Покоління і стереотипи. Драматичні віхи історії накладають відбиток на ментальність поколінь

Все тече, все змінюється... Нове покоління ніколи не буде схоже на попереднє. Саме тому тема конфліктів між батьками та дітьми завжди актуальна. Діти не хочуть, чи просто не можуть, зрозуміти своїх батьків, які, своєю чергою, нав’язують новому поколінню свої застарілі стереотипи.

Є різні методи визначення хронологічних меж поняття покоління. Л.Аннин­ський запропонував покласти в основу не хронологічні, а драматичні віхи історії. Отже, ХХ століття класифікується так:

Діти «ганебного десятиліття». Це ті, хто прийшов у світ між 1905 — 1917 роками, перше радянське покоління — «діти Арбату», становий хребет сталінської системи, покоління борців, які не бажали поступатися своїми принципами. Покоління, яке виросло в роки Великої Кризи, його представники воювали під час II Світової війни рядовими солдатами. Звідси назва «General Issue», яка означає однострій рядового або продукт, виготовлений згідно зі статутом. Це покоління — найвдаліше з-поміж тих, які мала Америка. Воно не лише скористалося найкращим в історії країни рівнем соціального забезпечення та стрімким зростанням рівня освіти; мірою успіху та переваг цього покоління є те, що воно дало цілу низку президентів від Кеннеді до Буша-старшого. «G.I.» — єдине покоління, яке підтримувало усіх кандидатів-переможців від 30-х років до епохи Буша-старшого.

«Діти системи», вони ж яппі, або «втрачене покоління», народжені у 1917 — 1940 роках. Це покоління, що було кинуто під танки в 1941 році. Це покоління ошуканих надій. «Традицiоналiстiв» слiд сприймати як внутрiшнiх консультантiв, якi володiють критично важливою iнформацiєю. Навчання впродовж усього життя — їхня мантра. Вислів «втрачене покоління» став популярним з легкої руки Гертруди Стайн, це назва літературної течії, яка існувала в період між двома війнами — Першою та Другою світовою. Її слова «усі ви — втрачене покоління» були звернені до молодих американських письменників-блукальців, яким (як і їй самій) творення модерної американської літератури видавалося можливим лише в Парижі. Після публікації роману Гемінгвея «Фієста» вислів «утрачене покоління» став використовуватися і для позначення певного соціально-психологічного феномену. «Втраченим» називали покоління людей, які пройшли крізь випробування світової війни і втратили не лише здоров’я, а й віру в життя та майбутнє. Біль і душевне сум’яття цих людей передавали у своїх творах письменники, які на власні очі бачили пекло війни.

Потім були «шістдесятники». Друге покоління дітей радянської системи, які народилися у 1946—1960 рр. у перiод повоєнного буму народжуваності. Романтики, які не воювали. Пісенні мрійники. Люди хрущовської «відлиги». Останні ідеалісти. Також це покоління рок-н-ролу, нової молодіжної культури. Вони росли в аурі вічної молодості, Вудстока, кольорових сорочок і гасла: «Не побажай ближньому своєму більше тридцяти років». Зараз ці люди правлять світом — очолюють уряди, корпорації, ЗМІ, школи. Адже для них кар’єра — символ добробуту, успiху та статусу. Тому часто колеги вважають їх трудоголiками. Сильна органiзацiйна лояльнiсть спонукає їх вiддаватися роботi, навiть якщо вона їм не подобається. «Пiслявоєннi» полюбляють опановувати новi навички i вiдкривати у собi нові здiбностi — то ж частенько змінюють специфіку роботи. Ще одна причина останнього: їхнє професiйне життя вже пішло на спад.

Люди, що народились після 1960 року — «покоління «Х». Термін з’явився й утвердився після виходу 1991 року документального роману канадського письменника Дугласа Коупленда «Покоління ікс». Цей термін письменник узяв з британської газетної лексики про «обурену молодь» початку 60-х. Лінгвістичне позначення «Х» допускає широкий спектр семантичних тлумачень, у якому панівним є знак «Х» як атрибутивний символ сучасного «прискореного» соціуму, де індивідуальна свідомість інтенсивно зазнає ідеологічної, соціальної й інформаційної експансії. Основу конфліктної колізії роману становить конфлікт поколінь — протистояння іксерів старшим поколінням. Типологічний у своїй суті конфлікт героїв зводиться до нереалізованої можливості, конфлікту між тим, що є, і бажаним. Всі вони зазнають «кризи третього десятка», що головний герой Дег трактує як крах соціально-класової свідомості, сексуального життя і віри в майбутнє.

