це зробила Румунія), «Телекритика» вирішила поцікавитися думкою народних депутатів. І поставила їм такі запитання.

1. Чи справді в українських ЗМІ існує дисбаланс новин із позитивною та негативною інформацією?

2. Чи можливо врегулювання цього питання в Україні законодавчим шляхом?

3. Який би ви запропонували механізм збалансування новин в українських ЗМІ?

Валерій Писаренко (БЮТ), голова підкомітету з питань правових основ організації та діяльності виконавчої служби й реагування на порушення законодавства щодо виконання рішень Комітету з питань правосуддя:

1. Для когось позитив - це негатив для іншого. Дуже складно провести межу між позитивом і негативом. У нас проблема в тому, що немає державної політики, яка би формувала якусь державницьку позицію з багатьох питань, це б і могло бути добрими новинами. Сьогодні більшість телеканалів вважають, що рейтинговими є новини зі «спецефектами», тобто з негативом. Вони на цьому заробляють. І буде дуже важко щось змінити, якщо не буде державної політики в цьому питанні.

2. Я не думаю, що законом це неможливо врегулювати, це потрібно робити через спілкування з засобами масової інформації.

3. Звісно, що держава повинна пропагувати деякі корисні речі, які іноді не зовсім цікаві для телеканалу. Чи цікавим для телеканалу буде, скільки надоїв у селі Макарівна в Черкаській області? Можливо, нецікаво, але якщо державі важливо показати, що є цей аспект її діяльності, то вона повинна робити державне замовлення й на такі новини також. Якщо цього немає, то звісно, в нас на екрані будуть тільки скандали і катастрофи.

Іван Плющ (фракція НУНС), член Комітету з питань правової політики:

1. По-перше, я принципово не поділяю думки, що треба показувати новини в якихось пропорціях - 50/50, 30/70 чи ще якихось. Це неправильний підхід. Не можна забороняти ЗМІ вживати слово «криза». Можна замовчувати що завгодно, але це не означає, що цього не існує. У Радянському Союзі, приміром, не було слів «проституція» і «секс». І коли Микиту Сергійовича за кордоном запитали, мовляв, чому у вас немає публічних будинків, він відповів: «А навіщо? Нам вистачає будинків відпочинку». Тому замовчування - це не значить викорінення того чи іншого явища. Не можна замовчувати фактів, але при цьому треба думати, на чий млин ви ллєте воду.

2. Мені здається, що це законодавчо врегульовано, і врегулювання полягає в тому, що все-таки є хоч і не повна, але свобода ЗМІ. Що б ми не приймали, це буде на совісті журналістів і керівництва того чи іншого каналу.

3. Мені здається, що це можна врегулювати тільки коли суспільство розвиватиметься в бік громадянського, а не партійно структурованого. Коли преса буде на такому рівні, що не ганятиметься за якимись смаженими фактами, а буде більш професійною й менш залежною.

Андрій Парубій (фракція НУНС), голова підкомітету з питань контролю за здійсненням зовнішніх зносин Комітету у закордонних справах:

1. Я не прихильник того, щоб щось забороняти, але вважаю, що психологічний стан суспільства є тією причиною, яка впливає на всі інші фактори - і на політичний, і на економічний, і на будь-який інший вияв життя суспільства. Коли в суспільстві є психологічна напруга, відповідно, і в економіці відбуваються негативні явища. Приміром, коли відбулося падіння гривні, всі експерти зазначали, що ключовим моментом у цьому є не так економічні, як психологічні фактори. І тут ЗМІ несуть велику відповідальність. Ніщо не перешкоджає в блоку новин (бо новини є найпотужнішим інформаційним засобом) давати й позитивні новини, які можуть стосуватися й приватного життя, певних успіхів і перемог місцевої влади.

2. Звісно, в умовах вільної праці це питання має корегуватися, з одного боку, законодавчими актами, а з іншого - відповідальністю власників телеканалів, які повинні думати не тільки про доходи, не тільки про те, як збільшити свою аудиторію за рахунок скандальних або якихось екстраординарних новин. Це має бути момент солідарності, має працювати і законодавство, і моральна відповідальність власників. Треба вивчити досвід інших європейських держав. Але йти виключно авторитарним шляхом в Україні просто не вдасться.

3. Я думаю, це має бути компромісне рішення; водночас має вдосконалюватися законодавство, мають вестися бесіди, консультації, круглі столи з ключовими власниками телеканалів. Я переконаний, що тільки проговоривши і переосмисливши, можна досягти якогось результату. Крім того, треба покращувати ситуацію в державі, бо сьогоднішня політика уряду призводить до ще більшої напруги.

 І ще: висвітлюючи події, на мій погляд, украй важливо давати якісь життєствердні моменти, які говоритимуть людям, що криза не вічна, треба допомагати одне одному - й тоді буде легше все здолати.

Арсеній Яценюк (фракція НУНС), член Комітету з питань охорони здоров’я, екс-спікер парламенту:

- Треба просто робити реально добрі, позитивні справи, і вони обов’язково з’являться на телебаченні. Я не кажу, що повинні бути позитивні темники, ні. Але влада, в першу чергу уряд і так званий соціально відповідальний бізнес просто повинні провокувати позитивні новини - і через спілкування з каналами, редакторами каналів, людьми, які відповідають за новини, просто намагатися збалансувати негатив реальним позитивом. Але мусить бути реальний позитив, бо його наразі небагато.

