Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПОДАРУНОК АНГЛО-САКСАМ

Олександр Картвеллі (Картвеллішвілі), справжнє прізвище якого Картвелов, народився 1896 року в столиці Грузії Тіфлісі. Йо­му судилося стати одним з найвидатніших авіаконструкторів ХХ століття і піонером авіації, але не нашої, а американської.

Перша світова війна почалася, коли Саша Картвелов був кадетом артилерійського училища в Петрограді. Після закінчення навчання юнак опинився на турецькому фронті, де був поранений на бойовій позиції. На початку 1918 року біле командування відправило лейтенанта ра­зом з групою молодих офіцерів до Франції для вивчення тактики застосування артилерії у війні. Схоже, командування вирішило зберегти для Батьківщини талановитих молодих людей. Тактику во­ни знали не з чуток і, можливо, краще за французів.

Після революції події в Росії пішли так, що повертатися Картвелову було нікуди, вдома чекав неминучий розстріл. Артилерист перебивався випадковими заробітками і навіть став… цирковим артистом. Проте мети стати авіаційним інженером і одночасно фахівцем з електротехніки Картвеллі досяг. Обдарована молода людина почала працювати у знаменитого піонера авіації Луї Блеріо, де з його участю було побудувано два літаки. Один з них встановив світовий рекорд швидкості.

Картвеллі запрошували працювати і на інших фірмах, але в післявоєнній Європі можливості були обмежені. 1927 року він зустрів Чарльза Льовіна, президента нової американської корпорації Co­lumbia Aircraft з Нью-Йорка. Картвеллі показав проекти своїх літаків, і Льовін запросив його працювати на своїй фірмі.

На жаль, перший літак, побудований за проектом Картвеллі в Америці, з якихось причини згорів разом з ангаром. Таке з білоемігрантами траплялося часто. Засмучений конструктор перейшов працювати на фірму Fokker Atlantic, а потім до Олександра Северського. Першим літаком на фірмі земляка став поплавковий низькоплан SEV-3. Потім були інші літаки, з яких серійними стали винищувачі Р-35 і Р-43 для американських ВВС. Росіяни невтомно працювали і створили не менше, ніж сім прототипів бойових літаків, багато з яких збереглося до наших днів.

1939 року фірма залишилася без Северського, і була перейменована в «Ріпаблік». Олександр Картвеллі продовжував плідно працювати на ній і розробив декілька проектів, на реалізацію яких військові грошей не виділили. Останній проект, що став знаменитим «Тандерболтом», здійснено у металі.

Тоді Картвеллі викликали в Міністерство оборони і виставили вимоги до нового винищувача, повітряного дредноута. Вони здавалися нездійсненними, але дивовижно точно відповідали тому, що завжди говорив Северський. Сидячи в купе потягу, Картвеллі подумав, що Северський завжди і в усьому мав рацію. Ще в потягу конструктор прорахував варіанти. Винищувач-дредноут можна було створити!

Після численних переробок літак отримав позначення Р-47 Thunderbolt («Удар блискавки»). Його побудовали в кількості 15683 екземплярів. Це був найважчий одномоторний винищувач Другої світової війни, легенда світової авіації.

На «Тандерболті» було встановлено 18-циліндровий двигун «Твін Уосп» повітряного охолодження з розташуванням циліндрів за схемою «подвійна зірка». Двигун мав 2830 к.с., цього було досить, щоб літак вагою 7030 кг набрав кілометр висоти за одну хвилину і досяг максимальної швидкості 727 км/год. на висоті 6100 м. У пікіруванні «Тандерболт» міг витримувати величезні навантаження, тому часто досягав швидкості 1000 км/год. Він міг переслідувати реактивний Ме-262.

На малих і середніх висотах американський дредноут поступався за маневреністю останнім, найновішим варіантам Ме-109G та FW-190, але маневрені повітряні бої ніколи не входили в його завдання, бо для цього були «Мустанги» й англійські «Спітфайри». «Тандерболт» застосовувався як дальній винищувач супроводу і винищувач-бомбардувальник. Перший бойовий виліт разом з армадою бомбардувальників Р-47 зробив 13 квітня 1943 року. Після вторгнення в Нормандію «Тандерболти» переважно завдавали штурмових ударів по комунікаціях та об’єктах в тилу ворога.

Закінчилася війна, і дуже скоро колишні союзники перетворилися на «вірогідних супротивників». Олександр Картвеллі взявся за створення реактивних винищувачів. Його «Тандерджету», розтиражованому в тисячах екземплярів, довелося зустрітися в Кореї з МіГ-15, і він поступався літаку, створеному на історичній Батьківщині. Це була перша поразка Картвеллі.

Обстановка в світі була дуже напруженою. У Радянському Союзі створили бомбардувальники, здатні донести атомні бомби до Північної Америки. Олександр Картвеллі створив висотний перехоплювач F-91, що відрізняється безліччю оригінальних технічних рішень. Вести повітряні бої йому не довелося, а ось схема шасі через багато років перекочувала на шведський винищувач «Вігген», а потім — на радянський «МіГ-31».

