Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

П’ятиденна війна: техніка і зброя

Чи варто починати розмову про проблеми, коли ще не поховані тіла загиблих солдатів і жертв війни. Але усе-таки вирішили не відкладати і порушувати низку важких питань уже тепер.

Те, що впадає в око навіть непрофесіоналу при погляді на численні фотографії з місць подій, то це контраст між рівнем екіпірування російських солдатів і супротивника.

Починаючи з уніформи: російські солдати не мають єдиної уніформи, часто одягнені абияк. Причому справа стосується не тільки солдат звичайних частин, а й елітних — спецназу, що вдягнені у форму різних поколінь, від радянської до найновішої.

Якщо порівнювати нинішню ситуацію зі строкатістю обмундирування російських солдатів часів першої і другої чеченської кампанії, то не помітно ніякого прогресу в цьому сенсі. Хіба що «кирза» пішла нарешті в небуття. Але ж військова форма — це далеко не дріб’язок, особливо тепер, коли, крім військової перемоги, ще треба довести факт своєї перемоги в медійному просторі.

Військовослужбовці часто виглядають дуже непереконливо через свою стару уніформу.

Розмаїтість амуніції свідчить ще і про недостатній рівень дисципліни у військах.

Дійшло до того, що російські солдати начепили на себе американські каски, зняті з грузинських солдатів, що категорично суперечить статуту.

До речі, використання елементів уніформи і касок супротивника суперечить і міжнародним правилам ведення війни.

Виникає питання: як вийшло так, що практично постійно воююча 58-я армія виявилася без нормальної уніформи? Чому після двох чеченських воєн ситуація в цьому сенсі не зрушилася з місця? І якщо це так важко, чому грузинська армія зуміла вирішити питання про перехід до нової уніформи для всієї армії буквально за три роки?

Питання уніформи — ще не таке важливе. Далі — більше.

Ще гірше стан з індивідуальними засобами захисту від куль і осколків.

Відомо, що вони є по штату у всіх частинах 58-ої армії, однак командири не жадають від своїх підлеглих вдягати каску і бронежилет.

Однак мається чимало фотографій, які доводять, що в ряді випадків бійці в бойовій обстановці, не говорячи вже про марш у колонах, не мають засобів захисту взагалі. При тому, що за статистикою каска і бронежилет дають змогу кратно знизити безповоротні втрати.

Ці втрати, відповідно до офіційних заяв, становили 74 особи при 19 зниклих безвісти, не рахуючи поранених.

Утім, як з’ясувалося, про своє життя деякі генерали також мало піклуються.

Чому, наприклад, сам командувач 58-ої армії роз’їжджав районом бойових дій у звичайному армійському автомобілі, а не в бронетранспортері? У результаті нападу грузинських командос сам він був поранений, його шофер убитий. Інакше як злочинною недбалістю самого командувача це назвати не можна. Командири подібного рівня повинні ретельно піклуватися, як про безпеку підлеглих, так і про свою власну безпеку, а не подавати приклад хлоп’ячої бравади.

Перейдемо до стрі­лецького озброєння.

Обидві сторони виявилися озброєними приблизно однаковими видами автоматичної зброї. У більшості випадків — це різні модифікації автоматів і кулеметів системи Калашникова. У контексті порівняння цілей і можливостей це, на нашу думку, також говорить не на користь Росії. У Росії є низка більш «просунутих» розробок, що вже проходять тестування в частинах, і навіть офіційно прийнятих на озброєння, але так і не добралися до поля бою.

Для Росії з її передовими позиціями в галузі розробки стрілецької зброї автомат Калашникова — не цілком адекватна відповідь на сучасні вимоги. Інша справа Грузія: зовсім недавно Саакашвілі оголосив про повне переозброєння армії американськими карабінами М4. Однак тепер з’ясувалося, що американські карабіни виявилися не такими вже гарними. Насамперед вони недостатньо надійні, і ми маємо можливість спостерігати, що навіть найближча охорона Саакашвілі озброєна невмирущими автоматами Калашникова.

Грузинська армія, вклю­­чаючи елітні частини, озброєна АК-74М, скопійованими Болгарією і проданими Тбілісі.

Для Росії неприємною несподіванкою стала насиченість снайперськими гвинтівками найсучасніших конструкцій і прицілами нічного бачення грузинська армія наздогнала росіян. За рівнем підготовки грузинські снайпери також виявилися на висоті.

Утім, точну порівняльну оцінку в цьому сенсі давати складно: ряд під­розділів російського спецназу має дуже і дуже міц­ний снайперський склад, про що свідчать хоча б регулярні перемоги росіян у європейських змаганнях з армійського снайпингу.

