Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Ніколаєнка схопили за руку?

Про результати корупційної діяльності Станіслава Ніколаєнка на посаді міністра освіти писали багато. Проте розмах, з яким він лише за 9 місяців 2007 року провернув різних фінансових оборудок на загальну суму 155,3 млн грн, вражає. Звісно, самотужки Ніколаєнко не зміг би так нахабно й безкарно красти, якби не мав «даху». А його «дахом» був не хто інший, як партійний бос Олександр Мороз.

Подейкують, що на минулих парламентських виборах саме за вкрадені бюджетні освітянські кошти й з`явилися біг-морди Цушка, Ніколаєнка, різні гасла, агітаційна література. Але, як бачимо, Бог шельму мітить — соціалісти з тріском провалилися на виборах! Ну не люблять люди зрадників — і все! Важко не погодитися з політологами, що, зрадивши помаранчевих, Мороз фактично поховав усю Соціалістичну партію. Але, як кажуть, туди їм і дорога.

За результатами перевірки МОН, представленими Головним контрольно-ревізійним управлінням минулого тижня, Ніколаєнко виявився причетним до фінансових зловживань на суму майже 900 млн грн! Основна причина дерибану — недосконалість системи забезпечення навчальних закладів необхідними підручниками. Її створив сам міністр, для якого ця стаття витрат є справжнім Клондайком.

У тому, що соціаліст позбудеться свого крісла після перемоги демократичних сил на дострокових виборах, не сумнівається ніхто. Проте чи відповідатимуть перед судом пан Ніколаєнко і К, які продовжують грабувати бюджетні кошти? Дуже сумнівно, що міністр та соцтоваріщі будуть притягнуті до суду за злодійство в особливо великих розмірах, як те обіцяють слідчі. Принаймні, на це наштовхує думка про те, що за часи незалежності не було жодного випадку, щоб схопленого за руку високопосадовця таки справді кинули за грати…Відкупляться! А народу, приміром, дуже хотілося б, щоб нарешті «закон був один для всіх». Тоді б народ повірив би у президентське гасло «Бандитам — тюрми»!

Натомість міністр Ніколаєнко нині добре почувається й готує свої кадри, які працюватимуть після його відставки. Тобто залишить своїх «учнів» з добре напрацьованими зв’язками і схемами відкатів. Серед найздібніш, без сумніву, можна назвати заступника міністра Василя Шинкарука.

Це саме той випадок, коли учень якщо й не перевершив, то максимально наблизився до досягнень свого вчителя. У такому тандемі міністр освіти і його заступник сконцентрували свою увагу на двох основних напрямах діяльності МОН, які дають змогу за допомогою нескладних схем отримувати багатомільйонні прибутки. Так, Станіслав Ніколаєнко є лобістом інтересів «найщедріших» видавництв і головним ворогом української книги. Саме його нововведення — надання державних замовлень на випуск шкільних підручників з міркувань особистої симпатії — дало можливість російським книжковим видавництвам отримати багатомільйонний прибуток за рахунок українського бюджету. Тим часом вже другий рік поспіль українські школярі відчувають брак нових і якісних підручників.

Своєю чергою, Василь Шинкарук, який до посади заступника міністра обіймав посаду начальника Управління ліцензування й акредитації МОН, збудував цілу корупційну систему, за допомогою якої він повністю контролює всі етапи процесу ліцензування й акредитації ВНЗ. Починаючи від реєстрації справи і закінчуючи призначенням експертів для перевірки навчального закладу. Таким чином, доля багатьох вітчизняних ВНЗ опинилася в руках одного професора, який фантастичним чином увесь цей час встигав поєднувати викладацьку роботу одразу в трьох вищих навчальних закладах — Національному економічному університеті, Академії адвокатури, Національному лінгвістичному університеті — та щоденну працю в міністерстві й написання дисертації. Такий собі багаторукий академік.

Як відомо, вітчизняні книговидавці тепер переживають сутужні часи. Відповідно, будь-яке державне замовлення на випуск підручників є подарунком долі, який дає змогу поліпшити справи будь-якого підприємства. До 2005 року система розподілу держзамовлень давала можливість всім суб“єктам книжкового ринку розраховувати на дуже вигідний контракт. Формально схема досить складна.

Спочатку проект підручника, відібраного експертною комісією, друкували маленьким накладом, після чого кілька років тестували в школах. Наступними етапами були: експертний відбір книг, вердикт комісії міністерства і проведення тендеру, який визначав видавництво-переможця. Ніхто з представників вітчизняних видавництв не приховує, що і тоді потрібно було занести «конверт», бажано із зеленими, куди слід, щоб отримати гарне замовлення або вигідні умови контракту. І все ж шанси виграти тендер були приблизно рівними.

До уваги, 2006 року на випуск шкільної літератури було виділено близько 103 млн грн. Цього року бюджет підручників зменшився до 70 млн грн, але й ці кошти чиновники з Міністерства освіти змогли освоїти лише наполовину.

