Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Недоспівана пісня Сергія Корольова

«Орел з розпростертими крилами ширяє над Землею. Людина, що лежить на землі, дивиться в небо. Людина із закритою скринькою в руках».

Такий гороскоп життя С.Корольова на прохання Ярослава Голованова склали у Франції за книгою французького астролога Ферре, виданій ще 1582 року. Французький укладач гороскопу не знав, чий він.

За часів Хрущова Корольов з дружиною завжди зустрічали Новий рік у Кремлі. Хрущова звільнили, і новорічні прийоми в Кремлі припинилися. 1966 рік Корольови зустрічали разом з друзями. Сергій Павлович привіз для друзів багато коньяку, але сам нічого не пив. Останніми роками він майже повністю відмовився від міцних напоїв.

Першого дня 1966 року Корольов відпочивав удома. У неділю 2 січня викликав машину і виїхав на підприємство в Підлипки, оскільки до Нового року не встиг опрацювати ділову кореспонденцію. Наступного дня він теж працював з паперами, іноді дзвонив для з’ясування питань, але до себе нікого не викликав, окрім начальника спецгрупи Яковенка, в якого зберігалися найважливіші документи. Корольов відібрав кілька з них і попросив нікому не давати до свого повернення. «Якщо воно дуже затягнеться, — сказав він, — документи передайте Мішину».

4 січня вранці Василь Мішин, заступник Корольова, зібрав нараду з питання зменшення ваги модулів місячної експедиції. У той час велися роботи зі створення надважкої ракети-носія Н-1, яка могла забезпечити висадку на Місяць однієї людини. На Тюратамі вже другий рік поспіль створювали пускову для цієї могутньої ракети — 105 м заввишки.

Кабінети Корольова і Мішина мали спільну приймальню. Того дня секретар Корольова на запитання «А де Сергій Павлович?» відповіла: «Він скоро виїде!». У кабінеті Мішина деталі місячного проекту обговорювали близько десяти його основних керівників. Люди не сперечалися, ніхто нікому не дорікав, у всіх було якесь негарне передчуття. Несподівано відчинилися двері — на порозі з’явився Сергій Павлович, у пальті і хутряній шапці, з якимсь згортком у руках. Сумно усміхнувся присутнім. Пішов, так і не зайшовши до кабінету. Ніхто не знав, що це було прощання з Корольовим. Мішин швидко закінчив нараду, і всі тихо розійшлися.

За відсутності Корольова міністерські чини проявили особливу активність щодо його ОКБ-1. До програми пілотованих космічних польотів партійно-господарська верхівка країни вносила постійні зміни, тому завод наприкінці 1965 року не зміг випустити нові пілотовані кораблі в обіцяні Корольовим терміни. Міністр доручив своєму заступникові та начальникові главку Керіму Керімову узяти під особливий контроль виробництво космічних апаратів.

Після грандіозних успіхів першого періоду освоєння космосу намітився спад. Обумовлений і економічними можливостями країни, і людськими чинниками. Корольов із соратниками готували висадку космонавта на Місяць і обліт Марса. На ці програми працювали тисячі підприємств країни. Дуже дивно, але цю програму Корольов не очолював — він був лише головним конструктором. Сьогодні людей при таких регаліях на кожному, навіть занепалому, підприємстві не злічити. Ним намагалися маніпулювати висуванці Сталіна, особливо непристойну роль зіграв Тритактовий Устінов. Прізвисько Тритактовий говорило про рівень «легендарного» наркому, який у суперечці конструкторів про застосування двотактного або чьотирьохтактного двигуна сказав, що треба застосувати тритактовий — такого в природі не існує, про це знає будь-який школяр.

Розвитком космічної галузі свого часу керувала «Рада головних». Зі зміцненням окремих підприємств їхні керівники вже не хотіли підкорятися Корольову, і він їм не міг наказувати, оскільки всі були головними. Так Глушко своєчасно не зробив нового, могутнього ракетного двигуна, що призвело до чотирьох невдач з пусками ракети-носія Н-1.

