ЛІВІЯ — КОРОЛЕВА АФРИКИ

(Початок у попередньому номері)

Беззмінний лідер Лівії Муаммар Каддафі на урочистостях в Сабхе сказав, що настав час, щоб ізольована країна, тобто Лівія, відкрилася світу, що настане час, коли народ Лівії не потребуватиме його керівництва. На думку Каддафі, модель державного устрою, культивована в країні впродовж останніх трьох десятиліть, набагато ефективніша, ніж горезвісна західна демократія, насамперед американська. Нагадаємо, що в своїй головній філософській праці «Зелена книга» Каддафі закликав до прямої демократії, де кожного громадянина залучено в управління країною за допомогою участі в суспільних конференціях. «Сподіваюся, що лівійці управлятимуть країною через народні збори, і не буде потреби в Муаммарі Каддафі. Маси одержать сьогодні владу. Сподіваюся, що Лівія стане прикладом для всього світу», — заявив він. За словами М.Каддафі, «народи Африки жили в племенах, і в кожного племені був вождь, тому система виборів і політичних партій більше підходить Європі і Америці, ніж Африці». Глава Лівії назвав західну політику лотереєю і сказав, що в ООН засідає 180 лідерів, які не були обрані своїми народами, але управляють 6 мільярдами життів. «Вони одержали владу за допомогою корупції», — вважає М.Каддафі. — Політика для них, зрозуміло, означає скуповування голосів на виборах». А ось лівійська революція перемогла і довела всьому світу нашу правоту» — сказав лідер держави.

«У нас немає і не буде політичних партій, ми за загальнонародні свободу, власність, владу і суверенітет» — зазначив Каддафі. За його словами, система «прямої народної демократії» в Лівії повинна протистояти «ліберальній демократії». Каддафі запропонував вже зараз почати процес формування в Джамахирії «народного капіталу». За його планом, приблизно 1,1 млн громадян Лівії повинні стати «хребтом» перетворених вітчизняних нафтових компаній, витіснити з цього сектора чужоземні корпорації і з часом перетворитися на заможніх людей. Цьому плану передувала заява сина Каддафі Сейф Аль-Іслама, який піддав гострій критиці політичну систему Джамахирії, створену його батьком. Сейф Аль-Іслам сказав, що країна зайшла в «політичну безвихідь» і закликав до здійснення реформ у політичній і соціально-економічній сферах.

 

У пошуках третього шляху

Каддафі вважає, що і Лівію, і іншим країнам, що розвиваються, не підходить західна модель розвитку. Він відкидає і капіталізм Сміта та Ріккардо, і комунізм Маркса та Леніна. А пропагує свій, третій, шлях.

Для обгрунтування привабливості ідей «третього шляху розвитку» лівійські учені приводять тезу відомого англійського фахівця Ентоні Гюднера, директора Інституту економіки у Великій Британії. Він вважає, що ера комунізму і капіталізму завершилася, до того ж ці два напрями світового розвитку не пройшли випробування на міцність часом і економічно, і політично, тому треба шукати інших шляхів соціально-економічного розвитку. Лівійські громадські діячі наголошують, що приблизно такої ж думки дотримуються деякі політичні лідери західних країн. Наприклад, колишній президент США Клінтон, вважає, що економічна система повинна базуватися на людських цінностях і соціальній справедливості, а також на забороні діяльності монополій.

На думку англійського прем’єр-міністра Т. Блера, який пішов у червні 2007 року з політичної арени, перехід влади до лівих сил у деяких західних країнах все одно не зможе вирішити питання розриву між бідними і багатими. Радикальнішу точку зору з приводу майбутнього капіталізму виказав М. Алема, колишній прем’єр-міністр Італії. Останній упевнений, що потрібні мужні політичні й економічні зміни, здатні пом’якшити суперечності між справедливістю і свободою.

Каддафі вважає, що у капіталізму немає альтернативи, тому нації повинні шукати інших шляхів розвитку, повернення до марксизму і комунізму в ХХІ столітті неможливе. Каддафі і його послідовники назвали західну демократію базаром, на якому продаються і купуються голоси виборців, до того ж політики, що приходять до влади, не виконують узяті на себе зобов’язання, і електорат в багатьох країнах західної демократії відмовляється від участі у виборах, а це призводить до краху демократії.

 

Капіталізм чи

фундаменталізм?

За повідомленням американських ЗМІ, Муамар Каддафі після зняття санкцій ухвалив рішення про  співпрацю з  США через унікальну комбінацію обставин. З одного боку, вважають американські політологи, після окупації Іраку Каддафі, мабуть, почав побоюватися,  чи не вчинять  США якійсь військові акції проти нього самого і Лівії: військові дії проти Іраку показали, що Америка вважає себе достатньо сильною, щоб силовим шляхом розправлятися зі  своїми політичними супротивниками. Як відомо, в  той же   час у  Сполучених Штатах «любили» Каддафі так само, як і іракського Саддама Хусейна. Каддафі  справді боявся, що буде здійснено якусь військову акцію, що йому загрожує доля Саддама Хусейна.

