Адвокати зла

«Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, ми, Рада народних комісарів, визнаємо зараз же...»
(В.Ленін, цитата, використана Симоненком)

Українська історія надзвичайно багата на героїчні подвиги й страждання в боротьбі проти іноземних загарбників, хоч, на жаль, не бракувало і зрадників.

У лавах борців за самостійність траплялися й неукраїнці, однак обов’язок боротьби за самоутвердження свого роду-племені лежить на синах цього народу, і коли українець переходить у стан ворогів незалежності України — він зрадник. Аналізуючи статтю Симоненка, я виходжу з того, що він українець, отже, оцінюватиму його дії із засновку: українець зобов’язаний дбати про збереження української нації.

Симоненко — досвідчений політик. Він знає, що геніальність Леніна як політика в тому, що він, аби привернути на свій бік широкі народні маси, проголошував гасла, писав програми здійснення змін, яких хотіли маси, а своїй партії давав накази робити зовсім інше (наприклад, історія з Чорноморським флотом).

А тепер щодо Симоненкової цитати-епіграфа.

3.12.1917 року російська Рада Народних Комісарів (РНК) ухвалила «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради», в якому юридично визнала Українську Народну Республіку (УНР) і Центральну Раду як законний український уряд. (Див.: І.В. Діяк «Україна-Росія». — Київ, 2001. — С. 372-373).

Чому Симоненко цитує Леніна про визнання української незалежності і не говорить про невизнання української незалежності і початок першої агресивної війни проти України?

Лютнева революція в Петрограді, зречення 2.03.1917 р. царя Миколи ІІ царського престолу, утворення 3.03.1917 р. Тимчасового уряду Росії започаткували демократичний розвиток Росії. Скориставшись послабленням централізованої влади в Україні, патріотичні сили негайно організували державотворчу працю і створили представницький (вищий) орган влади — Українську Центральну Раду (в ній було представлено 19 політичних партій).

Демократія в Росії проіснувала тільки вісім місяців — комуністи здійснили державний переворот (який пізніше назвали революцією) і повернули політичний розвиток у традиційне московське авторитарне русло.

Перший розділ статті Симоненко назвав «Боротьба за народження нового соціалістичного суспільства». Новизна цього суспільства полягала в тому, щоб відібрати в громадян їхню власність і встановити тотальну безбожну диктатуру. Людей не можна поставити в повну залежність від держави, якщо вони мають свою власність, свій хліб-сіль.

Під час жовтневого перевороту частина населення вірила більшовикам, бо ж серед їхніх гасел було чимало гарних для простих людей. Невдовзі люди почали розуміти, що влада опинилася в руках міжнародних авантюристів, які несуть не свободу, а рабство, не звільнення від експлуатації, а заміну експлуатації людини людиною на експлуатацію людини державою — одним гігантським експлуататором, від якого загалом нікуди дітися і з яким неможливо торгуватися за умови праці, побачили, що також замість знищення царської тюрми народів російські більшовики запроваджують ще тугіше колоніальне рабство.

Незадоволення більшовиками зростає, проти них починаються повстання. Тоді комуністи розв’язують справжню війну проти російського народу, проти України та інших московських колоній, що тільки-но вирвалися з тюрми народів і створили свої незалежні держави.

Симоненко пише: «Керований ленінською партією більшовиків, російський пролетаріат у союзі з біднішим селянством вирвав населення шостої частини Земної кулі зі світової системи капіталістичної експлуатації, встановив у країні справді народну владу — владу Рад, закликав покінчити з імперіалістичною війною, оголосивши її «найбільшим злом проти людства» (останню цитату Симоненко взяв з творів Леніна. Т.35. — С.137).

Симоненко поширює байку про активну роль пролетаріату в революції, у встановленні влади рад тощо. Ось що 1921 року сказав Ленін про трудящих: «...хіба знає кожний робітник, як керувати державою? Практично люди знають, що це байки».

А ось кілька висловлювань Леніна про росіян, селян, козаків, інтелігенцію:

«Росіянин поганий робітник супроти інших передових націй» (В.І. Ленін. ПЗТ. — Т.36. — С.189).

«Вся русская интелигенция это не мозг нации, а просто говно!» (В.И.Ленин. ПСС. — Т.51. — С.48).

