Загальна еволюція

Палеонтологія стверджує, що життя на Землі розвивається від простих до все більш складних організмів, які часом витісняють своїх попередників, займають панівне становище на планеті, щоб, своєю чергою, згодом поступитися більш досконалим наступникам.

Така зміна біологічних класів живих організмів на Землі відбувалася неодноразово. Ці зміни зумовлені боротьбою між класами живих організмів за користування довкіллям. Наступний клас живих істот, з часом поборовши попередні і ставши панівним класом організмів на Землі, починає виділяти зі свого середовища активні хижі і пасивні види паразитів. На цьому етапі розвитку акцент боротьби серед живих організмів зміщується. Основна боротьба панівного класу живих істот відбувається не з попередніми класами, а між рослиноїдними і паразитуючими на них представниками того ж класу. Можливо, на цьому етапі відбувається зародження наступного, більш досконалого класу живих істот із середовища панівного класу.

Не треба думати, що етапи цієї боротьби чітко розмежовані. Ні, боротьба між класами живих істот і всередині класів існує паралельно. Зміщується тільки наголос боротьби — у класі живих організмів, який виростає з попереднього класу, в міру перемоги над своїми попередниками наростає внутріщньокласова боротьба, боротьба між творчими і паразитуючими видами того ж класу.

Людство відрізняється від попередників більш досконалою здатністю до пізнання, творчості. Із зародженням життя на Землі в кожному наступному класі, в окремих його видах       зростала здатність до творчості порівняно з попередниками. У людині ж відбувся якісний стрибок творчих здібностей. Тільки людина здатна створювати безліч речей, яких не існує в природі.

Сьогодні наука відносить людство до класу ссавців. Це не так. Людство походить від ссавців, але являє собою окремий біологічний клас живих організмів.

Сучасні люди переконані, що жива матерія на Землі розвивалася багато мільйонів років тільки для того, щоб створити вінець цього розвитку, сучасну людину, і на цьому етапі зупинитися. Люди заселили всю нашу планету, підкорили на ній все живе й неживе, й існуватиме вічно, якщо їм не забракне глузду і вони своїми діями не знищать самих себе. Приблизно так могли думати і динозаври в Юрський період, коли вони близько 180 мільйонів років тому заполонили всю Землю. Можливо, люди в майбутньому частково і залишаться, як залишилися від минулого панування плазунів ящірки, крокодили, змії. Але вічно панівним класом живої матерії на планеті людство не буде. Минуть мільйони чи десятки мільйонів років, людство відживе відведений йому час і на планеті запанує інший біологічний клас, складніший і досконаліший за всі попередні біологічні класи, зокрема за людський.

Чому так станеться? Незмінність людства базується на тому, що Земля наша вже охолола до оптимальної, потрібної для існування людства температури і набула стабільності, незмінності в геологічному розвитку: материки більше не плаватимуть по поверхні планети, не насуватимуться один на одний, могутні вулкани не здійматимуться з глибин Землі, женучи розплавлену магму і затьмарюючи сонце попелом, потужні землетруси не утворюватимуть нових гір, моря і океани не затоплюватимуть сушу і не оголюватимуть морське дно, потужні зледеніння залишилися в минулому. Але чи завжди так буде? Адже історичне людство, те, що має писемну пам’ять, розвивається близько п’яти тисяч років (найдавніші письмові тексти з Іраку оповідають про події п’ятитисячолітньої давнини). Геологічні ж зміни відбуваються за значно довший час. Наприклад, Р.Ф. Флінт пише: «Правомірно вважати, що останнє велике зледеніння відбувалося в межах 30 000 років». Тобто в майбутньому можна чекати нових геологічних катаклізмів, подібних до тих, що вже були на Землі.

Другим фактором, що впливатиме на змінність людства, буде діяльність самої людини. Вже зараз, за мізерний проміжок часу, людство своєю діяльність суттєво змінило довкілля. Ці зміни накопичуватимуться, доки не сягнуть критичної точки. Тоді станеться якісний вибух, відбудеться геологічний катаклізм, що суттєво змінить клімат планети.

Ці два фактори — природний та результат діяльності людини — зумовлять зміну навколишнього середовища і вплинуть на зміну живої матерії, зокрема людства.

Однак зміна довкілля і клімату для розвитку живої матерії має допоміжне значення — це немов шліфування вже утворених біологічних класів. Жива матерія розвивається в одному напрямі: від простіших організмів до більш складних. Жодні кліматичні зміни не призводять до зникнення складних істот і заміни їх менш складними.

Серед неживої матерії ми спостерігаємо подібну картину: спочатку утворюються найлегші елементи, потім — складніші, важчі. Тобто розвиток живої матерії підпорядковується загальновселенським законам розвитку матерії — від простіших до більш складних форм. Це й зрозуміло, бо живу матерію утворюють ті ж самі елементарні часточки, що й неживу.