Покоління «Х» — це перше радянське покоління, що не знало страху. Раціональні шукачі здорового глузду та правди. Це перше поколiння «самотнiх дiтей». Вони часто залишалися вдома самi, поки батьки довго затримувалися на роботi. Вони прагнуть бути максимально автономними, тож найкраще їм вдаються проекти вiдносно незалежнi, де вони вiдчувають, що все пiд їхнiм контролем. Поколiнню «Х» потрiбен суворий зворотний зв’язок, проте невеликими пор­цiями. У просуванні кар’єрними сходинками їм потрібна негайна винагорода.

Водночас це перше від XIX століття покоління, рівень освіти якого нижчий, аніж у покоління їхніх батьків. Хвороби не так часто стають причиною смертності цієї генерації, як нещасні випадки, убивства або самогубства. Це покоління налаштоване патріотично і консервативно, а водночас прагматичне і споживацьке.

Сучасну молодь називають «поколінням «Y», або «поколінням «Йо», за те, що вона, цитую: «вибирає йогурт і солодкі сирки». Наймолодшi працiвники — т. зв. «Наступне поколiння», народжене мiж 1976 та 1995 рр.

Вони молоді, розумні й нахабні. Вони хочуть працювати, але не хочуть, щоб робота ставала їхнім життям. Їм властива фінансова практичність. Нинішні новачки були свідками фінансової ненадійності попередніх поколінь, які ставали жертвами скорочень і розорення віртуальних компаній, вони досвідчені, коли йдеться про гроші та накопичення. Вже сьогодні вони думають про пенсійні схеми. Баланс між роботою і життям — не порожні слова. На відміну від своїх батьків, які схильні робити кар’єру пріоритетом, наймолодші працівники зацікавлені в тому, щоб робота не заважала родині та особистому життю. Представники покоління Y не мають наміру надовго затримуватися на одній роботі і навіть у одній професії: вони бачили скандали, які підірвали Enron і Arthur Andersen, і скептично ставляться до таких понять, як відданість фірмі. Вони вірять у свою цінність і значущість і не соромляться змінювати компанії, в яких працюють. У цьому вони схожі на покоління X, що народилося між серединою 1960-х і кінцем 1970-х років, для якого характерні незалежне мислення, прагнення до змін і повага до родини. Під час дослідження з’ясувалося, що 70% працівників старшого віку невисоко цінують професійні можливості молодших працівників. І майже половина працедавців кажуть, що молодші невисоко цінують здібності старших колег. Вони вiдзначаються надмiрною впевненiстю у собi. Як наслiдок цього оптимiзму «наступне поколiння» зацiкавлене радше в отриманнi диплому, нiж у навчаннi. А робота — не єдина важлива рiч у їхньому життi.

Покоління «Y» — це сила, яка налічує 70 млн молодих людей, перша хвиля яких саме зараз починає будувати свою кар’єру.

Опитування, в якому взяли участь понад 2 500 працедавців та менеджерів, проведене веб-сайтом CareerBuilder.com, виявило суттєву різницю між представниками покоління «Y» та їхніми менеджерами. Ця різниця, на думку експертів, може приховувати багато майбутніх проблем.

Приблизно половина працедавців зазначили, що відрізняються навіть стилі комунікації між працівниками-»ігреками» та старшими працівниками. Перші надають перевагу технологіям та радше спілкуватимуться із клієнтом через будь-який сервіс миттєвих повідомлень, ніж особисто.

Але ці відмінності видаються «квіточками» порівняно із тією прірвою, яка розділяє молодших та старших працівників, коли йдеться про очікування від роботи. Приміром, 9 із 10 респондентів стверджують, що представники покоління «ігрек» відчувають за собою право вимагати вищу зарплатню та більш «широкі» компенсаційні пакети, ніж представники старших поколінь. Три чверті респондентів наголошують, що «ігреки» очікують вищого рівня прибутку, а 6 із 10 скаржаться, що молоді працівники хочуть працювати за гнучким розкладом.

Половина респондентів звернула увагу на те, що молоді спеціалісти прагнуть просунутися кар’єрною драбиною вже через рік. І така сама кількість респондентів визнала, що представники покоління «Y» воліють отримати більшу кількість відпусток та вихідних.