«У нас є один головний, найнебезпечніший смертельний ворог — дрібна міська й сільська буржуазія». (В.І.Ленін. ПЗТ. — Т.36. — С.235). (Дрібна міська й сільська буржуазія за того широкого тлумачення поняття буржуазії, яке давав Ленін, це 85—90 % усього населення.)

У спільній директиві Леніна і Свердлова навесні 1919 року про масове фізичне винищення донського, кубанського і терського козацтва бандами військових частин особливого призначення (ЧОП) наказано: І… Вирішити проблему козацтва «шляхом їх поголовного винищення. Провести масовий терор проти багатих козаків, винищуючи їх дощенту», (Бунич И. Полигон Сатаны. Золото партии).

К. Маркс зневажав селянство. Ленін пішов далі свого наставника — він зневажав усі верстви суспільства, окрім своєї централізованої диктаторської організації, яка наплювала на всі моральні засади та міжнародно-правові норми.

Гадаю, цих цитат достатньо для характеристики морального обличчя Леніна. Він геніальний злочинець, який придумав, як всіх перетворити на рабів — забрати у них хліб і примусити у держави просити собі пайку, щоб прожити день і не померти. Монополія на хліб, хлібні картки, продовольча диктатура, найсуворіший облік усіх вироблених харчів — ось що потрібно було ленінській диктатурі та його «соціалізму», щоб тримати у своїх руках продукти і розподіляти їх на свій розсуд. «Тому, — каже Ленін,- розподіляючи їх, ми будемо панувати над усіма галузями виробництва». (В.І. Ленін. ПЗТ, 1974. — Т.36. — С.449).

Як вам, товаришу Симоненко, подобається таке ставлення Леніна до трудящих? Ви вважаєте його своїм учителем. Це означає, що і ви так само ставитеся до людей? Ви кажете, що комуністи встановили «справді народну владу — владу Рад». Але ж ви знаєте, що керівним ядром всіх організацій, зокрема Рад, була компартія. Центром формування державної волі був ЦК КПРС, а не Верховна Рада. І це цілком у дусі лицемірства вашої політики: одне кажемо, інше робимо.

На третій день після захоплення влади комуністами РНК 9.11. 1917 р. ухвалила Декрет про друк, яким було скасовано свободу друку. У п. 3 Декрету записано, що Декрет буде скасовано «з настанням нормальних умов суспільного життя». Ці нормальні умови так ніколи і не настали. Тільки розвал імперії звільнив друковану продукцію від комуністичної цензури.

Всупереч заявам і деклараціям про свободу і демократію Компартія фізично знищила всі інші політичні партії, зосередила всю владу у своїх руках і розпочала жорстоку війну проти російського народу й української свободи.

Навесні 1921 року каральні частини Червоної армії під командуванням Тухачевського стратили і скинули у Балтійське море десятки тисяч вбитих, зокрема матросів Кронштадського повстання (це ті матроси, які були учасниками жовтневого більшовицького перевороту!).

У червні 1921 року каральні частини Червоної армії застосували отруйні гази проти повсталих селян, що зібралися у тамбовських лісах. У наказі №0146 від 12.06. 1921 р. Тухачевський і Антонов (Овсієнко) «вимагали точно розрахувати напрямок вітру при газових атаках, щоб смертоносна хмара газу поширилася по всіх лісах, знищуючи все живе, що є в них. (О.Биков. «Такой неизвестный Ленин», — Луганськ, «Шлях». — 1999. — С.12).

«Без суду і слідства роз­стрілювали селян сім’ями, якщо запідозріли у співчутті до повстанців. Ця нечувана масакра призвела до знищення понад 200 тисяч осіб на Тамбовщині. А подібні повстання загалом у кількості до двох тисяч відбувалися у ці роки в Орловській, Брянській, Астраханській, Пензенській і Воронезькій областях, на Дону, на Ставрополлі, в Надволжжі, в Західному Сибіру та на багатьох інших теренах». (Там само. — С. 12).

Товаришу Симоненко, газова війна, фізичне знищення сотень тисяч селян — це так діє «справді народна влада»?!!

«Російський пролетаріат… закликав покінчити з імперіалістичною війною», — пише Симоненко. Чергове словоблудіє! До чого тут так званий пролетаріат? Це партія комуністів грала на народних почуттях, то оголошувала себе прихильницею миру, закликала покінчити з імперіалістичною війною, то починала війну, аби перетворити імперіалістичну війну у світову революцію. А гасло «Мы на зло всем буржуям мировой пожар раздуем!» — це що, прагнення до миру?