З  другого боку, як наголошують заокеанські фахівці з арабського світу, Каддафі  побоювався мусульманських структур, зокрема «Аль-Каїди». Річ у тому, що свого часу «Аль-Каїда», стверджують американці, хотіла зробити Лівію центром своєї штаб-квартири і Бен Ладен мав намір влаштуватися в  Лівії під крилом у  Муамара Каддафі. Але лівійський лідер відмовив йому. Мусульманські фундаменталісти висувають дуже великі претензії до державного будівництва, а Каддафі  — це світський лідер. Він, природно,  не переслідує іслам і не заважає функціонувати йому на  території Лівії, але  сам є нерелігійним лідером на кшталт іранського аятолли Хомені. Тим часом мусульманські фундаменталісти, зокрема «Аль-Каїда», вважають, що на чолі всіх мусульманських країн повинні стояти релігійні лідери.

Муамар Каддафі  — це той тип політичного діяча, до  яких фундаменталісти завжди ставилися з  великою підозрою і  навіть обуренням, оскільки такі політики здійснюють світську політику, замість створювати релігійні мусульманські держави, де релігія була  б головним чинником політики, а  релігійні діячі фактично контролювали б політичний процес, як це відбувається сьогодні в  Ірані.

Виходячи з ситуації, що склалася, Вашингтон вирішив подати підтримку розвитку програми цивільної ядерної енергетики Лівії. Ця угода передбачає будівництво атомної електростанції, допомогу в створенні систем опріснення води в Лівії, а також співпрацю в науково-дослідних і технологічних проектах і навчання лівійських фахівців в США.

Як відомо, Штати в 2003 р. пом’якшили економічні санкції проти Лівії і президент США Дж. Буш дозволив американським компаніям працювати в цій країні. Цікаво, що Вашингтон водночас не виключив Лівію із списку недружніх США країн, і тому діють певні обмеження при ввезенні продукції в цю країну на півночі Африки.

Одразу ж після анулювання оонівських санкцій Німеччина, Італія та інші європейські країни «заворушилися» і в 2004 році уклали з Лівією попередні угоди в нафтовій галузі.

Скажімо так, сьогодні Лівія приваблива — не тільки джерело вуглеводнів, а й перспективний ринок збуту зброї. За 12 років санкцій її збройні сили прийшли в занепад і потребують модернізації. І Лондон першим серед західних країн зумів укласти договір з Лівією про постачання сучасних систем зброї. Це було зроблено після травневого візиту 2007 р. англійського прем’єр-міністра Т. Блера до Тріполлі.

 

Енергетичний

складник Лівії

Лівія протягом останні 20 років була одним з найбільших постачальників нафти і газу до Італії та інших країн Старого Світу, розташованих на берегах Середземного моря. Проте запровадження США економічних санкцій стосовно Лівії у середині 90-х минулого століття призвели до занепаду експорту газу, оскільки Лівія була не в змозі закупляти нове устаткування й обновляти інфраструктуру. До початку XXI століття найнадійнішим імпортером лівійського газу до Європи була іспанська компанія Enagas, яка закупляла у неї щорічно 1,5 млрд м3 газу і потім продавала енергокомпаніям Європи. Восени 2004 р. розпочалася експлуатація підводного 520-км газогону Greenstream між Лівією і Італією (Сицилія), по якому з 2005 р. щорічно експортується по 8 млрд м3 газу. На думку експертів, застосування нових методів геологорозвідки дасть змогу збільшити розвідані запаси газу до більш як 2 трлн м3.

 

Держвласність —

не панацея

Лідер лівійської революції Муамар Каддафі висловився недавно за скасування державної власності в країні, зокрема — у нафтовому секторі. За його словами, скасування держсектору має торкнутися і сфери нафтовидобутку. «Нафта стане власністю суспільства, управляти якою будуть компанії, що належать не державі, а лівійським громадянам на взаємній основі, — сказав Каддафі. — І не обов’язково, щоб лівійці самі керували діяльністю своїх компаній: вони можуть запросити будь-яких фахівців з-за кордону, які забезпечать всесторонній розвиток у нафтовій сфері, тобто розвідку родовищ, видобуток нафти і її збут». За словами лідера лівійської революції, те ж саме стосується і банківської сфери, транспорту та інших секторів економіки, що ними керує держава.