Викликає хвилювання серед менеджерів та управлінців і той факт, що працівники покоління «Y» часто відмовляються адекватно сприймати керівництво компанії та перш, ніж почати підпорядковуватися йому, вимагають, щоб керівник довів свою компетентність.

«Та хоч би як там було, покоління «Y» формує надзвичайно потужний сегмент робочого ринку та, без перебільшення, є майбутнім світових організацій», — наголошує Роузмарі Хефнер, віце-президент з людських ресурсів у CareerBuilder.com.

Нижче наведено кілька основних цінностей, притаманних поколінню «Y», знання яких можуть стати в пригоді кожному, хто працює або планує працювати з цими молодими людьми:

- представники покоління «Y» намагаються працювати з позитивними людьми. Вони не сприймають авторитарних керівників, які очікують поваги тільки через те, що обіймають високу посаду;

- молоді співробітники хочуть, щоб перед ними ставили певні виклики (вони вірять у силу швидкого навчання і готові брати на себе додаткову відповідальність набагато раніше, ніж їм це дозволить покоління «Х»);

- вони прагнуть поваги;

- вони тяжіють до нових знань і навичок. Якщо такого працівника змусити день у день виконувати монотонне завдання, він вважатиме, що компанії байдужа його подальша доля і його інтереси, тому рано чи пізно він покине компанію;

- представники покоління «Y» хочуть працювати у дружньому середовищі (вони надзвичайно негативно ставляться до консервативних ієрархічних організацій);

- молоді співробітники очікують гнучкого графіку (якщо технології дають змогу, то чому б не застосувати таку можливість?);

- нарешті, кожен представник покоління «Y» очікує адекватної зарплатні (молодий співробітник не чекатиме примарного майбутнього. Якщо він виконує свою роботу чудово, то чому б йому не отримувати високу зарплатню вже сьогодні?).

Але незалежно від того, як ми оцінюємо попередні покоління, найгірші умови склалися у покоління «Y». Воно увійшло в доросле життя в умовах бюджетного дефіциту (зокрема в країнах пострадянського простору), низького економічного зростання і нових невиліковних хвороб (СНІД, герпес). Таке становище цього покоління можна порівняти зі становищем особи, котра приходить на пляж увечері, наприкінці літа. Пісок гарячий, а пляж брудний і засмічений. Випадково перечепившись через покинуту пляшку, запізнілий пляжник ще й отримує штраф за... засмічення. Висновок з цієї притчі такий, що молодому поколінню залишається тільки поприбирати після розваг старших.

«Покоління нічних прибиральників» отримало свою назву від професії, яка є модерною версією фаху клозетної бабусі. Замість винаймати для миття туалетів і офісів сталий персонал, фірми платять групам неосвічених молодих людей або іммігрантів, які за ніч можуть обслужити кілька об’єктів. Більшість нових робочих місць, які постали в Україні упродовж останнього десятиліття — це або посади, які потребують надзвичайно високої кваліфікації (на кшталт програміста чи банкового інвестора), або примітивна праця у сфері обслуговування. Саме такі робочі місця світять новому поколінню, що не тільки гірше освічене, а й містить найвищий відсоток іммігрантів. Хоча середній дохід українців зріс між 1980 і 1990 роками приблизно на 6,5%, особи, молодші 25 років, заробляли майже на 11% менше, ніж молодь аналогічної вікової групи, яка входила у доросле життя у попередній декаді.

Назва «Нові прибиральники» добре віддзеркалює і реальне, і символічне становище сучасного покоління молоді. Як зауважує відомий соціолог Базилько: «Є що прибирати: тринадцяте покоління («Y») пожинатиме плоди егоїстичних починань своїх батьків і дідів, змагаючись із бюджетним дефіцитом, життям у розлучених родинах та в отруєному довкіллі». Майже 40% їх походять із розлучених родин, а три чверті професорів українських університетів стверджують, що їхні студенти «цілковиті неуки і не готові до навчання«. Нічого дивного, що це покоління дедалі критичніше ставиться до покоління своїх батьків.

Отже, негативні вчинки попередніх поколінь лягли важкою тінню на життя покоління «Y». Однак не варто зневажати цих людей. Вони не так уже й погано організовані. Крім того, ця генерація виросла в умовах політичної, економічної та родинної кризи. Досі їм вдавалося, всупереч несприятливим умовам і браку шансів, вистояти, а це означає, що вони краще розіграють навіть гірші карти, які роздала їм доля.