Корольову був локомотивом величезного, важко керованого потягу, якому постійно заважали. Щоправда, за часів Хрущова ніхто не смів виступити проти Сергія Павловича, навіть всесильний Устінов. За Брежнєва і міністр Афанасьєв, і Тритактовий намагалися взяти управління космічною програмою в свої руки, передчуваючи зорепад нагород. Але їхні голови були для того надто слабкими. Вони не розуміли, що такий організаторський і технічний талант, як у Корольова трапляється раз на сто років.

Наш земляк Глушко критикував космічні програми Корольова і на нарадах в Академії Наук, і в Устинова. Валентин Петрович забув, як Корольов просив його створити потужніший ракетний двигун для важкої місячної ракети, щоб не управляти 32 слабкими і застарілими двигунами. Проте Глушко того не зробив, хоча міг — у його розпорядженні були сотні математиків для вирішення ще складніших завдань.

Корольов був дуже самотнім, у нього не було людей, з якими міг би поділитися своїми думками, ідеями. Напевно, такий був час.

Роботі Корольова заважали й сутички між міністром оборони Маліновським і головкомом ВВС Вершиніним. Такого чванство на всіх рівнях було вдосталь. І це у країні, ще зовсім слабкій після страшної війни з народом і зовнішнім ворогом.

Оскільки надій на швидке створення надважкої місячної ракети не було, Корольов ще 1963 року запропонував облетіти Місяць на трьох зістикованих кораблях за програмою «7К, 9К і 11К». Її не підтримали ні військові, ні Хрущов.

Відчувши, що позиції Корольова після зняття Хрущова слабшають, фірма Челомея почала розробляти системи управління космічними апаратами під керівництвом Сергія Микитовича, сина Хрущова.

У цей час американці успішно працювали над своєю програмою «Аполлон», за якою аж троє космовтів мали облетіти навколо Місяця. Ось де позначилося негативне ставлення політичного керівництва країни до колишнього колимського в’язня Корольова! Створити могутній двигун у короткі терміни промисловість країни не могла, а втрата пріоритету в освоєнні Місяця робила космонавтику нецікавою для комуністичного керівництва.

Можливо, не без допомоги самих американців ГРУ роздобуло фільм про підготовку американцями висадки на Місяць. Спочатку його подивилися вищі чиновники Міноборони, а потім на перегляд запросили Корольова і Челомея. Американський фільм тільки підсилив нездоровий ажіотаж. Все це негативно позначилося на здоров’ї Сергія Павловича, підірваному побиттями на допитах, етапами по в’язницях від Москви до бухти Нагаєва, роботою на копальні Мальдяк, що біля полюсу.

Від Корольова вимагали неможливого — польоту навколо Місяця в найкоротші терміни, ще до створення надважкої ракети Н-1. За графіком завод мав у січні, лютому і квітні 1966 року відправити на полігон три кораблі «Схід», у січні і березні — супутники зв’язку «Блискавка-1», а в березні і квітні — по два «Союзи». Навіщо так багато, і все відразу?

Вранці 5 січня Корольов ліг у кремлівську лікарню на обстеження. Ніна Іванівна згадувала, що незадовго перед цим він сказав: «Якщо зі мною що трапиться, прошу тебе — не живи в цьому будинку...»

У лікарні Сергій Павлович запитав лікаря: «Скільки років проживу з таким серцем?». Лікар відповів, що вистачить ще років на двадцять. «Мені досить і десяти» — зітхнув Корольов.

