Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Ну, мов ті діти, слово честі!..

Спочатку — замальовка з натури. Родина столичних інтелігентів: баба з дідом, тато з мамою і дитинка чоловічої статі у віці чотирьох років. Верховодить бабця. Точніше — пресує всіх незаперечним авторитетом. Вона, зокрема, вважає, що найкращий спосіб корекції здоров’я і поведінки онука, особливо, якщо він не хоче їсти несмачну, але поживну кашу, — це виклик лікаря з обов’язковим уколом.

І ось після чергової медико-педагогічної екзекуції лікар, попивши кави і вислухавши від бабусі глобальні поради в галузі охорони здоров’я нації, виходить до передпокою і бачить, що малюк сидить на підлозі і зосереджено видовбує з пазів паркетину (старий дуб, між іншим!). На запитання, навіщо псувати підлогу, дитинка відповідає, що не псує, а робить ямку. Аби бабця спіткнулася і впала.

Дитяча вразливість психіки — річ серйозна. Буває, що людина аж до смерті не може позбутися фобій, винесених з ніжного віку. А ще гірше — долаючи ці фобії, скочується в той стан, який психіатри делікатно називають неадекватною поведінкою.

З цієї точки зору наш український політвертеп — рай для психоаналітиків.

Сміх сміхом, але багатьох фахівців не полишає підозра, що нашого Гаранта в дитинстві лякали міліціонером. На жаль, до цього жорстокого антипедагогічного прийому вдаються навіть вчителі зі стажем. Бо реально пояснити ті, даруйте, погроми, яких зазнала українська автоінспекція за останній рік з гаком, неможливо.

Фобії фобіями, але в цьому випадку вони надто дорого обходяться «маленьким українцям». Щодня в ДТП гине якнайменше 25 людей. За рік набігає більше, ніж втрати України за всю афганську авантюру.

Ще одна безглузда дитяча гра з виразними елементами підліткового садизму — «Замри!». Цей вигук лунає в найневідповідніший момент. Після чого — у кращому випадку — жертва гри завмирає в позі клінічного олігофрена, у гіршому — падає розбиваючи носа, а то й ламаючи кінцівки.

З дворів і вулиць ця небезпечна забавка перебралася до зали нинішньої Верховної Ради. «Замри!» — горлає, розмахуючи руками, наглядач за голосуванням по фракції, і вкотре «пролітає» закон, якого чекають інваліди, сироти, діти, закатовані непосильною працею шахтарі. Та на це, даруйте, гравцям начхати. Головне — поставити опонентів у ідіотську ситуацію.

Не можна оминути все ще популярну у певних політичних вікових групах гру в «Чапаєва». Ось найсвіжіший приклад. Лідер кримських комуністів, він же депутат Верховної Ради на 42-му з’їзді своєї партії закликав своїх однодумців «не забувати і революційні методи боротьби з антинародною владою». Мовляв, демократія демократією, а «товариш Маузер» — то простіше, а головне, дохідливіше.

Прикладів багато. Але не в цьому суть. Проблема в тому, що в нормальній країні доросла людина лікує дитячу вражену психіку у лікарів і психологів. В Україні всі ці «жертви домашньої педагогіки» рвуться у владу, аби компенсувати свої фобії коштом нормальних людей. І таки прориваються! І таки компенсують! І вчворюють таке, що на голову не налазить! А ми чекаємо, доки прийде якийсь «дядько лікар» і зробить рятівний укол у дупу — один на всі випадки життя.

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com