СПОГАДИ ПРО ГОЛОДОМОР

ГАЛИНА АРХИПІВНА БАЛОН (1928 р.н.) с. Волиця, Фастівського р-ну

В той час мені було 5 років, але ці страшні враження залишилися на все життя.

Моя мама, Головко Антоніна Данилівна, виросла в сім’ї, де було велике господарство (землі — 20 десятин+ 5 городу+ 5 сіножаті). У ті роки це було найбільше господарство в селі Волиці.

Під час колективізації діда й бабу забрали, а потім відпустили. Відпустили після того, як дід дав розписку, що вступить до колгоспу.

Весною 1933 року у нас позабирали все: худобу, зерно, одяг (з-поміж неї всі зимові кожухи), ковдри, які бабуся сама ткала. Ці ковдри вона постелила на підлогу і закрила старим рядном, а зверху посадила нас, дітей, але забрали все із старим ганчір’ям.

Грабували свої, сільські «активісти», які не хотіли працювати.

Мій дід Павло перед Великоднем у 1933 році поїхав до Фастова, щоб змолотити зерно, але кінь повернувся додому з убитим дідом і порожнім возом. Кінь подох від голоду, його з’їли, а тітка теж померла, її поховали в городі.

Мій батько в той час працював на залізниці і отримував пайок — приблизно 3 кг хліба. У нього був кінь і він їздив у село Триліси на спирт­завод за брагою і брав мене з собою. Я пам’ятаю, як за возом йшли люди з чашечками в руках. Тато поливав їм брагу.

Пам’ятаю, як люди лежали просто на дорозі, пухлі від голоду з чашечками в руках… А я своїм дитячим розумом не змогла зрозуміти, чому вони такі гладкі, а не працюють, а моя бабуся така худенька і так багато робила…

Людей, які лежали, вантажили на вози і везли на цвинтар, всі вони були з закритими очима. Серед мерців був чоловік живий з відкритими очима, але його теж погрузили і повезли на цвинтар. Коли я запитала, чому, мені відповіли, що він до вечора не доживе…

Пам’ятаю, як дорослі розповідали, що в селі Півні (поруч з нашим селом) батьки з’їли своїх дітей…

Записала розповідь Г.А. Балан — Н.Коломієць