Догрались!

Догрались! Добалакались! Приїхали!

Президент і Уряд, образно кажучи, не лише побили горшки, а й жбурляють череп’ям один в одного.

Звинувачення у державній зраді на адресу прем’єра — вже не новина. Бо хто її, ту нещасну українську державу, не зраджував ще з часів Івана Сірка і Юрася Хмельницького. Сьогодні в політичній моді наліплювання на пані Ю «лейбиків» з написом «антиконституційна переворотниця». Зі стадії млявотекучого листування стосунки між Банковою і Грушевського перейшли до стадії пред’явлення ультиматумів.

Слід сказати, що пані прем’єр краще володіє своїми нервами, аніж її високий опонент. Зокрема вона нагадала Президентові, що так звані «антиконституційні закони», прийняті минулого тижня Верховною Радою, є насправді правовим втіленням передвиборних обіцянок самого пана В. Але хто у нас в Україні пам’ятає свої передвиборні обіцянки! Це ж вам не вулики на пасіці!

Серед численних вад, притаманних великій українській політиці, найдошкульнішою, як на нашу думку, є відсутність логіки — у вчинках, висловах і діях. Бо скажіть, на Бога, як пояснити звичайнісінькому пересічному маленькому українцеві, котрий не обтирається щодня у високих коридорах, чому «під Москву» — це жах, а «під НАТО» — благість. Або навпаки.

Наступна вада — наші політики не чують нікого, крім самих себе. Бо цілком логічне запитання вищезгаданого маленького українця: «А чому обов’язково під когось?» високе панство пропускає повз вуха.

Жарти жартами, але всі популярні нині «жахалки» про агресивність Кремля розбиваються об один-єдиний неспростовний аргумент: якщо наш північний сусід і справді мріє вчинити «переяславську раду-2», то чому він не зробить цього негайно, доки влади в Україні фактично немає? Немає, панове, немає. Вона лежить на бруківці десь між президентською адміністрацією і будинком Уряду.

І знову, як ніколи актуальне, на жаль, забуте пророче попередження Михайла Грушевського: Україну губило і губить аматорство у політиці. Нехай хтось спроможний зібрати на Співочому полі кільканадцять тисяч співаків — це ще не означає, що організатор такого дійства буде у змозі мобілізувати бодай сотню вояків для захисту незалежності України.

Доки у владу ходитимуть, як на заробітки, добра для України не буде.