Слони і миші зійшлися в герці

Слідом за блискавично проведеною в Південній Осетії операцією, російська армія сходу приступила до виконання «операції з примусу агресора до миру», що полягала в повному військовому придушенні супротивника на його території. Але винятковим у цій ситуації виявилося те, що ця операція пройшла без активного збройного опору з боку грузинської армії. Ми стали свідками того, що суверенна держава дозво­ли­ла непрошеним вій­сь­кам безперешкодно всту­пити на свою споконвічну землю й окупувати життєво важливі території майже без боротьби.

Мабуть, це можна кваліфікувати як прецедент для Росії, правонаступнику СРСР, війська якого зустрічали запеклий опір населення при вторгненні в Угорщину в 1956 році, Чехословаччину в 1968 році, в Афганістан 1979 р.

Як можна пояснити цей феномен неопору? Армія Грузії блискуче представляла себе на параді при його інавгурації Саакашвілі, але раптово припинила опір у найважливіший момент битви... З одного боку ця апатія перед набагато сильнішим суперником виникла після надзвичайно жорстоких дій російської армії в Чечні, з іншого — це поки що не до кінці розгадана геополітична гра. Вона може бути розрахована на далеку переспективу і її результати для широкої громадськості — у тумані.

Отож, Грузія принижена. Інфраструктура армії, флоту частково зруйновано, знищено бомбардуваннями багато прикордонних грузинських сіл. Проте зараз стає зрозумілим, що ЄС і США нададуть Грузії всебічно допомогу і швидко відновлять її потенціал. Уже зробила заяву Ніно Бурджанадзе, як представляється, найбільш ймовірний спадкоємець Саакашвілі. За її словами, він не має право залишити без відповіді питання про доцільність силового вирі­шення проблеми Пів­денної Осетії.

Причина національної драми Грузії криється не тільки в помилковому рі­шенні Саакашвілі. Корені лежать глибше. Президентська форма правління в Грузії, вимагає надзвичайно серйозного добору глави держави і всьо­го керівництва виконавчої влади на основі перевірених часом добре налагоджених процедур. Чого не було в ситуації з обранням Саакашвілі. Проблема авантюрності дій керівництва Грузії наразі очевидна. Але це у жодному випадку не виправдовує брутальність російських військ на грузинських землях.

Внаслідок тривалої васальної передісторії Грузії не могла бути сформована самодостатня правляча еліта з адекватними викликам часу знаннями, досвідом і традиціями керування суспільством і державою. (Ця теза повною мірою прикладена і до України). Порівняємо рівні державного і військового менеджменту Росії і Грузії. Очевидно: в останньої він істотно нижче. Тому вона і програла в цій політичній і військовій «грі». Російська ж правляча еліта не тільки використовувала успадкований від царської і радянської Росії досвід державного керування, але й імперський досвід по «збиранню земель». Грузія ж так і не сформувала адекватний викликам план дій щодо самопрошолошених республік і постійно робила претензійні вій­ськові кроки, замість тонких дипломатичних ходів. Все це відбувалося на тлі відверто провокативних дій Росії, Абхазії і Південної Осетії. В результаті слон вломився в посудну крамницю, а ще більший слон почав трощити цілі квартали. Підсумок відомий... 

Медвєдєв заявляє про претензії Росії на всесвітню повагу. Але повага може будуватися або з позиції сили (що було характерним до ХХІ сторіччя), або на рівноправності і довірі, що стали імперативом відносини в новій Європі.

Керівництво Росії визнало незалежність Південної Осетії й Абхазії. Один з головних аргументів — прецедент Косово. Але цим воно поставило себе в пікантне положення: тепер необхідно їй самій визнати статус незалежності Косово...

Росія розраховувала на широку підтримку всіх членів Шанхайської шіст­ки. Однак вона прорахувалася, наштовхнувшись на прохолодну стриманість. Усім відразу згадалися недавні події в Тибеті. Казахстан на початку 1990-х мав серйозні заворушення на півночі країни, де багато російськомовного населення і лише вдалою економічною політикою приборкав сепаратистів. Симптоматичним є те, що Росія не стала поспішати скликати засідання глав держав, що входять у СНД, логічно передбачаючи бурхливі «розборки» всередені цієї строкатої стру­ктури.

Ми перебуваємо лише на порозі глобальної перебудови світу і ніхто не знає, які результати вона матиме. Основні світові гравці насторожилися, менші принишкли, або вже інтенсивно шукають захисту. Історія знову нікого нічому не навчила, понад те — вона вже покірно запряглася у політичні вози...

Віктор Бідненко,
Андрій Гусєв