Людство як складник живої матерії має, подібно до всіх попередників, пройти всі етапи становлення окремого біологічного класу. Зараз ми живемо в перехідному періоді: від попереднього творчого етапу, коли основні зусилля людства були спрямовані на боротьбу з попередніми біологічними класами, на пізнання і набуття творчих здібностей, ми відійшли, а паразитуючі біологічні види людей — ні. Коні, вівці, зайці знають, що вовки — хижаки, смертельні їхні вороги і в той чи інший спосіб захищаються від них. Людство ж не розуміє природи біологічних процесів, що відбуваються з ним як з біологічним класом, не усвідомлюють на якому відтинку біологічного розвитку вони перебувають і ще не вміють захищатися від людей-паразитів. Сучасні суспільні процеси схожі на фазові перетворення металів або тієї ж води. Кипить вода, перетворюючись у пару. І як воду не грій, доки відбувається пароутворення, доки рідка фаза переходить у газоподібну, температура її буде постійною — . Ось так зараз на Землі клекотить людство у війнах, у своїй жадібності, ненависті, заздрості, злості, підступності, пускаючи на світ у муках народження людських паразитів, людських хижаків. З людством відбувається фазове перетворення. Воно остаточно у першій половині ХХ ст. завершило боротьбу зі своїми попередниками, з тваринним світом і стало неподільним господарем планети. Зараз від діяльності людини щороку на Землі зникає кілька видів живих організмів. Серед людей виник рух «зелених» за збереження «братів наших менших», за збереження довкілля. Нині акцент боротьби повністю змістився на внутрішньокласову боротьбу між творцями і паразитуючими. Зародження людей-хижаків, людей-експлуататорів відповідає закономірностям еволюційного розвитку живої матерії. Якщо подивитися на сучасну соціальну боротьбу з погляду біології на роль тварин-хижаків у підтриманні життєздатного складу рослиноїдних тварин, то стане зрозумілою еволюційна необхідність людей-хижаків, людей-паразитів. На зорі розвитку людство в основному боролося зі своїми попередниками, з тваринним світом. В міру того, як воно підкоряло певні види живих істот, в міру того, як ставало панівним біологічним класом серед живої матерії, напруження цієї боротьби зменшувалося. Щоб компенсувати це зменшення напруження боротьби за існування еволюція замість тварин-хижаків починає поступово підкидати людей-хижаків.

Всі попередні класи живих істот закінчили свій біологічний розвиток, розмежувалися по окремих видах. Найближчий до людства клас ссавців, виділивши людську галузку, давно закінчив розмежування по видах. Вівці не їдять м’яса і не виють, вовки не мекають і не пасуться, коні не ловлять мишей і не м’явкають, а коти не їдять овес і не іржуть. Тобто кожен вид ссавців зайняв свою біологічну нішу.

У біологічному класі людей цей процес відбувається зараз. Первісний поділ на окремі народи зі своєю мовою та звичаями уже завершився. Зараз відбувається процес виділення, оформлення біологічних паразитуючих видів людей, аналогічно до того, як колись із ссавців виділилися гієни, кішки, вовки та ін. Цей процес супроводжується бурхливим розвитком матеріальної культури, що ми називаємо прогресом, цивілізацією. Суть цього процесу в поборюванні психіки людей-творців психікою людей-паразитів, у поступовому накиненні людству ідеології експлуататора, ідеології людини-паразита як панівної, в поширенні її по всій Землі, в насильницькому узаконенні права на присвоєння експлуататорами результатів чужої праці. Організаційно ця боротьба вилилася в утворення держав, хоч зародилася вона в надрах родоплемінного устрою.

У процесі становлення всі класи живих істот постійно змінювалися. Постійно, еволюціонуючи, змінюється і людство. Ці зміни малопомітні, бо наші попередники, тваринний світ, розвиваючись, змінювали насамперед зовнішність, а людство як творящий біологічний клас, еволюціонуючи, змінює свій духовний світ, свою психіку, а зовнішність змінюється дуже мало.

Нині ми у всіх народів бачимо мішанину із індивідів-творців і індивідів-паразитів. Згодом у одного народу дедалі більше буде паразитуючих індивідів і дедалі менше творців, в іншого — навпаки. Мабуть, подібно до тваринного світу, процес продовжуватиметься до повного перетворення одного народу на паразитуючий, хижий вид, іншого — на творящий (слово «народ» я вживаю в первісному значенні «на род», тобто нація, а не в значенні «радянський народ» чи «народ України», як вживають, маскуючись, нинішні гнобителі української нації).

Основна боротьба в людстві ведеться між народами на національній основі. Боротьба між суспільними станами або, інакше, суспільними класами (між буржуазією і пролетаріатом, селянами і феодалами тощо) всередині нації є внутрішньовидовою. Спроба видати її за основну боротьбу в людстві — від лукавого. У разі прийняття такої ідеології вона діє, зазвичай, на користь нації, представники якої її впровадили.

Постійне прагнення окремих народів до світового панування, до панування над усім людством — це прорив у напрямі утвердження себе як хижого, паразитуючого біологічного виду.

Під час еволюції загинули безліч родів, племен, народів. Одних винищено фізично, інших — поневолено й асимільовано. Найбільший шанс закінчити в майбутньому еволюційний розвиток завершеним біологічним видом має народ, який сповідує національну ідеологію. Бо національна ідеологія гуртує націю, живить патріотизм народу. А єдність нації — запорука успіху в боротьбі за виживання як біологічного виду.