6 січня Ніна Іванівна відвідала чоловіка, її в лікарні запевнили, що все буде «якнайкраще зроблено». Ніхто в цьому і не сумнівався. Доля оберігала його: в Одесі міг підірватися на міні, але все обійшлося; на планері в Києві міг зламати собі шию — залишився цілим; усунули з професорської посади, образили — завдяки цьому не розстріляли; по поверненні з Колими не встиг на «Індигірку» — у її трюмах потонуло 1200 безневинно засуджених, яких не випустили на палубу за наказом злочинця-капітана; у Казані його молодий колега Александров просив виконати за Корольова політ — двигун Пе-2 зупинився, літак розбився; 12 травня 1945 року, на третій день після Перемоги, на висоті 7 км вибухнув ракетний двигун, отримав поранення в голову, а потім цілу добу майже нічого не бачив — а все ж вижив.

У лікарні Корольова детально обстежили, і на 14 січня призначили операцію. На операції мав бути міністр охорони здоров’я Петровський, провідний фахівець з операцій на серці. Ніхто з близьких і співробітників Корольова не вважав операцію небезпечною — мали видалити у прямому кишківнику поліп, що кровавив.

Чомусь Корольов не звернувся по допомогу до своєї колишньої дружини — хірурга Ксані Вінцентіні. Це вона буквально по частинах склала тіло льотчика Мосолова, який в одному з польотів зміг підняти МІГ-21 на немислиму висоту — 37 714 м. Напевно, вона впоралася б з операцією краще за міністра охорони здоров’я.

Тим часом 12 січня Мішин провів нараду з пуску ракети до Місяця. Вона повинна була стартувати 31 січня, і всі чекали повернення Корольова з лікарні — який же пуск без Головного?

Генерал Каманін у ті дні записав у своєму щоденнику: «...усі його «розноси» зараз уже не такі ефективні, як три-чотири року тому. Люди відчувають: Корольов «заривається» і не хоче зрозуміти, що головна причина поразок — брак твердого плану, поспіх і безглузде смикання виконавців». Так, виконавців смикали, але головним виконавцем був усе-таки сам Корольов. Герой Каманін недолюблював зека Корольова, а про роботи у сфері науки не мав жодного поняття.

Не слід думати, що Корольов був безгрішним генієм. Були помилки, але як без них. Свого часу в ОКБ Корольова десятки продуманих, накреслених, виготовлених, навіть випробуваних конструкцій було відправлено у сміттєвий кошик як невдалі.

Критикував Корольова не тільки Каманін, а й Челомей — мовляв, Корольов хоче «вичавити все із Р-7», яка забезпечила досягнення таких грандіозних перемог. Так, він вичавив з неї все, бо де було взяти іншу, за які гроші її будувати, коли українська колгоспниця за день важкої роботи на буряках заробляла... 20 копійок?

В останні місяці життя на Корольова посипалися самі нещастя: 3 січня 1965 р. після автомобільної катастрофи від тромбу в лікарні помер Семен Косберг, під керівництвом якого створено могутні і надійні ракетні двигуни; на початку січня 1965 року поховали Лебединського, директора Інституту медико-біологічних проблем; у січні в автокатастрофі загинув улюбленець Корольова Попков, творець балістичних ракет морського базування; влітку пішов з життя головний будівельник космодрому Шубніков; у грудні найтяжча втрата — помер Воскресенський, який досконало знав ракети, бо відповідав за їхню надійність. Дві автокатастрофи в січні з ракетниками повинні були б насторожити, але вони їх проігнорували.

Корольов починає зауважувати, що ці втрати соратників виснажують його. Поділитися своїми тривогами він міг тільки з Ніною Іванівною і матір’ю. Увесь час він у стані втоми і напруження.

Корольова гнітила і глухота, яка прогресувала. «Я помітив, що коли хвилююся, то ще більше глухну, зовсім погано став чути», — скаржиття він. Багато хто вважав, що це наслідок гуркоту космодрому, проте ніхто не насмілився пов’язати причину недуги Сергія Павловича з катуваннями на допитах, коли били по голові ногами.

Дедалі рідше допомагав валідол. 11 лютого 1964 року в Корольова трапився серцевий напад. Прямо в кабінеті. Влітку 1962 року, одразу після польоту Миколаєва і Поповича, у нього почалася кровотеча кишківника. То був страшний напад болю. Корольов опинився в лікарні з виразкою сфінктера. Його ніхто не знав, тому не дуже переймалися лікуванням. Не допомогло і звернення Келдиша до совісті медперсоналу.