Однак, за нашими даними, сучасна база для снайперської підготовки в ряді випадків відсутня. У всякому разі це стосується деяких підрозділів спецназу. Бійці одного такого підрозділу близько року тому навіть зверталися до президента РФ з відкритим листом з цього приводу. Виходить, генералітет нічому так і не навчився після двох чеченських воєн...

Стан з розробкою і виробництвом передових систем снайперської зброї в Росії зараз поганий. Є усього кілька фірм, що цим займаються.

Виробляються такі гвинтівки в недостатній кількості. По ряду позицій міністерству оборони і силових відомств дешевше купити снайперські гвинтівки за рубежем, що і робиться, однак у явно недостатньому обсязі.

Так що не дивно побачити в руках у російських спецназівців снайперські гвинтівки англійського виробництва.

Росія входить у число країн, що роблять найсучасніші оптичні приціли нічного бачення для стрілецької зброї. Велика частина цієї продукції експортується. Електронно-оптичні матриці 3-го покоління до них роблять в усьому світі три фірми, дві з яких у в США, а одна — у Росії. Проте саме в грузинського спецназу виявилося достатньо подібних засобів, що дало змогу грузинам протягом трьох днів боїв прострілювати дороги й ефективно утримувати блокаду Цхінвалі.

Запитується: де в цей час були широко розрекламовані російські засоби автоматичного виявлення снайперів і осліплення їхньої оптики лазерним променем?

Переходимо до бронетехніки.

Тут, на перший погляд, остання військова кампанія говорить про переконливу перевагу російської сторони. Адже грузинські втрати танків раз у десять більше російських.

Однак причина такого співвідношення — у тактичних помилках. Грузини, можна сказати, повторили всі помилки російської армії, зроблені при штурмах Грозного в першу чеченську. Танки були від­січені від піхоти і знищувалися пострілами з РПГ із бічних і тилових напрямків. Координація дій між танковими екіпажами грузинських танків і піхотних підрозділів була відсутня.

На відміну від грузинів танкове угруповання 58-ої армії діяло тактично правильно, бо було враховано досвід двох чеченських кампаній.

Якщо ми порівняємо технічний рівень російських танків, застосованих в операції, із грузинськими, то побачимо, що грузинські по своєму технічному рівні відповідають, або істотно перевершують, російські. У той час як основну частину танкового парку 58-ої армії становлять застарілі танки Т-72Б и Т-62, поставлені Грузії Україною модернізовані Т-72 SIM1 значно досконаліші. Ці танки мають сучасні інфрачервоні приціли, вочевидь, з використанням французької камери 2-го покоління, що дає змогу навіднику розпізнавати цілі у будь-який час доби, причому навіть за димовими завісами.

Окрім цього, грузинські танки T-72 SIM1 мають стабілізовану систему зброї, тобто можуть стріляти на ходу. Українські фахівці пристосували до цих тан­ків свою систему керованої зброї — протитанкові ракети «Комбат», що запускаються прямо зі стовбура танкової гармати. Ця система більш нова, ніж аналогічна система «Свір» танків Т-72Б 58-й армії.

У той же час слід зазначити і той факт, що рівень броньового захисту грузинських танків не перевершує броню задіяних у зоні конфлікту російських. Танки російських підрозділів (Т-72БМ) мають більш високий рівень захисту, ніж грузинські.

Слід зазначити, що бронетехніка 58-ої армії задіяна в основному на проведення контртерористичної війни. Хоча навіть у такій війні тепер активно застосовуються тандемні протитанкові гранати і ракети, проти яких старі танки абсолютно беззахисні з будь-якого напрямку атаки.

Зараз Росією подається як приклад гігантського «стрибка вперед» доозброєння 58-ої російської армії «модернізованими» танками Т-62 сорокарічної давнини з противокуммулятивными гратами на бортах. Ці «консервні банки» каталися по всій Південній Осетії. Невже на таке барахло витрачається тепер російський військовий бюджет!

Залишається тільки ворожити, чому російські танки останнього покоління, що випускаються Уралвагонзаводом, надходять не в постійно воюючий Північно-Кавказький військовий округ, а лише в «придворні» підмосковні дивізії.

Те ж саме стосується і легкої бронетехніки: завважені в Південній Осетії російські бойові машини піхоти і десанту виявилися машинами старого радянського покоління, що допрацьовують свій ресурс.

Де БМП-3? Де БМД-4? Вони усі залишилися в пунктах постійної дислокації. Невже це порочна психологія генералітету: новітня зброю ми побережемо для параду, а армія хай повоює старою технікою. Адже її скоро списувати…

Артилерія сухопутних військ завжди була сильною стороною російської армії. Тут і в сучасних російських зброярів збереглися розробки, що як і раніше не до снаги західним конкурентам.

