Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Шукаймо те, що нас об’єднує

Святкування 1020-річчя Хрещення Русі допоможе подолати розкол серед українців?

Вибори в Києві відбулися. Протягом останніх тижнів, місяців уся увага українства була прикута до Києва. «Запропонована» Юлією Тимошенко нова революція в ім’я її політичних амбіцій, а за її словами в інтересах самих киян, принесла їй відчутну поразку. Вона втратила вже тоді, коли гарна жінка з косою опинилася на рекламних плакатах і флаєрах поряд зі своїм довіреним і вірним соратником, якого висували на посаду столичного голови. Політична ситуація і найближче оточення Юлії Володимирівни з числа земельних магнатів дотиснули лідерку БЮТ і спонукали до авантюри. Вона поклала око не тільки на столицю, а й на інші міста-мільйонники, не погребувала і менш населеними містами. Погано, коли очі застилає жага влади. Тепер вона, скоріш за все, зупиниться з «революцією» у містах (мешканці регіонів можуть зітхнути з полегшенням).

Інші політичні сили кинулися у вир змагання за Київ, як на нас, за трьох обставин. По-перше, щоб визначити свій політичний рейтинг. По-друге, випробувати нові політтехнології. По-третє, жодну політичну силу не залишає байдужим бюджет столиці України і мрії накласти на нього свою лапу.

Результати виборів попри недосягнення Юлією Тимошенко і її командою бажаного, є. Головний з них — на практиці доведено, що суспільство від перманентної революції втомилося. Йому остогидли обіцянки, які залишаються цяцянками. Народ вже з відразою дивиться на постійні сварки між Президентом і Прем’єром, з презирством — на весь політикум.

Юлія Володимирівна на роздоріжжі. З одного боку, їй вкрай не бажано продовжувати політичну дестабілізацію, роздмухувати протистояння в суспільстві, адже революційний запал мас згас. Це довели вибори в столиці. З іншого боку, стала тенденція до погіршення життєвого рівня широких мас населення й очікування з осені ще більшого ускладнення ситуації змушують відмовитися від крісла Прем’єра і з ним — від відповідальності за все, що відбувається в економіці.

Отже, насувається новий де-юре, не кажучи про де-факто, перерозподіл політичного поля. Позитивний момент у цьому один — структурування, яке не може не задовольняти західних експертів і консультантів. Інший, негативний, що випливає з нинішніх перепетій — політичне, тимчасове, в Україні стало над духовним, вічним. Духовна криза... Підміна духовних цінностей матеріальним задоволенням.

Західні цінності принципово не відрізняються від цінностей українця, шведа, корейця чи китайця. Вся різниця в носії цінностей.

Сьогодні можновладців не полишає думка, що духовність має слугувати їхнім меркантильним інтересам. Зазвичай наші державні керманичі бігають від церкви до церкви, від церкви до синагоги. Представники Церкви роблять політичні заяви, а на святих місцях накривають столи. Політичні авантюристи і відверті пройдисвіти намагаються «актуалізувати» національну ідею і використати її у особистих бізнесових інтересах. При цьому від нашої історії штучно відсікаються цілі періоди розвитку.

Перший президент незалежної України Леонід Кравчук висловив надію, що майбутні урочистості на честь 1020-річчя Хрещення Русі сприятимуть подоланню розколу в українськім православ’ї: «В Україні розкол, не тільки політичний, історичний. У нас, на жаль, розкол проходить по лінії мовній і в якійсь частині — по лінії духовній. Я був би щасливий, якби ця велика подія, святкування духу людського, допомогла нам подолати і цю хворобу», — наголосив Л.Кравчук у травні цього року.

Він наголосив, що «єднання духу не означає створення єдиної політичної родини». На жаль, хоча після розпаду СРСР політики і «прагнули створити таку ауру й таку духовну ситуацію в кожній країні, яка дала б змогу жити у благочесті, за законами моралі, духу й Церкви. Але не все так відбулося, як хотілося». Однак сьогодні всім трьом народам — українцям, росіянам, білорусам — на думку Л.Кравчука, під час майбутніх святкувань слід уникати прагнення кожному «святкувати по-своєму, наголошуючи свою виняткову роль».

Чомусь не переймаються майбутнім святом перші особи нашої держави. Авжеж, вони люди зайняті: один ніжки пиляє під стільцем у іншого, той робить вигляд, що нічого не бачить, адже тільки встань — одразу місце займуть. Іспит 2012 року ще далеко, а значення його тьмяніє перед святом Хрещення Київської Русі. До речі, українці найвеличнішим українцем всіх часів обрали Ярослава Мудрого. Шкода, що і тут не обійшлося без скандалу. Але, попри все, фігура середньовічного князя-державника, як символа історичної могутності — розсудливий вибір.

P.S. Може, вже час і нам долучитися і подбати про достойне святкування цієї значущої події. Може, це і стане об’єднавчим початком не тільки у подоланні розколу всередині нашої країни, а й поверне колишні дружні стосунки між усіма слов’янськими народами.

Віктор Вірний,
політолог

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com