Комуністе Симоненко, ви не наївний чоловік, ви досвідчений політик, то ж не могли не завважити перетворення революціонерів за час Першої світової і громадянської війн у Росії на російських шовіністів. І ви не можете не знати ролі чужинців у російській революції та тодішніх подіях в Угорщині, Німеччині та деяких інших країнах.

Перетворення інтернаціоналістів-революціонерів на російських шовіністів означає ідеологічну перемогу московської імперської ідеї над інтернаціоналізмом, тож останній, діючи в інших країнах, у Росії переходить на позицію російського імперіалізму і стає його активною силою.

А хіба ви не знаєте, що у 1917 — 1920 роках в Україні воювали не з класових, а з національних позицій: коли військо Муравйова захопило Київ, то його московські розбишаки на вулицях Києва не шукали буржуїв, а розстрілювали людей у вишиванках чи тих, хто розмовляв українською?

Центральна Рада України за класовим складом була такою ж, як і більшовицький уряд. Понад те, у ній було менше представників заможних верств і більше звичайної бідної інтелігенції! Ба, це не зупинило більшовицький уряд від війни супроти Української Народної Республіки.

Другу агресивну війну компартія Росії, перетворюючись на передовий загін московського імперіалізму, розв’язала проти України через рік — 9-10 грудня 1918 року. Директиву про наступ на Україну РНК видала 11.12.1918 р.

Ще через рік, 12 грудня 1919 року, Московщина розв’язала третю загарбницьку війну проти України.

Поділ суспільства на класи і розпалювання ворожнечі між ними стає комуністичним методом послаблення опору національних організмів для легшого загарбання імперією. Стратегічна мета міжнародних авантюристів змінюється за тієї ж заключної мети: замість світової пролетарської революції — створення під своїм керівництвом потужної імперії як бази для поширення своєї влади у світі. Для етапу здійснення стратегії відродження Російської імперії під новими символами потужним стимулом мобілізації московитів на війну за повернення колишніх колоній під владу Москви стають відомі шовіністичні гасла, як от: «Хохлы вздумали отделиться—бей их!», « Мы не для того завоевали Кавказ, чтобы его отдавать!».

В обгрунтування першої тези згадаю про перехід міжнародного революціонера Троцького в лави російських шовіністів. «Без України немає Росії, — повчав він агітаторів-комуністів, спрямовуючи їх в Україну, — вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами… Ні на одну хвилину не забувайте, що Україна повинна бути нашою, і нашою вона буде тільки тоді, коли буде радянською, а Петлюра вибитий з пам’яті народу назавжди». (Л.Лук’я­ненко, «Не дам загинути Україні». — Київ, «Софія», 1994. — С.492-493).

Троцький, спрямовуючи агітаторів в Україну для боротьби проти Української держави, не казав своїм, що Україна буржуазна (це українцям можна було казати про її буржуазність), а застерігав, що Росія задихнеться без українського хліба, вугілля, сталі тощо. Навчав їх, як обдурювати українців.

Більшовики винайшли підлу систему заложників та відповідальності за чужу вину. 20.04.1920 р. голова РНК України Раковський та Берзін, Ейдеман і Потін затвердили «Коротку інструкцію з боротьби з бандитизмом та куркульськими повстаннями», якою зобовўязували свої революційні ради займатися «практичною політичною працею з розшарування сіл».

«П.38: У разі явно вираженої ворожості населення … це населення можна піддати тій чи іншій карі. Ними може бути: обстріл населення, повне знищення його» ( В.Сідак, І.Валько. Мораль і безпека особи, нації, держави. — Київ, 2001. — С. 202 — 205).

29 січня 1921 року РНК УРСР за підписами Раковського, Фрунзе ухвалила постанову про боротьбу проти українського народу. В п. 2 вони знову зобов’язують своїх підлеглих розмежовувати селян і нацьковувати одних на одних: «З метою політично-економічного роззброєння куркульства, яке живить бандитизм, зобов’язати всі військові й цивільні органи влади всіляко сприяти процесу розшарування сіл шляхом збільшення числа комнезамів, посилення й поглиблення їхньої праці». (Там само. — С.206).