Однак, ворог не дрімає: іноземні радники встигли навчити грузинів сучасній тактиці застосування артилерії. Грузинські артилерійські батареї після артнальоту швидко знімалися з місця і змінювали позицію.

Боротися з подібною тактикою виявилося надзвичайно складно. Грузинська самохідна артилерія включає десятки систем залпового вогню і закуплені в країнах НАТО самохідні гармати на коліс­ній базі.

Після п’яти днів боїв вона залишилася незнищеної, припинивши свої дії проти Цхінвалі тільки після того, як був отриманий панічний наказ Саакашвілі про загальний відступ.

Російській армії доведеться засвоїти цей урок, наситивши сухопутні частини безпілотниками, радарами виявлення і локалізації артилерійської стрільби й інших засобів оперативної ціленаведення для своєї артилерії й авіації. Інакше контрбатарейна боротьба стане для російських військових ще більшим головним болем у наступних конфліктах.

Активне застосування безпілотних літальних апаратів — ще один «очікуваний сюрприз», на який російська армія також чомусь не встигла зреагувати.

Затримку з упровадженням безпілотних систем у війська не можна пояснити ні дорожнечею (вони на порядки дешевше пілотної авіації), ні технічним відставанням (у Росії досить багато фірм, що пропонують свою продукцію на найвищому рівні).

Залишається зробити висновок, що лише відсталість і короткозорість гальмує впровадження у війська цих вкрай ефективних і ощадливих розвідувальних і ударних систем.

Авіаційна складова операції виявилася значною.

Основну роль відіграли броньовані штурмовики Су-25, що добре показали себе ще в першу і другу чеченські війни. Саме вони завдавали ударів по позиціях грузинської піхоти й артилерії. У Грузії вони ще і робили «вільне полювання» по колонах військ супротивника, наводячи жах на грузинських солдатів. Подібний клас літаків ідеальний для дій в умовах гір: швидкість Су-25 більше, ніж у вертольота і він недосяжний для стрілецько-гарматного озброєння.

З іншого боку — швидкість цього літака не дуже велика, і він здатен активно маневрувати між хребтами, завдаючи прицільних ударів з пікіруючих траєкторій.

Незрозуміло, тільки те, що йде на зміну цій машині. Нові Су-25 Росія вже не виробляє...

Грузинська сторона також застосовувала подібні машини, нібито модернізовані за участю Ізраїлю. Виходить, що в даному класі озброєнь у ході конфлікту Росія не мала технічної переваги.

Можна припустити, що висотні надзвукові бомбардувальники Ту-22М3 мали придушити систему грузинської ППО й авіації.

З цим завданням авіація справилася на трійку з плюсом. Чому російська авіація і тактично ракети не рознесли всі грузинські злітно-посадочні смуги в першу ж добу конфлікту, залишається незрозумілим. Один з літаків Ту-22М3 був збитий.

Загальний рівень втрат — 4 літаки — варто визнати задовільним для подібного виду і масштабу операцій, а також з огляду на досить потужну ППО, створену на основі радянських систем середньої дальності «Бук» і великої дальності С-200, поставлених Україною.

У перші два дні над полем бою були видні винятково грузинські Мі-24, що прасували осетинські і російські позиції. Принаймні, — якщо вірити знятим кадрами і численними очевидцями.

Де були в цей час модернізовані російські Мі-24, Ка-50 і Мі-28Н? Незрозуміло...

Схоже, що не було навіть спроб широкого застосування бойових вертольотів, про що говорить нульовий чи близький до нульового рівень втрат. Можливо, що це виявилося найкращим рішенням, з огляду на наявність у грузинської сторони переносних ракет ПВО і дрібнокаліберної артилерії.

Кажуть, що ідеальна зброю — це така зброя, побачивши яку, супротивнуку не захочеться битися. Останні події показали, що такого фактору стримування Росія не має. Щоб там не говорили, але маленька Грузія насмілилася атакувати російські збройні сили...

Російське керівництво буде серйозно думати над тим, яким чином примусити ворога боятися ще до конфлікту. Будучи жодного разу не застосованою, російська ядерна зброя згодом девальвує свій стримуючий потенціал, стане неефективним вкладенням засобів.

Що користі у володінні подібними руйнівними засобами, якщо за 60 років так і не була продемонстрована готовність їх застосовувати?!

Напевно, що потужніші за Грузію держави почуватимуться більш впевнено на полі бою...

Сайт російської агенції АПН
Переклад і скорочення «Персоналу Плюс»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com