Однак Станіслав Ніколаєнко, певно, вирішив, що дрібні відкати принижують масштаб його персони, тож вирішив змінити систему. Адже визначати переможця тендеру самлму набагато вигідніше, оскільки ділитися ні з ким не треба. У результаті було запущено нову схему: спочатку проекти підручників відбирає експертна комісія, після чого представники міністерства визначають переможця, надаючи його книгам гриф « Рекомендується МОН». Конкурсом таку процедуру назвати не можна, оскільки вона відбувається у закритому режимі, навіть без повідомлення про результати всіх учасників. Як наслідок, цього року державне замовлення отримали тільки два видавництва — «Генеза» і «Навчальна книга». Хоча експерти позитивно оцінили підручники і таких видавництв, як «Просвіта», «Наша година» та ін. Левову частку бюджетних коштів отримала саме «Генеза» — приблизно 75%. Видавництво, поза сумнівом, авторитетне і з великим досвідом роботи на вітчизняному ринку. Тільки ось контролюється воно сьогодні російською компанією «АСТ», що займає приблизно 20% російського і чималу частку українського ринку. За різними оцінками відкат для Ніколаєнка в цій операції міг становити приблизно 8 млн грн.

Якщо зиск для керівництва МОН від випуску підручників порахувати можна, то бодай хоч якось підрахувати корупційні хабарі в системі ліцензування, акредитації та контролю над ВНЗ — завдання практично неможливе. Ще торік Рахункова палата здійснила аудит використання вищими навчальними закладами бюджетних коштів, під час якого було виявлено зловживання на суму 708 млн грн, починаючи з 2004 року. Факти порушень підтвердила і перевірка ГоловКРУ. Серед іншого, зловживання стосувалися багатомільйонних «помилок» у фінансовій діяльності ВНЗ і необгрунтованих вилучень грошей чиновниками Міністерства освіти з підконтрольних структур. До речі, відділ інспекції ВНЗ в МОН з 2003 року очолював нинішній заступник міністра Василь Шинкарук. На початку 2006 року його підвищили до начальника Управління ліцензування, акредитації і нострифікації МОН. Отже, він не міг не знати про такі масштабні порушення. А якщо знав і нічого не робив, тоді був у цьому фінансово зацікавлений.

Утім, такі результати перевірок в Україні давно нікого не дивують. І якщо в якійсь іншій європейській країні міністр подав би у відставку, то пан Ніколаєнко начхав на всіх. Понад те, ініціював тотальний тиск на вітчизняні вищі навчальні заклади, аж до закриття деяких. Головним ідеологом тотальної перевірки і переліцензування вищих навчальних закладів був саме Василь Шинкарук. Воно і зрозуміло, одиночні перевірки діяльності окремих ВНЗ не принесуть великих хабарів, а тотальні — чималі… Руками Шинкарука було припинено ліцензії 185 ВНЗ, значна частина яких, за дивним збігом обставин, приватні. У це число не потрапив Університет « Україна», де працює дружина заступника міністра, хоча, за оцінками експертів, він багато в чому поступається деяким освітянським закладам, що впали у немилість.

Таким чином, після удару по вітчизняних книговидавцях МОН наніс удар по приватній системі освіти. Воно й зрозуміло, вчені, які вирішили заробляти на хліб в обхід міністерської бюрократії, не часто заносять «конверти» куди потрібно. А ось після скасування ліцензії вони, безумовно, активізуються. Те, що ці методи принесли непогані хабарі міністерським працівникам, можна побачити на прикладі того ж таки Шинкарука. Адже важко повірити в те, що нікому невідомий до переїзду до Києва викладач латини з Чернівців, протягом багатьох років перебуваючи на викладацькій роботі, зумів зекономити близько 300 тисяч доларів і купив шикарну квартиру в центрі столиці. До слова, посаду в міністерстві він отримав завдяки посередництву авторитетного, нині покійного, родича — директора Інституту філософії НАНУ Володимира Шинкарука.

Сьогодні, щоб ВНЗ отримати ліцензію, потрібно ректорові чи представникові освітянського закладу записатися на прийом до чиновника Шинкарука як мінімум за тиждень. І треба бути готовим до того, що пан Василь у заяві ВНЗ знайде якусь «помилку». Тоді все почнеться спочатку. І так до безкінечності. Хто швидко зрозуміє «помилку» і виправить її за «помірну» оплату, процедура займе кілька днів. Або ж, як злі язики плещуть, можна також скоротити процедуру за рахунок наукового співробітництва з Шинкаруком. Тобто написати наукову працю, а авторство віддати панові Василю, як це зробили викладачі перерахованих вище навчальних закладів, де викладає Шинкарук. Отже, як бачимо, система, створена Ніколаєнком і Шинкаруком, працює бездоганно вже кілька років.

Варто також зазначити, що талановитий контролер від освіти з Чернівців пережив уряди Януковича, Тимошенко, Єханурова, знову Януковича, і, мабуть, збирається ще довго хряцати з міністерського корита. Хіба що представники прокуратури могли б примусити його та шефа Ніколаєнка сушити сухарі. Без надії сподіваємося…

Віталій Садко
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com