Політичне «цунамі»: хто залишиться живий…

Позиційна війна триває… Активних дій нібито не відбувається, однак лінія протистояння весь час у русі. Сепаратні переговори у розпалі. Жодна зі сторін не довіряє одна одній. Політичні табори вишукують потенційних зрадників і проводять заходи з дезінформації супротивників.

Будь-які союзи за визначенням лише тимчасові, адже єднаючий початок для кожного, безвідносно до кольору прапору, є бажанням знищити іншого.

Інформаційні атаки-випади, які чинять окремі політики, малозначущі і навіть не спроможні сформувати «порядок денний». Наприклад, той же Тарас Чорновіл заявляє, що «НУ-НС» і БЮТ повин­ні закінчити формування коаліції, чи, у випадку провалу переговорів, спокійно перейти до формату створення «широкої коаліції». Він натякає, що Блок «Наша Україна — Народна Самооборона» не хоче створення коаліції демократичних сил, що Верховна Рада VI скликання цілком може працювати без коаліції, а уряд Януковича в цей період буде виконувачем обов’язків. Нашо­укра­їнець Юрій Ключковський у відповідь — про «димову завісу». Мовляв, той, нібито, своїми словами підтвердив, що «передумов для розмов про створення широкої коаліції немає», що «штатний оракул» Партії регіонів «Тарас Чорновіл від своїх партійних босів отримав дозвіл говорити все що завгодно, і тим самим створювати в українському суспільстві такий собі «інформаційний шум».

Здається, ситуація 19.10.2007 р. повинна кардинально змінитися. Заяви, брифінги, прес-конференції передують одна одній. З’являється заява Партії регіонів, що зібрано 5 мільйонів підписів громадян України за проведення референдуму з питань: існування двох державних мов — української та російської, обрання голів районних і обласних державних адміністрацій безпосередньо населенням та неучасті України у військових блоках. «Ми вважаємо за необхідне продовження конституційної реформи, оскільки недосконалість Конституції в окремих позиціях є причиною багатьох політичних криз і непорозумінь у суспільстві», — лунає з табору регіонів. Партія регіонів продовжує роботу з організації референдуму — документи вже передано до Центральної виборчої комісії.

На публіці з’являється радник Президента України Степан Гавриш. Він доводить до громадськості, що в Секретаріаті Президента відбулася нарада з питань підготовки нової редакції Конституції за участі Президента України Віктора Ющенка. За його словами, на нараді також були присутні секретар Ради національної безпеки і оборони України Іван Плющ та голова Секретаріату Президента Віктор Балога.

Поряд з нібито буденною інформацією, під час наради йшлося про необхідність консолідації політичних сил задля створення моделі нової Конституції, яка мала б європейський зміст, бо Президент не терпітиме аж двох стратегічних центрів — саме Віктор Ющенко має перебувати в центрі національного стратегічного спрямування і виконувати функції конституційного арбітра. І виголошується головне — «Помаранчева коаліція» не повинна зачиняти двері і відмовлятися від співпраці з іншими політичними силами».

Президент, за словами радника, вважає за неприйнятне, коли політичні сили, що «використали його ім’я» диктують, нав’язують коаліційну угоду між «НУ-НС» і БЮТ, згідно з якою будь-яка співпраця з КПУ та Партією регіонів є неможливою. З таким підходом, за словами Гавриша, коаліція не зможе бути перспективним об’єднанням. І така ситуація збільшує конфлікт і віддаляє Президента не лише від співпраці з переможцем парламентських виборів — Партією регіонів, а й «обрізає діалог» зі Сходом України. За словами Гавриша, така ситуація підштовхує Президента на конфлікт. При цьому, як зазначає він, якщо майбутня коаліція не співпрацюватиме з Президентом, це також може створити конфлікт в управлінні державою.

Цього ж дня проводяться певні кадрові рокіровки в СБУ. Віктор Ющенко звільняє з посади заступника голови Служби безпеки України начальника Головного управління з боротьби з корупцією та організованою злочинністю Валерія Підболячного і призначає Тиберія Дурдинця (нині звільненого з посади начальника Управління СБУ в Закарпатській області).

На людях Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко ще привітно посміхаються одне одному. Насправді Президент відверто обурюється втручанням майбутньої коаліції у сферу військової політики. Юлія Тимошенко відмовчується, за неї озивається Микола Сивульський. Він переконує, що члени ще не створеної коаліції навіть не намагалися зазіхнути на якісь президентські права чи повноваження. Навпаки, додали йому зайвих: «Ми дали Президенту навіть більше, ніж передбачено Конституцією. Згідно з Конституцією, у його компетенції тільки призначення міністрів оборони та закордонних справ. А ми дозволили йому подавати ще міністра внутрішніх справ. Це за межами Конституції. Так що я не розумію, про що йдеться». Він майже має рацію, на відміну від політтехнолога і одного з авторів «Прориву», який говорить, що розмови про це — наслідок внутрішніх розбіжностей у «Нашій Україні». Внутрішні. Адже Ющенко вже не натякає — він недвозначно вказує, що нині має намір особисто встановлювати правила гри навіть попри нищівну поразку на референдумі про довіру під назвою «дострокові вибори»…

Юлія Тимошенко витончено і переконливо переграла всіх. І тому, скажете ви, вона має повне право, відповідно до передвиборних домовленостей між НУ-НС і БЮТ, отримати посаду Прем’єра. Певне, саме це хотів сказати на прес-конференції Леонід Кравчук. «Хоч би хто зараз робив спроби створити широку коаліцію, та поки не буде визначено загальні підстави її діяльності, така коаліція не має шансів на життя. Це будуть тимчасові збори людей, які посваряться у Верховній Раді при першому проблемному голосуванні», — ремствує перший Президент України, адже: «Грунт у нас і сам характер політиків-непрофесіоналів не вселяють надії, що в Україні може бути створена ефективна коаліція».

