Смак життя відчуй у тиші...

За 80 кілометрів від Києва розташований затишний районний центр Київщини — старовинне місто Переяслав-Хмельницький. Серед численних музеїв історико-етнографічного заповідника «Переяслав» є унікальний: Музей народної архітектури та побуту.

Тут стараннями невтомного дослідника української старовини Героя України Михайла Івановича Сікорського зібрано архітектурні та побутові пам’ятники наших предків. Більшість з них попри байдужість влади було врятовано від неминучої загибелі. Зокрема під час створення Канівського водосховища було розібрано і перевезено до музею знамениту Андрушівську церкву.

Будівництво музею почалося ще 1964 року на Татарській горі. Сучасна площа музею — 30 га. Центральне місце серед експонатів займають селян­ські двори з городами, садами, квітниками. Всього тут розмістилось 385 па­м’ят­ників народної архітектури та побуту ХVІІ—ХІІ ст.: 20 дворів з хатками та господарськими будівлями, 23 різноманітні установи та майстерні, 20 тисяч витворів мистецтва, зібраних в лісостеповій та степовій зонах України.

Забудова музею проводилась по вільно-кутовому способу з майданом посередині, як в типовому українському селі. Як і в будь-якому селі, тут є хата бідняка і хата середняка, дім безземельника і хатка знахарки. Можна побачити типовий побут ткача і гребінника, садибу бондаря і хату гончара, оглянути двір багатого землевласника і бідну хату вдови. В музеї не забули і про побут столяра, пасічника. А хіба було село без сіль­сь­кої управи і священика, церковно-парафіяльної школи і базарної площі, де стоїть народна забава — дерев’яна гойдалка... І не забули про шинок, на дверях якого намальована спокуслива кварта і чарчина. Ось таким показали рідне українське село: з солом’яними дахами, з тинами та перелазами, з простим і досконалим побутом.

Одна із перлин музею — Добранічівська стоянка пізнього неоліту (близько 15 тис. років тому). Житло зроблено з дерев’яних жердин, вкритих шкірами тварин. В середині — кіст­ки мамута, оленя, крем’яні знаряддя праці.

Комплекс Трипільської культури (ІІІ—ІІ тис. до н.е.) — наземна частина будівлі з підлогою, викладеною галькою, зернотерка з розтиральником — прообраз сучасного млина, місце для виготовлення кам’яних знарядь праці. У центрі — кругле вогнище, складене з каменю.

Не менш цікаве житло Черняхівської культури ІІ—V ст. Дах цієї напівземлянки — куполоподібний, за основу якого править стовбур сосни. Гілки створюють купол, який вкритий соломою, закріпленою палками та переплетений лозою. Стіни зроблені з кілків і пререплетені лозою, що обмазана глиною. Долівка глинобитна, піч також глинобитна і топилася по-чорному, без димаря.

Житло бідняків Київської Русі — однокамерна напівземлянка, що збудована з шули. Дах двосхилий з коньком та жолобами в кінці стріхи. Фронти з тесаних колод. Маленькі вікна затягнуті міхурами — на ніч їх закривали дощатою засувкою.

Двері обертаються на дерев’яній осі — «бігун». Піч без димаря. Перед піччю, для зручностей приготування їжі, поглиблення у вигляді ями. Є також яма для зберігання посуду з зерном, а в центрі — пеньок із світильником.

В XI ст. житло приймає більш звичного вигляду: двокамерне (хата, сіни), глинобитна піч з димарем. Біля печі — дощата підлога, на якій спали, попід стінами лава і стіл, кухонний посуд розмістився на припічку, а столовий — на поличці. Біля хати — хлів. Обидві будівлі складені в зруб з соснових колод. Стіни утеплялися сухим мохом.

До XX століття житло архітектурно майже не змінилось — збільшувалися кімнати, білилися або просто мазалися стіни. Були вони дерев’яні або глинобитні, дах покривали очеретом, соломою. У більш заможних хазяїв — залізом. Тільки князі могли дозволити собі будувати двоповерхові білокам’яні палаци.

В музеї під відкритим небом, крім згаданої Андрушівськаої церкви 1767 р., зібрані декілька дерев’яних українських церков: Острійська Козацька церква 1606 р., Піщицька козацька церква 1651 р., Покровська церква 1775 р., Сухоярська церква XVIII ст., В’юнищанська XIX ст. В багатьох з них розміщені експозиції музеїв: музей українського рушника, музей космосу, музей історії православної церкви.

Особливу увагу привертають експонати язичницької культури. Один із найдавніших експонатів — жертовник епохи бронзи (ІІІ—ІІ тис. до н.е.). В той час з’являються перші людиноподібні стели. Антропоморфні стели вшановувались, їм поклонялись, перед ними молилися, здій­снювали ритуальні обряди, приносили жертви. Кожна стела зв’язана з якимось обрядом або культом. Багато з них пов’язано з поховальним обрядом — біля могил або на кургані-могилі ставили таку кам’яну бабу. Ці скульптури ще 300 років тому були невід’ємною частиною ландшафтів степової та лісостепової України.

Підготував Андрій Гусєв