Товаришу Симоненко, відкладіть на хвилю проекти законів, юридичну літературу, політичну публіцистику і прочитайте книжку Горліс-Горського «Холодний Яр». Вона допоможе вам поглянути на першу в ХХ столітті війну за самостійність очима простого українця, курінного осавула. Може, ви зрозумієте, що бувають на нашій землі люди, які щиро й безкорисливо люблять рідний край.

Олександр Биков (Лазаревський) у згаданому дослідженні «Такой неизвестный Ленин» (Луганськ, «Шлях», 1999. — С.8) пише, що Ленін і Бухарін «чудово розуміли — без безжального кривавого терору, насильства й залякування мільйонів людей нова влада більшовиків неспроможна утриматися навіть на найкоротший час».

«Ленін сам особисто дав чітке й жахливе визначення диктатури його правління: «Поняття диктатури означає не що інше, як ні чим і ні ким необмежену владу, ніякими законами і абсолютно ніякими правилами необмежену владу, що опирається на насильство» (с.8)

Після поразки молодої УНР українці продовжували чинити збройний опір московсько-більшовицьким окупантам: понад 1 500 загонів продовжували воювати до 1925 року, а деякі загони воювали ще довше.

Щоб упокорити націю, Московія кинула в Україну трьохмільйонну армію, різні спеціальні загони, паралельно організувавши у 1921-1923 роках голодомор, яким виморила понад два мільйони українців. (Див.: «Голод 1921-1923 рр. в Україні. Збірник документів і матеріалів». — К.: «Наук. думка», 1993 . — С.15).

Окупувавши Україну, Москва взялася винищувати українців, не за якусь провину перед нею, а за належність до певної організації чи суспільної верстви, що з огляду на міжнародне право та засади європейської християнської цивілізації загалом неприпустимо. Винищили військових і цивільних службовців УНР, всі українські (зокрема й комуністичну) партії, репресували духівництво Української автокефальної православної церкви, узялися за знищення найбільш заможної, активної і роботящої частини селянства, назвавши їх куркулями, організували й здійснили у 1932 –

1933 рр. Голодомор-геноцид селянства — етнічної основи української нації, знищивши близько 10 млн людей.

Нешановний перевертню Симоненко, 2003 року під час розгляду Верховною Радою питання про Голодомор-геноцид 1932 — 1933 років ви заперечували голодомор і протестували проти розгляду Верховною Радою цієї національної трагедії. Чому? Не вірю, щоб ви не знали про Голодомор 1932 — 1933 років, бо ж були у вас і дід, і баба, і по-батьківській, і по-материнській лінії, які, можливо, й самі голодували. А позаяк Донецька область чи не найбільше постраждала від голоду, то й поготів ви не можете не знати про ті трагічні події. Чому заперечуєте? Чому виставляєте себе на всю Україну брехуном?

Гадаю, ви знаєте про репресії української інтелігенції з років Голодомору аж до Другої світової війни. Захопивши (відповідно до поділу Європи між двома імперськими хижаками Москвою й Берліном) Західну Україну, комуністична влада задушила там всіляке політичне й громадське життя і за любов до своєї землі вивезла з України за 1939 — 1941 роки 1 080 000 осіб.

Комуністичні газети тоді писали: радянські українці подали братерську руку своїм західним братам. На жаль, рука та була не братерською, а московською деспотичною!

Коли газета Української республіканської партії «Самостійна Україна» надрукувала наказ Народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника наркома оборони СРСР Жукова № 007/42 від 22.06.1944 року про виселення всіх українців «в отдаленные края Союза РСР», ви зарепетували, що це фальшивка. Не вірили газеті УРП, то було б прочитати книжку московського автора Фелікса Чуєва «Солдаты империи» (Москва, «Ковчег»,1998), — ви почули б те саме з уст російського письменника.

А може, вам соромно за ваших московських друзів — людоїдських вождів московської імперії? То що ж для вас дорожче: історична правда свого українського роду чи ідеологічні догми комуністичної партії?

Третій голодомор в Україні московська імперія — для зменшення кількості українців і звільнення місця для переселення в Україну чужинців — організувала в 1946 — 1947 роках, убивши голодом 1946 року 369 тисяч і 1947 року 618 тисяч осіб. Вашому батькові 1947 року було 20 років, і він, напевне, по часі вам розповідав про цей голодомор.

