Україна без Ющенка та інших

Відтоді, як політична боротьба в Україні припинилася, змінившись політичною гризнею, головним сюжетом у владі стали не якісь там плани реформ чи пропозиції щодо виходу з кризи, а можливі відставки тих чи інших конкретних осіб. Відповідно, у ЗМІ дедалі частіше з’являються різні версії щодо відправки на вільні хліби тих чи інших осіб, аж до Президента України.

За законами жанру найчастіше такі роздуми межують з пропагандою, до того ж з того боку межі, де, власне, розташована сама пропаганда.

Недавня фраза Юрія Луценка про те, що його можна звільнити з посади лише за його власною заявою, поданням Тимошенко або в разі смерті — мовляв, «хай Балога вибирає якийсь із цих способів», — стала сакраментальною. І є така підозра, не останньою на найближчий час. Відтак, цінуючи час своїх читачів, я коротко проаналізував можливі шляхи звільнення з посад перших і других осіб держави, стосовно яких такі наміри мають інші перші та другі особи. Одразу застережу: йдеться про шляхи, передбачені Законом, за фантазію та рівень правового цинізму політиків редакція жодної відповідальності не несе.

Президент України

Матеріали про можливу відставку Віктора Ющенка вже почали з’являтися у вітчизняних ЗМІ. Утім, ця тема лишається темою обговорення з перших днів його президентства. Так само, як і про відставку його попередника говорили всі десять років і п’ять місяців його повноважень.

Посада Президента України чудова тим, що його діяльність регламентується одним-єдиним актом — Конституцією України. Оскільки прийняття Закону про Президента блокується вже 12 років — спочатку Леонідом Кучмою, а тепер і його спадкоємцем.

Отже, звільнення з роботи Президента регламентується статтями 108 — 111 Основного Закону. Насамперед слід знати, що главу держави можна позбавити цього титулу в разі відставки, неможливості працювати за станом здоров’я, смерті та імпічменту — тобто винесення недовіри Верховною Радою.

Смерть — єдина річ, яка справді гарантує всім землянам рівні права та обов’язки, зокрема і неминучу відставку з посади. Відтак спинятися на цьому не будемо.

Відставка живого Президента можлива після прийняття присяги новообраним Президентом. І, звісно, вона можлива в будь-який момент за власною заявою глави держави. Щоб ніхто раптом не підробив таку заяву, Президент повинен особисто оголосити її на засіданні Верховної Ради.

Але вже з відставкою за станом здоров’я дедалі складніше. За Конституцією, той факт, що Президенту не дозволяє працювати погане здоров’я, слід встановити на засіданні парламенту. Для цього сам парламент повинен офіційно звернутися до Верховного Суду, який, своєю чергою, має внести у ВР письмове подання, і тоді вже депутати конституційною більшістю — тобто від 300 і більше — повинні прийняти рішення про відставку Глави держави.

У справі повинен фігурувати, ясна річ, і «медичний висновок» — ось тільки ст. 110 Конституції мовчить, хто і за якою процедурою має його зробити.

Ну і зовсім кепсько з імпічментом. Знаменита ст.111 встановлює досить детальну і розлогу процедуру винесення недовіри Президентові. «У разі вчинення гарантом державної зради або іншого злочину» імпічмент ініціюють 226 депутатів; у Раді створюється спеціальна комісія, до якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі; на підставі їхнього розслідування ВР двома третинами голосів пред’являє Президенту звинувачення (можна заочно); тоді Верховний Суд, нарешті, перевіряє, чи справді той Президент вчинив злочин.

І, нарешті, після висновку Конституційного Суду про дотримання усіх процедур депутати можуть зробити українського лідера безробітним. Для цього потрібно усього лише три чверті голосів від повного складу ВР — тобто 337.

Експерти десятки, коли не сотні, разів вказували на певну розмитість цієї і без того складної процедури, зокрема на юридичну незрозумілість фрази про «державну зраду та інші злочини». Однак головною бідою завжди було те, що статус спеціальних комісій вкупі зі спеціальним прокурором і не менш спеціальними слідчими не був урегульований відповідним законом. А та ж Конституція в ст.90 прямо вимагає, щоб цей закон був. Леонід Кучма такий закон ветував, або й просто не дозволяв його прийняти. За Віктора Ющенка справа наче зрушила з місця: після довгих перипетій «антикризова коаліція» в березні 2007 року начебто закон прийняла. Але його знову ветували, і вже після позачергових виборів та створення «демократичної коаліції» ВР дала спеціальне роз’яснення: закон про спецкомісії не діє. Таким чином, імпічмент Президента України за наявної законодавчої бази неможливий.

Прем’єр-міністр та уряд

Як і Глава держави, Глава уряду може заявити про добровільну відставку. Щоправда, якщо держава має шанси пережити відставку Президента, то уряд, за Конституцією, повинен іти разом зі своїм очільником. Звісно ж, глава уряду може і померти. У цьому разі іншим членам Кабміну, на щастя, достатньо просто звільнитися.