Андрій Павловський (фракція БЮТ), член Комітету з питань соціальної політики та праці:

1. Я вам хочу сказати, що депресія не від слова «криза». Криза, може, несе і якийсь позитивний момент, як у медицині: після кризи пацієнт або помирає, або одужує. Це не перша й не остання криза. Вже через рік буде певне покращення. Нам просто треба разом це пережити - і все. А от засоби масової інформації справді мають утримуватися від того, щоби давати тільки негативні прогнози, бо не можна людей заганяти в глухий кут.

2. Я не знаю, наскільки доцільно робити це законодавчо; треба закликати до совісті власників телеканалів, якщо вона є. Ми ж усі розуміємо, що кожен телеканал є приватною власністю конкретної людини чи фінансової групи і він проводить відповідну редакційну політику. Мабуть, нині таке соціальне замовлення олігархів - напустити «чернухи», створювати депресивну ситуацію в країні. Я розумію, що це робиться перед президентськими виборами: треба викликати певне невдоволення, і потім, так би мовити, на хвилі депресії ловити свою політичну рибку.

3. Якщо дбати про державу, треба розповідати людям більше позитивного, шукати якихось позитивних паростків і казати, що не все так погано. Наприклад, у Сполучених Штатах саме в роки Великої депресії з 29-го по 33-й, щоб дати американцям надію, почали у фільмах робити хепі-енд. Ми ж не можемо через те, що є певне політичне замовлення, заганяти цілу націю, мільйони людей, у страшну депресію, коли люди не бачать виходу. У будь-якій складній ситуації завжди є вихід, його треба бачити, і про це треба казати людям.

Сергій Соболєв (фракція БЮТ), голова підкомітету з питань взаємодії з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями Комітету з питань правосуддя:

1. Найкраще, я думаю, з кризою боротися не шляхом обмеження вживання слова «криза», а шляхом конкретних рішень. Інше питання, що ми дійшли до абсурду, коли включаєш будь-який канал теленовин - і все починається з убивств, ДТП, пограбувань і подібної інформації, а не з інформації, яка справді відображає події дня, тижня або місяця. Саме в цьому плані мені здається, що не можна переходити до таких методів. Для цього є жовта преса - вона заробляє, показуючи вбивства, кров, зґвалтування і таке інше. А серйозні телеканали, теленовини чи радіо новини повинні заробляти не лише на таких фактах, а на донесенні достовірної об’єктивної інформації або аналітики. На жаль, я розумію, що значно легше зняти закривавлений труп, аніж підготувати до ефіру аналітичний матеріал. Саме в цьому й причина.

2, 3. Я думаю, законодавчо врегулювати це неможливо, має бути якийсь меморандум, який повинні підписати представники громадськості та засобів масової інформації.

Олег Зарубінський (заступник голови фракції «Блок Литвина»), голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин:

1. Хто визначатиме, де явний негатив, а де явний позитив? Мені взагалі не подобається визначення «позитивна» чи «негативна» інформація, вона має бути об’єктивною. Але якщо вона буде об’єктивною - там будуть і плюси, і мінуси.

2. Я відчуваю в новинах певне смакування катастроф. Це не можна робити, але я не бачу, як законодавчо можна зробити 50/50. Бо якщо є внутрішня установка власників каналу давати інформацію про катастрофи, вони завжди будуть, незважаючи на те, яка ситуація в державі. Заборонимо давати інформацію - будуть казати, що це порушення свободи.

3. Тому, я думаю, це залежить навіть не від законодавчого врегулювання, а від самої громадянської позиції журналістів, їхньої загальної культури й від того, які установки дають власники засобів масової інформації. Наприклад, коли один із телеканалів у всіх своїх програмах - і новинних, і шоу - постійно підводить громадськість до думки, що нині конче потрібні дострокові парламентські вибори, що парламент не може впоратися, - я відчуваю вказівку власника каналу, який економічно зацікавлений у тому, щоби змінити владу, щоб повернути собі мільярди доларів. То хіба це ідеологічна чи політична позиція? Це чисто меркантильна позиція! Я прекрасно розумію, що смажені факти й негатив завжди привертають більшу увагу. Погляньмо, які кінофільми більше дивляться, в яких більший рейтинг, - у комедій чи трилерів? Безумовно, у трилерів.

Можна говорити про кризу і стимулювати людей до пожвавлення ділової активності, до спроб переорієнтуватися, шукати шляхи, а можна просто весь час бити по хворому зубу молотком. Мені здається, це не найкращий варіант.

Олена Лукаш (фракція Партії регіонів), секретар Комітету з питань правової політики:

- Попытаюсь объяснить сначала правовую позицию, потом человеческую. Юристы любое правоотношение рассматривают с точки зрения четырех обязательных составляющих (а правоотношение в сфере получения и доступа к информации - это такое же правоотношение, как и другие): субъект, субъективная сторона, объект, объективная сторона. Объект - это «что», объективная сторона - это «о чем», субъект - это «кто делает», субъективная сторона - что он думает, мотивы того, зачем он это делает, то есть внутренняя мотивация.

Когда мы говорим о негативных новостях, речь однозначно идет о субъективной стороне, то есть автор - журналист, группа журналистов, и субъективная сторона - их внутреннее отношение к тому, что они делают. Поэтому мы видим результат - негативная новость, новость, которая заставляет вздрогнуть, которая печалит, которую не хочется смотреть, которая напрягает и угнетает, которая делает нас вторичной жертвой...

Говоря о субъективной стороне: эту проблему невозможно урегулировать на законодательном уровне, так как речь идет о чувствах, эмоциях, желаниях. Невозможно заставить кого-то позитивно или негативно оценивать ту или иную новость, она должна быть, как минимум, объективной.

Я думаю, рынок сам урегулирует.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com