Тоді Корольова відвідали Гагарін і Миколаєв — і ставлення до «пересічного» хворого одразу змінилося. Після розповіді про життя в Зоряному тактовний від природи Гагарін мигцем глянув на годинника — настав час іти. Корольов помітив цей погляд, а потім сказав: «Ніно, а мій годинник спинився. Принеси завтра інший...» Гагарін швидко зняв з руки свій: «Візьміть, Сергію Павловичу!» Корольов спробував відмовитися, але Гагарін упросив його взяти подарунок. Щось містичне є в цьому епізоді з годинником, що зупинився, і таким щирим подарунком першого космонавта Землі. Обоє пішли з життя передчасно.

Влітку 1962 року до операції справа не дійшла, але згодом у Корольова почалися напади страшної слабкості. Восени стало геть погано, особливо після невдалого пуску «Місяця-8». Сергій Павлович ліг на три дні на обстеження.

На новорічні свята 1966 року Сергій Павлович відвів Келдиша убік і сказав: «Знаєш, якесь у мене погане передчуття, не знаю, чи вийду з лікарні».

Коли мали зняти фільм про ракетників за кіноповістю Ярослава Голованова «Ковалі грому», Голованов подзвонив Корольову з кабінету головного редактора «Комсомольської правди». Сергій Павлович сказав: «Завтра лягаю в лікарню. Нічого серйозного. Треба зробити деякі обстеження. Одразу запрошувати Петрова (режисера фільму. — Авт.) до нас на підприємство навряд чи треба. Організуємо зустріч у президії Академії наук. Десь наприкінці січня — початку лютого...»

«Ковалі грому» не зняли, бо через три дні після розмови кінорежисер Петров помер прямо у роздягальні театру, випередивши Корольова на десять днів.

Аналіз останніх тижнів Корольова показує, що вченого постійно гнітили лихі передчуття, але ще більше його вбивало безпричинне вороже ставлення до нього як до зека «комуністичних святих» Устінова і міністра Афанасьєва.

Для керування космічною галуззю було організовано Міністерство загального машинобудування на чолі з Афанасьєвим. Корольов не боявся суворого міністра. Він взагалі нікого не боявся, бо дуже добре робив свою Справу. Й Афанасьєв від цього лютував.

Звісно, міністр знав про справжній стан здоров’я Корольова, однак, коли Сергій Павлович уже був у лікарні і чекав операції, яку поспішили оголосити дріб’язковою, Афанасьєв влаштував рознос ОКБ. Повернувшись на підприємство, Василь Павлович Мішин написав заяву на звільнення. Його помічник одразу повідомив Корольову в лікарню. Сергій Павлович подзвонив своєму заступникові і сказав: «Порви заяву — міністри приходять і йдуть, а ми і наша Справа залишаємося... Вони тільки й чекають, щоб ми написали заяви...»

Мішин розповів Голованову, що якби Корольов не помер, його звільнили б через кілька місяців. «Устінов і Афанасьєв створювали нестерпну обстановку для роботи», — сказав він. Але спершу домучили б, заодно угробивши тріумфальні досягнення. Ті, що залишилися «у закритій скриньці».

12 січня в Сергія Павловича був день народження. Він не хотів нікого бачити, але Ніна Іванівна умовила його побачитися з матір’ю. Медичні світила заспокоїли матір, що операція дріб’язкова. Гагарін приготував Сергію Павловичу в подарунок чудовий магнітофон «Грюндіг», який дістав через закордонних друзів. Корольов планів на післяопераційний період не будував. Він спілкувався тільки з лікарями і дружиною. Можливо, добре знав, чим закінчиться «дріб’язкова» операція, призначена на 14 січня 1966 року.

Володимир РЕПАЛО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com