Наприкінці 1950-х років на Батьківщині з’явилися нові міжконтинентальні бомбардувальники. Фірма «Ріпаблік» отримала замовлення на створення висотного перехоплювача XF-103 Thunderwarrior («Воїн, що метає блискавки»). Було побудовано макет у натуральну величину, але замовлення на створення літака так і не надійшло, хоча за розрахунками він міг досягти гіперзвукової швидкості. Зусилля Картвеллі не були марними. Багато що з його проекту було здійснено на дослідному ракетоплані Х-15, який досяг швидкості понад 7000 км/год. і зміг вийти на космічну висоту.

Назрівала криза в Південно-Східній Азії. Став потрібним ударний літак з великим бомбовим навантаженням, який після того як скине бомби, зокрема атомні, міг вести повітряний бій з легкими винищувачами «совєтів». Під керівництвом Картвеллі створено F-105 Thunder­chieff («Громовержець»). В основу покладено ті ж принципи, що й у «Тандерболта». Дуже важкий винищувач-бомбардувальник після скидання 7 тонн бомб перетворювався на маневрений літак, здатний вести повітряний бій і навіть виконувати фігури вищого пілотажу.

Помітно, що до розробки концепції «Громовержця» долучився і Олександр Северський. Він чудово володів питаннями доставки і бомбардування по точкових цілях, знав принципи дії навігаційних приладів і бомбових прицілів. F-105 мав скидати бомби, коли набирав висоту. Після того, як літак скине бомби, він перевертався через крило і швидко зникав з небезпечної зони, а бомби летіли заданою траєкторією і накривали цілі. Це було як удар блискавки з ясного неба. Для такого бомбометання потрібні були спеціальні обчислювальні прилади, а в цій сфері земляк і соратник Северський був цар і бог.

Американці покладали величезні надії на «Громовержця» і побудували армаду з понад 700 літаків. Рядові пілоти навчалися прийомам ведення бойових дій, а пілотажні якості F-105 демонструвала публіці акробатична група ВПС «Гримлячі птиці». Олександр Картвеллі купався в променях слави. F-105 пестливо називали «Thud», що співзвучно з російським «Чад». Напевно, прізвисько придумали емігранти з Росії.

Тим часом на Батьківщині створювали винищувачі і ракети для знищення таких літаків, як «Чад». У В’єтнамі супротивники з російським корінням зійшлися в смертельній сутичці. Настало протверезіння.

Справді, після бомбардування «Громовержець» іноді вступав в маневрені повітряні бої з «маленькою бестією» МіГ-17, але йому доводилося дуже тяжко. Пілот, якому вдавалося збити МіГ-17, був просто щасливий, бо частіше було навпаки. Але поразки «Тандерчіффу» завдали не винищувачі співвітчизників.

У В’єтнамі було створено могутню систему ППО, де основну роль відіграли зенітні ракети комплексу С-75 «Десна». Вони майже повністю знищили флот «Чадів». Наші роботи смерті рвали в шмаття спроектовані росіянами і добротно зроблені американцями F-105. Часто літаки йшли додому з важкими пошкодженнями, пілоти рятувалися, але «Чади» доводилося списувати у великих кількостях.

До кінця в’єтнамської війни «Громовержців» залишилося зовсім мало. Щоб врятуватися від ганьби, американці зберегли частину F-105, вивівши їх з В’єтнаму. Олександру Картвеллі довелося пригадати одну російську приказку — проти лому немає прийому. Його талант не міг захистити літак від зенітних ракет, створених на історичній Батьківщині.

Втім, американці Картвеллі і не звинувачували. Час безжальний, 1964 року талановитому авіаконструктору довелося піти з фірми «Ріпаблік». Він почав працювати на фірмі «Ферчайлд» над проблемами вертикального зльоту. Картвеллі почав з літаків-«етажерок», і зміг пробитися в сфери вертикального зльоту та польотів на гіперзвукових швидкостях. Поза політикою він залишатися не міг.

Неможливо заперечити, що створений для боротьби з ворогами історичної Батьківщини «Тандерболт» перевершував їх літаки, а довершені бойові машини, основним призначенням яких була боротьба, по суті, із співвітчизниками, потерпіли невдачу. На все воля Божа!

Олександр Прокофьев-Северський і Олександр Картвелов-Картвеллі довго йшли поряд, і померли майже одночасно.

Вдячна Америка зберігає пам’ять про видатних конструкторів. В музеях збереглися літаки і Северського, і Картвеллі. «Тандерболти» літають і сьогодні. «Тандерболти» є в музеях та на аеродромах Великої Британії, один зберігається в Сербії. У музеях стоять «Тандерджети», «Тандерфлеші», «Тандерчіфи». Їхні творці-росіяни любили слово «тандер» — «грім», блискавка і грім з ясного неба.

Зараз світ отримує від східних слов’ян третій потік талановитих «економічних емігрантів». Чи ж не пора братам-слов’янам взятися за розум і працювати на благо своїх народів?

Володимир Репало
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com