Керівник лівійської революції Муамар Каддафі став першим громадянином Джамахирії, який одержав пай у рамках програми прямого розподілу нафтових доходів серед найнижчих верств населення країни. В урочистій обстановці М.Каддафі було вручено ваучер на загальну суму 30 тис. лівійських динарів ($22,5 тисяч). Ці засоби вважаються часткою сім’ї лівійського лідера з 9 осіб в нафтовому багатстві країни. Глава Джамахирії одержав інвестиційний чек за рішенням Загального народного конгресу, найвищого органу законодавчої влади. Ваучери було передано ще 400 сім’ям з обмеженими доходами. Всього програмою передбачається передача таких паїв 5 тисячам бідних сімей. За словами Каддафі, кожна сім’я одержуватиме щомісячно по 5 тисяч лівійських динарів ( $4,166). Ці гроші можуть використовуватися і для задоволення потреб громадян, і для створення підприємств малого бізнесу. М. Каддафі заявив, що має намір використовувати свій капітал для придбання акцій національних компаній. Він наголосив, що до революції лівійці були позбавлені доступу до нафтових ресурсів країни. «Майже вся Лівія була розділена тоді на військові бази, а решта поділена між експлуататорами і капіталістами, що співпрацювали з колоніалістами», — сказав М.Каддафі. Ще наприкінці 2005 року лідер лівійської революції попередив про можливість здійснення «революції бідних» у Джамахирії. Він зазначив, що бідні верстви населення можуть здійснити «соціальну революцію» проти тих, хто нажив багатство незаконним шляхом. М.Кад­дафі наголосив, що він «повністю на боці бідних» і виступає за справедливий розподіл доходів від експлуатації природних ресурсів Лівії, головним чином — «чорного золота». Раніше лівійський лідер висловився проти здійснення в Джамахирії політичних реформ. «Ті, хто закликає до цього, знають, що наш народ політично неграмотний», — сказав він. Лідер лівійської революції Муаммар Каддафі заявив, що скасовує державний апарат і передає всю повноту влади в руки народу, зокрема контроль за нафтовими багатствами країни. «Державний апарат — це спрут, який поглинає народні багатства, не виконуючи покладені на нього функції», — стверджує Каддафі. Він закликав скасувати народні комітети (міністерства), створені свого часу відповідно до положень «Зеленої книги», автором якої є сам Каддафі. Він зазначив, що залишаться лише ключові відомства, які гарантують суверенітет Лівії. До таких відніс народні комітети закордонних і внутрішніх справ, оборони і інфраструктури. Лівійський лідер також заявив, що переможе бідність, розподілив порівну між громадянами Лівії доходи від продажу нафти. З часом в громадянське управління перейдуть і такі об’єкти інфраструктури, як лікарні й освітні установи, таким чином, профільні міністерства більше не будуть затребувані. За його словами, нові органи управління сформуються народом «стихійно» на місцях і будуть ефективнішими. «Державний апарат не впорався з розподілом доходів від продажу нафти», — констатував лівійський лідер. За його словами, країна щорічно витрачала $37 млрд на різні потреби громадян, але не завжди ефективно.

 

Сім’я Каддафі

і її доходи

Офіційних даних про багатства сім’ї Каддафі і його синів немає. За західними джерелами, окрім нафти, дохід Каддафі одержує від величезних земельних ділянок у Британії та Італії, а також від розгалуженого банківського і готельного бізнесу. Гості розкішного лондонського Cariton Towers Hotel, як і будь-якого з 18 пятизіркових готелів, що входять в Cormthia Group, розташованих по всьому світу — від Гамбії до Чехії, не знають, що поповнюють банківський рахунок лідера лівійської революції.Приносить дохід до бюджету Каддафі і Arab Banking Corporation, один з найпрестижніших арабських банків, чия північноамериканська штаб-квартира розташована в Нью-Йорку. Попри активну нелюбов американців до Каддафі, цей банк, у якому лівійцам належить 27% акцій, навіть під час кампанії з боротьби з тероризмом не піддавався жодним санкціям з боку США.

Сьогодні західні ЗМІ стверджують, що Каддафі володіє 16% акцій італійської ткацької компанії Olcese тільки тому, що йому дуже подобаються тканини цієї фірми. Незабаром після того, як найулюбленішою футбольною командою Каддафі став італійський «Ювентус»», Лівія придбала пакет акцій цього футбольного клубу, а син Каддафі Сааді став членом його правління. Бажання лідера лівійської революції прийняти в Тріполлі фінал чемпіонату світу-2010 з футболу вилилося в створення спеціального фонду, мета якого — побудувати стадіони свого імені мало не в кожній африканській столиці.

За свідченням західних ЗМІ, Каддафі любить арабів і африканців, але доходи від нафти вкладає тільки в європейські або американські компанії. Єдиним винятком, мабуть, стало придбання 6% акцій марокканської групи компаній ONA. Втім, і тут є свій розрахунок: Groupe ONA належить особисто марокканському королю Мухаммеду.

Сергій ЛЕБЕДЬКО
(Далі буде)