Прочитайте таємний указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 року «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і провадять антигромадський паразитичний спосіб життя» і ви дізнаєтеся, як виселяли з вашої Донецької, Запорізької, Одеської та інших східних областей (а не тільки із західних областей!) у Сибір чоловіків, а ще більше жінок і дівчат за відмову від безоплатної праці в колгоспах і радгоспах, а ще для того, щоб ці українки не народили таких ненависних для влади українських самостійників.

Хто коїв ці злочини проти української нації? Провідна сила імперії — КПРС. І ви пішли до неї. Як і багато інших, вступили до КПРС з міркувань самореалізації. Та коли з’явилася свобода, вони стали на шлях підтримки самостійницької ідеї й вийшли з партії. Ви не вийшли. Чому?

Величезна стаття в газеті «Голос України» (№ 20, 1.02.2008 р.), яку не можливо дочитати до кінця, яскраво свідчить, що двадцятирічний період демократії, зокрема свободи слова й друку, проминули поза увагою Симоненка.

З величезного обсягу нової інформації, що висвітлювала зовсім по-новому минуле 70-річчя, Симоненко нічогісінько не взяв і вся його стаття написана в дусі підцензурної радянської дійсності тридцятирічної давнини.

Світогляд формується на основі певного тлумачення історичних фактів і подій. Світогляд українців упродовж трьох поколінь КПРС формувала трактуванням гетьмана Мазепи як зрадника українського народу. Зрадниками були Грушевський, Винниченко, Петлюра і вся держава УНР. Зрадниками були Коновалець, Мельник, Бандера, вся ОУН і УПА. Петро І був великим реформатором, тобто позитивною особою. Ленін і Сталін — геніальні, гуманні, справедливі, добрі. Маршал Жуков — геніальний полководець, батько солдатам і загалом дуже позитивна особа.

Щоб українці не мали змоги дійти іншої думки, КПРС запровадила тотальний контроль за інформацією: глушила закордонні радіопередачі, через кордон чи поштою не дозволяла ввозити й одержувати іноземну друковану продукцію, в Україні цензура дозволяла друкувати продукцію тільки зі своїм тлумаченням подій і фактів. У результаті тривалої ізоляції від всіх інших ідей широкі верстви українського суспільства засвоїли вище згадане брехливе антиукраїнське тлумачення подій і діячів.

Цю однобічність, комуністичну забамбуленість люди інстинктивно відчували як свою неповноцінність, тому, коли з’явилася свобода, радо сприймали нове пояснення історичних фактів і відповідно корегували свій світогляд. Нові знання показали, що Мазепа, Грушевський, Винниченко, Петлюра і вся УНР — славні сторінки нашої національної історії. Те ж саме Коновалець, Мельник, Бандера, Шухевич і вся боротьба ОУН і УПА за самостійність України. Це нормальна еволюція світогляду громадян України, бо державна незалежність, яка є благом для всіх народів світу, не може бути злом для українців.

Втім, є незначний відсоток людей в Україні, які психічно неспроможні переосмислювати нові факти і явища реальної дійсності і живуть у сфері понять минулої колоніальної диктаторської доби. Їх шкода.

Чи до таких належить Симоненко?

В Україні діє потужна московська проімперська п’ята колона. Вона не тільки з росіян. У ній діють українські перевертні та люди інших національностей, які не сприймають незалежність України і мріють про відродження Російської імперії в колишніх її межах. Вони все роблять, щоб розхитати український державний корабель, розладити працю Верховної Ради України, дезорганізувати конструктивні зусилля уряду Юлії Тимошенко, послабити віру громадян у благо державної незалежності України. Намагаються догодити Москві, бо знають, що безлад у діяльності органів влади збільшує шанси російських шовіністів на повернення України під владу Москви.

Чи до таких належить П. Симоненко?

У Верховній Раді України третього скликання КПУ мала 112 депутатів, у четвертому — 58, у п’ятому — 21 депутат. Виборці поступово пізнають справжню історію злочинної диктаторської партії й відвертаються від неї. Мабуть, Симоненко хоче дочекатися на посаді лідера КПУ часу, коли засудять комунізм і заборонять КПРС.

Безсовісні! Замість покаятися над могилами двох десятків мільйонів українців, безжально замордованих нелюдським режимом, вони й надалі сіють облуду і безупину вставляють палиці в колеса на шляху самоорганізації суспільства, такого важкого процесу після трьох століть життя під окупаційною адміністрацією!

Левко Лук’яненко