Музей митця

Чернігівщина — це великі незаймані луги, трави в людський зріст, лелечі гнізда майже біля кожної оселі. Є таке гніздо і біля хати в Сосниці, де народився і з якої пішов у великий світ видатний син України Олександр Петрович Довженко. Повітове містечко Сосниці, Десна, Довженко — поняття невіддільні одне від одного, ніби триєдине христианське благословення. 

Нескорений край у всі віки народжував видатних людей. Ось і у родині Одарки Єрмолаївни та Петра Семеновича Довженків 10 вересня 1894 року народився син — майбутній видатний на весь світ письменник, кінодраматург, режисер. Предки Довженка прийшли з Полтавщини, ймовірно, не пізніше ХVІІІ ст. З документа рекрутського списку, складеного 1 січня 1846 року, довідуємося про родовід Довженка у такій послідовності імен: Карпо — Григорій — Тарас — Семен — Петро — Олександр. Рід був великий і згодом розділився на чотири родини. Дід Олександра Петровича Семен за молодих літ чумакував. Виряджалися в дорогу чумаки ранньої весни. Біля Покровської церкви в Сосниці зупинялося до 30 возів з усім необхідним. Неодмінно в дорогу брали півня, аби в дорозі знати час. Правився молебен і валка рушала.

23 січня 1960 року в садибі Довженків відбулося урочисте відкриття музею. Тут на зеленому моріжку, обгородженому тином, стоїть пам’ятник юному Сашку, який створили скульптор Анатолій Фуженко та архітектор Анатолій Ігнащенко. У хаті, як і півстоліття тому, пахне любистком, насінням. У першій кімнаті стоїть піч, висить колиска, в кутку — мисник. У кутку навпроти — образи і портрет Шевченка. В іншій кімнаті стоїть ліжко, шафа, у кутку під стелею — образи, на стінах — старі фотографії батьків, родичів Довженка.

Далі подвір’ям проходимо до одноповерхової затишної будівлі, де розташовано музей. Тут чотири невеликі кімнати. В одній з них відтворено київський кабінет Довженка. Там він писав сценарії до фільмів «Зачарована Десна», «Україна в огні», «Щорс» та ін. На столі лежить розгорнутий зошит... Час зупинився... Кожна річ зберігає його тепло його руки. Олександр Петрович вийшов з отчої оселі 16-річним, а повернувся у людській пам’яті. До музею приїздять з усього світу. Йдуть і йдуть люди, щоб причаститися душею до світу доброти і краси.