ФАЗОВИЙ ПЕРЕХІД
Чи має право приймати рішення той, хто за них не відповідає?

Головною проблемою чинного устрою є безвідповідальність і безконтрольність влади. Все інше — корупція, злочинність, беззаконність і безгосподарність — лише наслідки.

БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Почнемо з аксіоми, що відповідальність існує лише як персональна відповідальність, тобто відповідальність однієї людини. Як тільки відповідальність починає ділитися, вона відразу ж щезає мов дим. Де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто — цю істину підтвердить будь-який керівник. Хто відповість за шестимільйонне вимирання українців? Подвійне скорочення ВВП та злочинну прихватизацію? Вимушену масову трудову еміграцію і сотні тисяч безпритульних? Ніхто. Бо немає відповідальних, оскільки взаємопоборюючі гілки влади — Президент, Верховна Рада, Уряд, Суд — показують одна на одну — та й «кінці у воду». Максимальна безвідповідальність — у Верховній Раді: за якість законів взагалі ніхто не відповідає, бо «влада» розподілена аж між 450 особами. Про судову ж «гілку» можна навіть не згадувати — це брутальний механізм заробляння грошей на людських стражданнях, тому вона викликає в народі лише ненависть і презирство.

БЕЗКОНТРОЛЬНІСТЬ

Хто не чув пояснення, що влада в Україні підконтрольна, оскільки «гілки влади» контролюють одна одну. Дуже цікаво! Всі передбачені Конституцією контролюючі органи (Рахункова палата, Прокуратура, Верховний Суд, Конституційний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини) по суті недієздатні, оскільки призначаються Президентом або Верховною Радою — тобто тими, кого вони повинні контролювати. Тож виходить, що державні органи «контролюють самі себе», так би мовити, бавляться в самоконтроль у вільний від основної роботи час.

Народ міг би контролювати владу, якби обирав не лише Президента, але й органи контролю, наприклад, Конституційного Аудитора — голову Контрольно-ревізійної палати, яка поєднувала б функції Конституційного суду, Рахункової палати і Центральної виборчої комісії. Тоді влада була б частиною народу, його підсистемою.

Натомість за нинішнього устрою між владою і народом велика прірва — соціальна (небачена різниця в рівні життя), духовна (байдужість до життя народу та його майбутнього), навіть територіальна (владна верхівка живе в закритих поселеннях). А щоб цей народ якомога менше заважав владі, то головним вектором внутрішньої політики залишається системне розкладання народу, перетворення його на бездумний, напівп’яний і хворий охлос, тобто натовп. Тому для характеристики нинішнього режиму найбільше підходить термін «охлократія» — в сенсі «панування над натовпом» (адже непостійний і неорганізований натовп ніколи не може здійснювати владу).

ЩО РОБИТИ?

Передусім зняти світоглядні шори й чесно визнати, що розподіл влади в нинішній формі — це підривна ідея, спрямована на руйнування національних держав. Як уже говорилося, найгірша влада — це безвідповідальна влада. Нинішню модель державного управління побудовано на тотальній безвідповідальності, тому її збереження — це національне самогубство. Хто в цьому ще сумнівається, хай згадає євангельську істину, що все пізнається за своїми плодами: добре дерево дає лише добрі плоди, а погане — лише погані. Плодами нинішньої системи є вимирання українського народу, його соціальна, економічна, культурна та генетична деградація. Невже цього мало?

Професійні маніпулятори і баламути нам забивають баки, що причини «негараздів» — у недостатньо свідомих людях, мовляв, наше мислення ще не європейське, треба повчитися в Європи, Америки чи хоча б у Москви. Звісно, вчитися треба, свідомість удосконалювати треба, і цим можна займатися безмежно довго. Але майте на увазі, що нинішня система безвідповідальності та безкарності здатна за короткий час морально розкласти переважну більшість цілком пристойних людей. І навпаки — вставте нинішніх «недостатньо свідомих» у систему реальної відповідальності, і вже завтра всі ці ющенки, тимошенки, іваненки, петренки та сидоренки разом з януковичами і суркісами чемно працюватимуть не лише для власного, а й для загальнонародного добра.

ВР НЕ МОЖЕ БУТИ ДЖЕРЕЛОМ ЗАКОНІВ

Парламентська «мильна опера» остаточно показала всю нікчемність пропагандистських штампів про ВР як вищий законодавчий орган. Насправді він з самого початку діє як корпорація з утилізації УРСР, комісія з банкрутства і дешевого розпродажу народної власності, починаючи з найприбутковіших державних підприємств.

По-перше, забудьмо про те, що ця владна корпорація начебто формує правове поле для українського народу. Завдяки «законотворчій сверблячці» Верховної Ради, яка щоденно «випікала» по кілька десятків «законів», маємо зруйноване правове поле, оскільки ці «закони» суперечать один одному — тому-то в країні, особливо на периферії, панують беззаконня і сваволя місцевих неофеодалів. Натомість представлені у парламенті клани займаються не законотворенням, а лобіюванням власного бізнесу.