Як передбачає Конституція, уряд складає повноваження перед новообраною Верховною Радою. Окрім того, парламент завжди може винести Кабінету резолюцію недовіри. Таке питання, згідно із новою редакцією Закону про Кабмін, вноситься до ВР Президентом чи третиною депутатів, а для прийняття рішення потрібно лише 226 депутатів із 450. На звільнення міністрів депутатам відводиться десять днів з моменту реєстрації подання. Щоб уряди не змінювалися аж надто часто, законами передбачено запобіжні зходи: наприклад, порушувати питання про недовіру уряду можна тільки один раз протягом однієї сесії. Крім того, не можна звільняти Кабмін протягом року після затвердження його програми та в останній рік роботи ВР.

Саме тому, зокрема, Тимошенко так наполягала на затвердженні програми свого уряду. Однак головне, що заважає опонентам нинішнього Кабміну відправити його вже зараз у відставку — це норма тієї ж Конституції про формування нового уряду. Адже у разі відставки центрального органу виконавчої влади з будь-яких причин парламент протягом 60 днів повинен сформувати новий (ці два місяці попередній уряд продовжує працювати у статусі в. о.). Якщо Рада не встигне з такою справою, вона підлягає розпуску Президентом. Тобто на цей рахунок є різні точки зору — юристи з Банкової, наприклад, впевнені, що Конституція ніде не наказує Президентові розпускати ВР, а лише дозволяє йому це зробити. Але покладатися на ласку Глави держави депутати, ясна річ, не хочуть.

Тим часом для створення нового уряду, знову ж таки за Конституцією, парламент повинен мати коаліцію. Отут і є той наріжний камінь, що захищає жінку з косою. Адже нинішня коаліція сформувати інший уряд, очевидно, нездатна. А для створення нової коаліції — у форматі тієї ж таки «ширки» — необхідне рішення від більшості складу або фракції БЮТ, або фракції НУНС.

Для першої це 79 осіб, для другої — 37, і ні там, ні там необхідної кількості наразі не набирається.

Міністри

Є, однак, і ще один спосіб позбутися небажаного уряду. Цей спосіб також має безпосередній стосунок до права — але не конституційного, а кримінального. Тут ми повертаємося до глави МВС Юрія Луценка, який хоробро стверджує, що заради відставки з посади його можна хіба що вбити, якщо Тимошенко не здасть. Водночас знавці кримінального права говорять, що справу про бійку Луценка з мером Києва Леонідом Черновецьким невипадково перекваліфікували на «посадовий злочин». Безумовно, це звучить анекдотично, та й не факт, що обвинувачення не розсиплеться з огляду на недотримання всіх процедур. Однак це справді може бути неважливо, бо в Кримінально-процесуальному Кодексі, наприклад, є стаття 147, яка говорить: «У разі притягнення посадової особи до відповідальності за посадовий злочин... слідчий зобов’язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову».

Очевидно, саме про це говорив на вчорашній прес-конференції Луценко, лякаючи журналістів «силовим захопленням» МВС та тим, що на Банковій на його місце вже підібрали якогось в.о. Шкода лише, що Юрій Віталійович висловився так плутано. Саме собою відсторонення, звісно, не означає відставки. Однак після цього дотиснути до відставки вже буде справою техніки. У крайньому разі завжди можна запроторити людину на тиждень-другий за грати, після чого послатися на норми антикорупційного законодавства. А воно прямо вимагає від безпосереднього начальства запротореного дати санкцію на його звільнення з посади. Принадність такого підходу в тому, що в такий спосіб можна звільнити будь-яке крісло, крім захищеного законодавчим імунітетом. Таким імунітетом захищені Президент, депутати ВР та судді. Але аж ніяк не міністри. Включаючи Главу Кабміну. До речі, з оточення Тимошенко останніми днями активно ширяться чутки про те, що Генпрокуратура та/чи СБУ активно «взяли в розробку» цілу низку міністрів. Називають, зокрема, міністра Кабміну Петра Крупка, міністра фінансів Віктора Пинзеника і міністра охорони навколишнього середовища та природних ресурсів Георгія Філіпчука (невже привіт від Vanco?). За бажання так можна дійти і до самої Тимошенко.

Балога

Навряд чи читач здивується, дізнавшись, що найлегше звільнити з посади нині вже, схоже, «не першу, але й не другу особу в державі» — керівника президентського Секретаріату Віктора Балогу. Адже його посада не згадується не те що в Конституції, а й взагалі у жодному законі України. Як створення, так і вся діяльність президентської канцелярії регламентована винятково указами та іншими актами глави держави. Відтак Віктора Балогу — або будь-кого на його посаді — можна позбавити кабінету, зарплатні та службового авто одним розчерком президентського пера. Теоретично, звісно, за наявності причин, сформульованих законодавством про державну службу та боротьбу з корупцією. Але на практиці — просто під настрій. Звідки випливає, що конкретно сьогодні конкретно цього чиновника звільнити важче, ніж навіть Главу держави.

За матеріалами www.upost.com.ua