Нікерманське диво

Севастопольська бухта, обрамлена білими скелястими берегами, Мамаїв Курган, пам’ятник на честь російських моряків, військові кораблі... і досі нагадують про історичні події, що відзначили Севастополь, як місто-герой. У бік бухти простирається, зникаючи в синяві далеких гір, Інкерманська долина, у лоні якої розкинув свої володіння Інкерманський монастир.

За історичними джерелами, вперше на цю землю ступив народ таврів. Змішавшись зі скіфами, вони стали відомі, як тавро-скіфи, що займали обидва схили кримських гір. А також теперішнє печерне місто Каламіту-Інкерман. І до цього часу можна побачити печерні споруди — «крипти».

В останньому столітті до Різдва Христового Інкерман (Білокаменськ) переходить до володіння Понтійського царя Митридата, що підкорив тавро-скіфів і греків. Його війна з римлянами призвела до підкорення римлянами всього півострова, а також Інкерманської фортеці. У 94 році після Р.Х. римським імператором Трояном за сповідання християнської віри був зісланий в Інкерман святий Климент. Тут він знайшов близько 2 000 християн, зісланих правителем Римської імперії. Вони добували інкераманський камінь для імперії. Таким чином, св.Климент продовжив християнську проповідь, запроваджену тут святим апостолом Андрієм Первозванним. Сотні язичників приймали хрещення від святого Климента, вражені його життям, вірою і дивом, що створив Господь завдяки його молитві — появою джерела з чудодійною водою. Утворене з джерела озеро у кар’єрі приваблює своєю красою. Воно солоне, хоча за смаком прісне, і має властивість зцілювати від хвороб. Лише упродовж року св.Климент обернув у християнство весь півострів і вибудував по всій місцевості до 75 храмів. Звістка про успіхи Климента дійшла до Римського імператора, на християн почалися гоніння, під час яких зазнав страждань Архіпастор св.Климент — його у 101 році втопили в морі.

У 861 році в Інкерман завітали просвітителі слов’ян Кирило і Мифодій. Вилучивши мощі — нетлінне тіло святого Єпископа Мученика Климента, перенесли їх у Херсонес (Корсунь). У 988 році в Корсуні, як відомо, охрестився Великий Князь Володимир. Він взяв за благословіння міського єпископа Чесну Главу і частину мощів св. Климента і перевіз до Києва.

По смерті святого упродовж двох століть християнство було пригнічене язичництвом. І двом прибулим у 370 році місіонерам-єпископам Василію і Єфрему у Тавро-Скіфію довелося 15 років утверджувати християнство у Криму.

В Інкермані є кафедра готської єпископії. Готи шукали захисту від гунів в інкерманських стінах, які в 702 році були скорені хазарами. У 1016 році при грецькому імператорі Василії II хозарська держава впала під ударами грецького вождя Андроника і князя Тмутараканського Мстислава Володимировича. У XVIII ст. у Криму з’являються татари та італіці. Татари заселили Інкерман, але все ж він залишається в руках греків. У 1391 році стає резиденцією князя Константина, сина імператора Мануїла Пелеолога, і називається князівством Феодоро. У 1473 році турки зруйнували фортецю, яка його захищала. З того часу вона не відтворювалася і в руїнах доживає свій історичний вік.

При ханах Кримської орди татари були справжніми господарями Криму, а отже — й Інкерману. Але Господь не залишає свій народ і створює диво на сором кривдникам. Його свідком стає священник Іоан Лизлов, який прибув у справах з посольства Московського царя: «1634 року у другий день березня з тлумачем Юрієм Бурнашовим і Воротинського уїзду дяком Силою Кириловим виїхав я в містечко на поклоніння святим мощам. Дочекавшись ночі, війшли ми до храму, поклали мощі на дошку й обтерли вологим рушником від пилу. За хвилину вони почервоніли, мов у живої людини. Ми ж, хвалячи Бога, вбрали їх у дарований послом Борисом Двореніковим одяг, відправили панихіду і поклали мощі в раку. Зустрівши ранок у печері російського в’язня Максима Новосильцева, зізвали грецьких та російських полонених, щоб розпитати про мощі. І тут полонений Василь Хромий почав розповідати, що це мощі невідомого святого: борода була чорна продовгувата, одяг цілий, а вкриті вони були чорним оксамитом. І ось зібралися якось татари, яким був великий страх від мощей, і віднесли їх верст на п’ять у степ і закопали глибоко у землю, але на ранок мощі опинилися в раці. Татари знову віднесли їх у ту саму яму, а ранком вони опинилися на своєму місці. Третього дня розгнівані агаряни, думаючи, що їх переносять християни, кинули в ту ж яму, поклали тяжкий камінь і поставили охорону. І на ранок мощі опинилися в храмі. Тоді один з татар, сповнений великої ярості, прийшов до храму і кинув їх у вікно з висоти п’ятдесят сажень. І помстився Господь за свого святого: в цю ж мить в родині злого татарина сталося лихо — грянув грім і блискавкою вбив жінку, дітей і худобу. Він же, прийшовши додому, побачив усіх мертвими. А мощі знову опинилися в гробниці ніким не перенесені. З того часу у дворі татарина ніхто більше не селився, а до святого храму татари навіть не наважувалися наближатися. Лише греки й вірмени приходили щоп’ятниці та неділі на поклоніння мощам невідомого святого. Невдовзі сталося ще одне диво: ми мали велике бажання дізнатися ім’я святого і взяти мощі на Русь. Тоді одному з нас уві сні з’явився блаженний у такому вигляді, як написано на стіні — із сяючою головою. Він сказав: «Думаєте взяти мої мощі на Русь? А я бажаю тут створити Русь. А ім’я моє і пам’ять буває в Семенів день». Сказавши це, святий став невидимим».

 У 1852 р. Архієпископ Херсонський і Таврійський Інокентій задля утвердження православ’я у Криму, захопленому ісламізмом, відкриває Інкерманський монастир. Богослужіння почали правити у древньому храмі св.Климента, висіченому у скелі. Коштом Івана та Олексія Красильникових храм оновив й освятив Архимандрит Полікарп, але під час Севастопольської війни він занепав. Лише у 1867 р. був реставрований коштом Івана Четверикова.

Біля вівтаря ще один храм — висічений св. Климентом ще у І ст. після Р.Х. Далі в цій же скелі — храм на честь святителя Мартина, єпископа Римського. Іконостас у ньому з храму св.Климента. Його згодом за наказом Миколи ІІ було замінено і передано до Севастопольського музею. Він був дуже витончений: прикрашений кольоровою мозаїкою і розписаний московським художником- академіком В.Д.Фартусовим.

У 1867 р. було побудовано кам’яний храм з дерев’яним іконостасом на честь Святої Трійці. У 1894 р. — храм на честь св.Пантелеймона.

Інкерманський монастир часто відвідували російські монархи. 5 липня 1867 р. приїздив Великий Князь Олексій Олександрович.13 жовтня 1871р. — царевич Олександр з княгинею Марією Федорівною та сином князем Миколою Олександровичем. Пізніше приїздив Микола ІІ зі своєю родиною.

Чарівний краєвид з балкона Климентової церкви — поєднання грізної могутності і смиренної величі природи. Над головою — гострий схил стіни, а на ній майже висять у повітрі зруйновані часом фрагменти вежі. Здається, зубці стін ось-ось зірвуться і поховають під собою монастир. Під скелею зміїться залізниця, а далі, з-за прибережної зелені, блищить чорна річка. У цю мить весь наповнюєшся благоговінням до Творця.