Хіба не зрозуміло, що нинішня ВР — це клуб мільйонерів і мільярдерів, які за народний кошт вирішують свої приватні справи. Для цього вони безкоштовно використовують приміщення ВР з дорогою інфраструктурою, отримують державні квартири, користуються депутатською недоторканністю та ще й мають нахабство брати за все це гроші.

Хлопці непогано влаштувалися. Але якщо вже владу перетворили на «чисто конкретний бізнес», то будьмо послідовними: чому звичайні бізнесмени платять за оренду приміщень під свої офіси, а бізнесмени-депутати використовують їх безкоштовно? Це неправильно. Депутатський корпус повинен орендувати приміщення ВР і чесно платити за цю оренду в державний бюджет.

По-друге, головною причиною безвідповідальності та неефективності ВР є не погані депутати, а потворна Система. Дитяче запитання: як ви гадаєте, чи має право приймати рішення той, хто не несе за них жодної відповідальності? Звісно, ні! Гаразд. А чи приймає рішення Верховна Рада? Так, і не просто рішення, а закони, які всі ми зобов’язані виконувати. А чи відповідає ВР за свої рішення? Ні, депутати не несуть за свої рішення ні персональної, ні колективної відповідальності. Висновок однозначний: Верховна Рада не може бути законодавчим органом. Як колективний орган, вона призначена для представлення інтересів територіальних та професійних громад, виконання дорадчої, експертної та контролюючої функцій з правом започаткування процедури дострокового відсторонення Президента від влади (т. зв. імпічменту) в разі порушення ним Конституції. Зверніть увагу — саме започаткування, адже відкликати Президента може лише той, хто його обрав, а саме — український народ.

ГЕТЬМАН — ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ПРЕЗИДЕНТ

Нинішній Президент так само безвідповідальний, як і ВР. Вибачте, але коли нам говорять, що він несе велику моральну відповідальність, а якщо комусь він не подобається, то наступного разу ви можете його не переобрати — це несерйозно. Президент повинен нести реальну персональну відповідальність за кінцеві результати всього керованого ним державного механізму: власним майном, власною свободою і власним життям. А для цього він має керувати роботою всіх гілок владного механізму, зокрема приймати закони і забезпечувати їх виконання. Тоді не буде, на кого «показувати пальцем» і «шукати крайніх» у разі провалу. Керуєш — відповідай. Це єдиний спосіб забезпечення цілісної, ефективної та відповідальної влади.

Таку модель організації влади зафіксовано ще у «Велесовій книзі», вона знайшла свій розвиток у традиції виборних князів Київської Русі (найпотужнішої та найкультурнішої держави того часу) та гетьманів Козацької держави (найдемократичнішої держави тодішньої Європи). Ця система показала свою продуктивність і життєздатність протягом тисячоліть. Вона відповідає нашому Звичаю, принципам управлінської науки і викликам сучасної кризової епохи. Вона універсальна, проста, зрозуміла і прозора.

Нову українську державу, побудовану на цих засадах, ми називаємо Третім Гетьманатом, оскільки він буде історично третім після гетьманатів Богдана Хмельницького та Павла Скоропадського і ґрунтуватиметься на трійці універсальних системних принципів: 1) єдиноначальність (відповідальність і цілісність), 2) свобода (творчість, різноманітність і прозорість), 3) справедливість (контроль і винагорода за результатами діяльності).

ДО ТРЕТЬОГО ГЕТЬМАНАТУ

Зміна державної моделі має відбутися правовим шляхом — через прийняття Конституційною Асамблеєю нової Конституції з її затвердженням на всенародному референдумі. Це нормальна демократична процедура, яка періодично реалізується в різних країнах. У цьому сенсі найактуальнішим для сучасної України виглядає досвід П’ятої республіки «французького гетьмана» Шарля де Ґолля, котрий створив найавторитарніший і водночас — найдемократичніший тип президентського правління в усій сучасній Європі. За підсумками загальнонаціонального опитування, проведеного в січні 2006 року, генерала де Ґолля визнано найкращим президентом сучасної Франції. Ось ті європейські цінності, які потрібно вивчати і впроваджувати в Україні!

Існуюча ж нині охлократична модель остаточно вичерпала свій потенціал, тому її неминуче буде змінено. Система дедалі швидше втрачає цілісність і розпадається — звідси всі ці підкилимні коаліції, злочинні газові оборудки, сепаратизми, двовладдя, некерованість та беззаконня. За допомогою маніпуляцій з конституційною реформою система намагається стабілізувати існуючий стан, та що більше вона докладає зусиль, то швидше йде до розвалу — такий собі шаховий цуґцванґ, коли будь-який хід тільки погіршує ситуацію. Це характерна ознака системи, що перебуває на порозі стрибкоподібної тотальної трансформації — «фазового переходу». З існуючого хаосу і безглуздя незабаром має народитися нова Система — цілісна, вільна і справедлива. Хай буде!

Ігор КАГАНЕЦЬ, журнал нової еліти «Перехід-IV»