Сьогодні навіть попри відсутність достатньої кількості «аналітичних мізків» при Секретаріаті Президента (адже підбирали туди не за фаховими якостями, а за принципом особистої відданості) зрозуміло, що необхідно перегруповуватися. Розумінню цього сприяв програш на виборах. Ребрендінг «Нашої України» і перетворення її на блок «Наша Україна—Народна Самооборона» підтвердив, з одного боку, ефективність політичних технологій, з другого — довів безсумнівність наявності кадрових проблем і проблеми кадрового резерву. І справа тут ні в Кириленку, який спокусився на скіпетр спікера, і не в Юрії Луценку, якого манить ключ від Києва. Проблема значно глибша — у нагальній потребі реструктуризації політичного середовища України.

Так, йти в опозицію ніхто не бажає. Правда і те, що один вважає себе месією, другий називає себе рятівником нації, всі прагнуть царювати, адже в країні достатньо залишилося того, що ще можна «прихватизувати». Окрім енергоносіїв, на кону — житлово-комунальне господарство і земля. А президентські перегони-2004, вибори до Верховної Ради 2006 року і нинішні дострокові висмоктали стільки!..

Навіть з поствиборчих рекламних роликів БЮТ зрозуміло, що Юлія Володимирівна не припинила, як, до речі, і Віктор Ющенко, президентську кампанію, розпочату знищенням парламенту попереднього скликання. З достроковими виборами на зміну двовладдя прийшло безвладдя, тобто влада може дістатися тому, хто виявиться спритнішим, політичні ходи якого виявляться більш вишуканими, нетривіальними, тактично грамотними і за часом узгодженими та спрямованими на стратегічну мету, яка для більшості гравців уявляється у формі абсолютної влади.

Підсумовуючи, зазначимо: позиційна війна триватиме недовго. Напруження очікування — не той стан, в якому може довго залишатися лідерка блоку свого імені. Психотип не той. Пару можна спустити. Однак викид її матиме лише тимчасовий ефект. Що далі відтягуватимуться бойові дії, то кривавішою буде війна. Це розуміють усі. Звідси перешиковування. Проте, на відміну від Тимошенко, котра потребує дій, Ющенко бореться за час. Сьогодні Президентові підігрують комуністи, адже завдяки позову кандидата в народні депутати від КПУ Сергія Гмирі, який він направив до Вищого адміністративного суду з вимогою визнати результати позачергових парламентських виборів протиправними, відтерміновується перше засідання Верховної Ради VI скликання. Кожен відповідно до своїх інтересів — Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Партія вільних демократів і Всеукраїнська партія народної довіри — просять Вищий адміністративний суд визнати протиправними дії Центральної виборчої комісії зі встановлення результатів виборів до Верховної Ради. Партія регіонів в очікуванні. До того ж от-от — і партійний бренд залишиться в одних руках, а добра половина партії і більша частина фінансового забезпечення опиниться поряд з «вірними бійцями» вже оновленого НУ-НС. Зрозуміло, залишки НУ-НС приєднаються до БЮТ. Якщо Володимиру Литвину, який заявив про свої президентські амбіції, вдасться утриматися осторонь, не дати себе втягнути у чвари, піднятися над колотнечею, то, «розправивши плечі», він може мати добру нагоду поборотися за першу посаду у державі. Хоча на рахунок Литвина в Секретаріаті Президента інші плани…

Буде кОаліція чи кАоліція, принципово не важливо, адже важливо — візьме чи ні гору державницька позиція. Здається, нас будуть довго і нахабно годувати «завтра-завтра-не сьогодні». Юлія Тимошенко стала заручником, як кажуть психологи, «застрявання» на посаді Прем’єра. А нині й заложником свого соціал-популізму й економічно та законодавчо необгрунтованих обіцянок. Її вабить посада Прем’єр-міністра. Вона готова терпіти від Ющенка будь-які публічні приниження на кшталт відмови від закону про Кабмін, згодна брати владу в тому вигляді, в якому дозволять, що лякає Ющенка більше, аніж її супротив.

Стратегія передвиборної президентської кампанії Віктора Ющенка нанизана, як на стрижень, на ідею «Конституційної реформи», яка попри свою неновизну використовуватиметься як різновид неконвенційних війн — геофізичної війни у вигляді цунамінування узбережжя супротивника, штучного підводного землетрусу, який, якщо і не знищить протиборчі сили, то надасть свободу дій і забезпечить оперативний простір Секретаріату Президента. Однак жоден з призвідців не замислюється, що вир безодні може затягти і когось з них.

Ярмарок марнославства, де немає місця відкритій політиці, де у корпоративному протистоянні визначається стратегія розвитку країни, де національні інтереси нехтуються на догоду політичним амбіціям, які, своєю чергою, підпорядковані фінансовому диктату спонсорів і неукраїнським зовнішнім впливам… Сумно, адже така нинішня Україна… Надія лише на одне — політичне поле України схильне очищатися. З політичної арени пішли тигіпки, зінченки, порошенки… Процес пішов…

Валентин Лисенко,
політолог